Розділ 1. Україна як життєвий простір для третього рейху

1.1. Соціально-економічний потенціал Високопільщини у міжвоєнний період та напередодні вторгнення фашистських військ

Основними етапами економічного розвитку Радянської України були п'ятирічні плани - основна форма централізованого планування економічного та соціального розвитку. Директивне планування було основою економічного розвитку країни.

Головний зміст індустріалізації сільського господарства полягав у переході до виробництва промислового типу: великого та інвестиційно-місткого, масового та стандартизованого, з технікою і технологією, організацією та управлінням на основі науково-технічного прогресу.

В умовах державної власності на землю, було проведено реформу землекористування та формування нових організаційно-правових форм господарювання, що в історії сільського господарства отримала назву колективізація. Невеликі селянські землекористування об'єднали на пайових правах у колективне землекористування, індивідуальні селянські господарства - в колективні господарства у формі колгоспів (виробничих кооперативів). Досліджено, що на 1 листопада 1929 р. в селі та районі було колективізовано близько 20 % одноосібних селянських господарств, а в липні 1930 р. – вже 31,6 %. У 1929 р. урожай зернових в колективних господарствах склав у середньому 6,5 цнт з гектара – на 1,2 цнт більше, ніж у одноосібників. Значні для того часу прибутки були отримані від продажу племінного молодняка великої рогатої худоби. Господарські успіхи колгоспів переконували селян в доцільності виробничої кооперації[20, 44].

Відбувалася механізація сільського господарства. У 1930 р. на території Високопільського району була створена машино-тракторна станція, яка обслуговувала колгоспи Високопільського і частково Великоолександрівського районів. У розпорядженні МТС було 55 тракторів та 7 комбайнів. МТС мала кузню і лише один токарський станок ,який іноді був несправний,тому замовлення колгоспів виконувалось неякісно,а іноді з великим запізненням. Великі труднощі на МТС викликала відсутність висококваліфікованих спеціалістів – механізаторів[2].

Колективізацію проводили адміністративно-примусовими методами з порушенням основних принципів кооперування, насамперед добровільності. Адміністративно-примусові методи колективізації поєднувалися з прямим насильством щодо заможного і частини середняцького селянства. Відбувся процес "розкуркулення" - насильницької конфіскації господарського майна селян, яких визнали куркулями згідно із спеціальними критеріями. За рішенням загальних зборів селян Високопілля 32 куркульські сім'ї були розкуркулені і вислані. Відомі прізвища: Л. Аббе, К. Міхель, І. Ретер, І. Лоренц, Д. Деменський, Г. Фот та багато інших[16].

За постановою колегії Наркомзему УСРР і правління Колхозцентр УРСР у травні 1931 Високопільський район занесений на Червону дошку. Уже на початку 1932 року в районі налічувалось 45 колгоспів. Ми з’ясували, що рішенням бюро обкому КП(б)У від 05.02.1932 р. п.1 через невиконання планів занесено на «чорну дошку» чотири колгоспи нашого району : «Червона Україна» та «Червоний господар» - с. Іванівка, «Червоний партизан» - с. Озерівка, «Перше травня» - с. Пригір’я . Земельний фонд скаладав 45,027 тис. га. Район займався переробкою сільськогосподарської продукції (зерно, соняшник, молоко). За рік перероблялося на борошно 13 тис. тонн зернових. Ємність елеватора становила 400 тонн. На районі діяло 2 парових машини (с. Потьомкіне та с. Високопілля) та вітряний млин у с. Брусилове[20].

Найжахливішим наслідком аграрної політики держави був голодомор 1932-1933 рр. Валовий збір зерна в 1931-1932 рр. зменшився. Узимку у селах України був масовий голод. На території Високопільського району загинули сотні людей[7, 124].

Набув поширення на Високопільщині рух ударників,стахановців. За доблесну працю кращого комбайнера МТС Ф. Л. Вишневого нагороджено орденом Леніна; бригадира тракторної бригади М. І. Омельченка удостоєно ордена Трудового Червоного Прапора[2].

