Н.Е. 1.3. Класифікація і поведінка витрат План

1.Принципи та напрямки класифікації витрат

2.Класифікація витрат з метою оцінки запасів та визначення фінансового результату

3.Класифікація витрат з метою прийняття управлінських рішень і контролю виконання

4.Моделі поведінки витрат

5.Функції витрат та методи її визначення

1.Принципи та напрямки класифікації витрат

Головним об'єктом аналізу в процесі управління є витрати. Тому класифікація витрат дуже важлива для розуміння того, як ними управляти. Можна виділити три напрями класифікації витрат (рис. 1), в основу якої покладено принцип: різні витрати для різних цілей.

   

Рис.1

(детальніше про кожну з класифікацій поговоримо у наступних двох питаннях)

2.Класифікація витрат з метою оцінки запасів та визначення фінансового результату

Вичерпані та невичерпані витрати

Як відомо, фі­нансовий результат (прибуток або збиток) — це різниця між доходами і витратами звітного періоду. Виникає питання: які витрати належать до звітного періоду?

Припустімо, підприємство витратило гроші на придбання товарів та устатку­вання. Чи є це витратами звітного періоду? Безумовно, ні, оскільки мав місце лише обмін грошей, тобто одного виду активів на інші види активів (товари й устаткування).Отже, витрачені кошти — це невичерпані (ще не спожиті) витрати, які при­несуть користь у майбутньому.

Тепер припустімо, що ми реалізували товари і ввели в експлуатацію устатку­вання. Отже, замість товарів ми отримали дохід (у вигляді грошей або дебіторської заборгованості), і для отримання цього доходу була використана певна час­тина вартості устаткування (у вигляді амортизації). Тому собівартість реалізованих товарів та амортизаційні відрахування — це вичерпані (спожиті) витрати. Якщо частина товарів була втрачена внаслідок пожежі або іншого випадку, це означаєзбитки, оскільки товари не були обмінені на інші активи й не дали жодної користі.

Витрати можуть не збігатися в часі з реальними витратами активів. Наприклад, нарахована заробітна плата за січень, яку буде виплачено на початку лютого. Чи є ця зарплата витрата­ми за січень, чи вона належить до витрат лютого, коли буде сплачено гроші робітникам і службовцям?

Оскільки праця робітників і службовців була використана в січні, а зарплата є грошовою формою витрат на оплату праці, зрозуміло, що ці витрати пов'язані з виникненням зобов'язань, для погашення яких пізніше буде передано активи.Виходячи з цього, можна дійти висновку, що вичерпані (спожиті) витрати— це збільшення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання доходу звітного періоду.

Своєю чергою, невичерпані (неспожиті) витрати— це збіль­шення зобов'язань або зменшення активів у процесі поточної діяльності для отри­мання доходу або іншої вигоди в майбутніх періодах.

Невичерпані витрати відображаються в активі балансу, а вичерпані витрати — у звіті про фінансові результати. В узагальненому вигляді кон­цепцію вичерпаних та невичерпаних витрат показано на рис. 2.

Витрати на продукцію та витрати періоду

На практиці не всі витрати безпосередньо пов'я­зані з виробництвом або придбанням товарів. Тому для визначення собівартості продукції або товарів роз­різняють витрати на продукцію та витрати періоду. Витрати на продукцію— це витрати, пов'язані з виробницт­вом або придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати (матеріали, зарплата, амортизація верстатів тощо), пов'яза­ні з функцією виробництва продукції.

Витрати періоду— це витрати, що не включають у собівартість запасів і розглядають як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.Підприємства, що виробляють продукцію, вважають такими витратами ви­трати на здійснення всіх інших функцій (управління, маркетинг, дослідження, розробки тощо) вартісного ланцюжка (витрати обігу).

Такий підхід до витрат є цілком обґрунтованим, оскільки, наприклад, витра­ти на оренду слід сплачувати незалежно від кількості придбаних або реалізованих товарів. Але витрати на придбання товарів будуть вичерпані лише тоді, коли ці товари реалізують і отримають дохід.Вичерпані витрати на продукцію (товари) відображаються у звіті про прибу­ток як собівартість реалізованої продукції (товарів).Собівартість реалізованої продукції або товарів визначають з урахуванням зміни залишків запасів (рис. 3).

У сфері виробництва попередньо слід визначити собівартість готової продукції. Для цього слід зважити на зміну залишків незавершеного виробництва (рис. 4).

