32. Громадянське суспільство: поняття, ознаки, структура.

Громадянське суспільство - це 1) наявність власності у розпорядженні людей (індивідуальне або колективне володіння);

наявність розвиненої різній структури, що відбиває розмаїття інтересів різних груп і прошарків, розвиненої і розгалуженої демократії;

високий рівень інтелектуального, психологічного розвитку членів суспільства, їх здібності до самодіяльності при включеності в той або інший інститут цивільного суспільства;

законообеспеченность населення, тобто функціонування правової держави.

Громадянським суспільством можна вважати таку спільність людей, де досягнуто оптимальне співвідношення всіх сфер суспільного життя: економічної, політичної, соціальної і духовної, де забезпечено постійне поступальний рух суспільства вперед. "Громадянське суспільство - це таке суспільство, в якому різні за своєю природою об'єднання громадян (партії, союзи, профспілки, кооперативи, групи) здійснюють зв'язок між людиною і державою і не дозволяють останньому узурпувати особистість".

Структура громадянського суспільства - це внутрішня будова суспільства, що відображає різноманіття і взаємодію його складових, що забезпечує цілісність і динамізм розвитку.

Основними ознаками громадянського суспільства є:

- Найбільш повне забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

- Самоврядність;

- Конкуренція їхнім виокремленням його структур і різних груп людей;

- Вільно формується громадська думка і плюралізм;

- Загальна інформованість, і, перш за все реальне здійснення права людини на інформацію;

- Життєдіяльність у цивільному суспільстві базується на принципі координації. На відміну від державного апарату, який побудований на основі принципу субординації, тобто система суворого підпорядкування "молодших старшим".

33. Основні ідеї марксистського вчення про державу.

Держава і право в марксистському вченні — надбудовні яви­ща, дві сторони одного й того ж феномена: політичної влади. У «Німецькій ідеології» підкреслюється: «Крім того, що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у вигляді держави, вони повинні додати своїй волі, обумовленій цими певними відносинами, загальне вираження у вигляді дер­жавної волі, у вигляді закону...». Політичне панування, консти­туйоване в державі, повинне одержати і своє правове закріплен­ня, прийняти тим самим «форму пануючої волі».

Тезу про єдність держави і права, права і закону, про особли­вий взаємозв´язок політичної і юридичної надбудов конкретизо­вано у Маркса і Енгельса рядом важливих теоретичних положень: 1) держава і право разом з´являються на історичній арені і разом зійдуть з неї. 2) Кожному історичному типу держави відповідає свій, адекватний йому тип права. 3) Право не може розвиватися і функціонувати без держави, тому що держава є той політичний організм, що переводить соціальне в правове і стежить за тим, щоб розвиток суспільних відносин відповідав праву. 4) Держава, в свою чергу, немислима без права. По-перше, тому що «сама ор­ганізація державного механізму повинна одержати своє оформ­лення в праві». По-друге, веління державної влади повинні бути обов´язковими для населення всієї країни, а це неможливо, го­вориться в «Німецькій ідеології», якщо не виражати державні веління у вигляді загальнообов´язкових правил поведінки, в нор­мах права. Саме державна охорона, можливість державного при­мусу, які стоять за правовою нормою, і є основна специфічна риса, що відрізняє правові норми від інших соціальних норм.

Основоположники марксизму робили висновок про все зрос­таючу роль правотворчості держави, особливо як законодавст­ва, судової правотворчості.

Право захищає інтереси пануючого класу від злочинів. Зло­чини, пояснюється в марксизмі, коріняться в матеріальних умо­вах життя індивідів. Злочини в капіталістичному суспільстві — це боротьба індивіда проти існуючих капіталістичних відносин, відносин приватної власності і гніту. Існуюча система законів і покарань не враховує цих обставин.

Перехід від капіталістичного до соціалістичного суспільства, за Марксом і Енгельсом, — перехід від одного класового типу права до іншого, більш високого типу і відмирання права, тому що відпадає потреба в примусовій системі соціальних норм. Відми­рання права в майбутньому комуністичному суспільстві не озна­чає відмови цього суспільства від соціального нормування. Але воно стане загальним, гуманним, добровільним (із загальної зго­ди), заснованим на принципах моралі. Таким чином, відмиран­ня права похідне від відмирання держави, політичної влади.

Марксизм уник долі інших соціалістичних і комуністичних док­трин, що стали надбанням вузького кола однодумців. У XX ст. він стане могутньою ідейною зброєю комуністів за «перебудову світу