Аналізуючи матеріали було з’ясовано, що наприкінці 30-х рр.. на Високопільщині працювали такі промислові об’єкти [Додаток А]: цегельно-черепичний завод,який забезпечував якісною черепицею Високопільський і Великоолександрівський райони( за рік вироблялося 4 млн.100тис. штук черепці і 400 тис. штук цегли); маслозавод,який обслуговував Апостолівський та Високопільський райони(виробляв 2 тис.20 центнерів масла ,продукція йшла на експорт); олійня; млини(переробка пшениці, ячменю) [Додаток Б]; бавовно-приймальний пункт; елеватор,який обслуговував частину Високопільщини та Одеську область(ємність – 400 тон); цегельний завод в Архангельську[16].

Відбулися позитивні зрушення у матеріальному становищі трудящих. Згідно з даними офіційної статистики, за 1928-1937 рр. національний дохід збільшився в 3,5 разу порівняно з 1913 р. Трудівники артілей жили заможно. Кожна колгоспна сім’я отримувала за свою працю на рік не менше 2,6 тонни зерна. Чималий прибуток давало підсобне господарство. На багатьох садибах замість старих хат з'явилися нові чепурні будиночки[15].

У 1935 р. карткова система була скасована, встановлено єдині ціни на продовольчі товари. Ліквідували заборону базарної торгівлі, розширили можливості для присадибного господарства колгоспників. Держава сприяла політиці самозабезпечення, коли здійснювалася самозаготівля продуктів, підприємства укладали договори з колгоспами, заводили власні городи, свинарники, молочні ферми, їдальні. Робітників залучали на сільгоспроботи.

Розвиток промисловості та всі економічні перетворення в роки перших п’ятирічок значно вплинули на склад населення України. На час утворення Високопільського району кількість жителів у ньому складала 13926 чоловік, з яких 10637 чол. – німці, 2 830 чол. – українці, 303 чол. – росіяни, 150 чол. євреї [Додаток В]. Приріст населення був додатній (забезпечувалося низькою смертністю та високою народжуваністю). На 10 місяців 1929 р. народилося 486 чоловік,померло – 109,106 пар одружилося, 7 – розлучилося[5, 7].

За національним складом населення було майже одноманітним, переважно німецької національності. На початку 1932-го р. Високопільщину населяло близько 15 010,з яких 70,5% були німцями,а 29,5 % – українці,у 1934 р. частка німців у районі становила 70 %[5].

Сільська Рада повсякденно дбала про повніше задоволення зрослих матеріальних і культурних потреб трудящих та їх сімей . У районі діяло 2 амбулаторії та 2 аптеки. Лікарню було розширено до 50 ліжок, проте не вистачало кваліфікованого медперсоналу. У сільському будинку культури з виставами і концертами діяли гуртки художньої самодіяльності,духовий оркестр. Жителів Високопілля обслуговувала бібліотека з книжковим фондом понад 10 тисяч томів, була стаціонарна кіноустановка. Існували 2 церкви : католицька[Додаток Г] та християнська[20].

На момент утворення Високопільського району діяло 26 шкіл,з них 22 – німецькі, 4 – українські. Ці заклади знаходились на фінансуванні місцевого бюджету. У Високопіллі діти навчалися в двох середніх школах з українською та німецькою мовами викладання. У Високопільському районі діяла Архангельська професійно-технічна школа,заснована у 1923 році. У 1929-1930 рр. у Високопіллі існувала Високопільська залізнична школа[8].

Отже, узагальнивши матеріали, щодо соціально-економічного потенціалу району у міжвоєнний період можна сказати наступне: колективізація мала не лише негативні, а й позитивні наслідки, адже зі створенням колгоспів прибутки населення зросли, що дало змогу покращити матеріальний стан жителів району, техніка поступово витісняла ручну працю; були присутні соціалістичні змагання; поширювався рух ударників, стахановців; відбувалася пролетаризація населення; серед жителів переважали люди німецької національності. Таким чином можемо твердо сказати, що за досить короткий історичний період Високопільський район зробив важливі кроки на шляху до модернізації суспільства.