Виробнича ситуація 2.1

Упродовж звітного періоду придбали матеріалів на суму 130 000 грн. Для роз­рахунку собівартості виробленої продукції спершу необхідно визначити прямі ма­теріальні витрати, які дорівнюють:

90 000 + 130 000 — 100 000 = 120 000 грн. Звідси собівартість виробленої продукції становитиме:

65 000 + (416 000 + 153 000 + 120 000) - 80 000 = 674 000 грн. Відповідно, собівартість реалізованої продукції дорівнює:

100 000 + 674 000 — 95 000 = 679 000 грн.

Прямі і непрямі витрати

Важливою рисою витрат у виробничій і не­виробничій сфері є характер їхнього зв'язку з пев­ним об'єктом: продуктом, підрозділом, проектом

тощо. Залежно від характеру цього зв'язку витрати поділяють на прямі і непрямі. Прямі витрати— це витрати, які можна віднести безпосеред­ньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.Відповідно, непрямі витрати— це витрати, що не можна від­нести безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом.Вираз "економічно доцільним шляхом" означає, що при розв'язанні питан­ня щодо віднесення витрат до певного об'єкта слід керуватися принципом спів­відношення витрат і вигід. Так, наприклад, якщо витрати на віднесення вартості цвяхів до кожного конкретного виготовленого стільця перевищують саму вар­тість цвяхів, то доцільніше й дешевше розподіляти ці матеріали між виробами непрямим шляхом, тобто пропорційно до прямих витрат.Віднесення витрат до прямих або непрямих залежить від того, що є об'­єктом витрат.

Наприклад, амортизація верстатів та опалення цеху є прямими витратами щодо цього цеху, але є непрямими витратами щодо окремих видів продукції, яка виробляється в цьому цеху (рис. 5).

Отже, одні й ті самі витрати можуть бути одночасно прямими і непрямими щодо різних об'єктів.

У підприємствах виробничої сфери витрати на продукцію називають вироб­ничими витратами, а витрати періоду — невиробничими витратами.

Основні та накладні витрати

Виробничі витрати традиційно поділяють на ос­новні та накладні витрати.Основні витрати— це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. У прак­тиці основні витрати поділяють на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати.

Прямі матеріальні витрати — це вартість витрачених мате­ріалів, які стають частиною готової продукції і які можна віднести до певного виробу економічно доцільним шляхом.Прикладом прямих матеріальних витрат є деревина у виробництві меблів, тканина, що використовується для виготовлення одягу.

У деяких випадках певні види матеріалів, які є частиною виробленої продук­ції, не включають до складу прямих витрат.

Прикладом таких матеріалів є цвяхи у виробництві меблів, нитки у вироб­ництві одягу тощо. Такі матеріали розглядають як допоміжні (непрямі) і, ґрунтуючись на прин­ципі економічної доцільності, включають до виробничих накладних витрат.

Прямі витрати на оплату праці— це заробітна плата робітни­ків, яка може бути включена у собівартість певних виробів економічно доціль­ним шляхом.Витрати на оплату праці інших категорій виробничого персоналу (майстри, допоміжний персонал тощо) і зарплату робітників, яку не можна прямо віднестина продукцію (оплата простою, додаткові виплати тощо), розглядають як непря­му зарплату і включають до складу виробничих накладних витрат.

Інші прямі витрати— це решта прямих витрат, крім пря­мих матеріальних витрат та прямих витрат на оплату праці.Прикладом таких витрат є амортизація або оренда спеціального устаткуван­ня, оплата послуг контрагентів, придбання спеціального інструменту, виплати (роялті) за отриману ліцензію на виробництво продукції тощо.

На практиці ці витрати не завжди мають місце, тож і в літературі основні витра­ти нерідко обмежують прямими матеріалами та прямими витратами на оплату праці. Виробничі накладні витрати — це витрати, пов'яза­ні з процесом виробництва, які не можна віднести до певних виробів економічно доцільним шляхом. В Україні такі витрати називають загальновиробничими.Прикладом цих витрат є допоміжні матеріали, непряма зарплата, витрати на утримання і ремонт будівель, приміщень, устаткування, амортизація і страхуван­ня основних засобів, орендна плата, оплата комунальних послуг.

Прямі витрати на оплату праці та виробничі накладні витрати в сумі станов­лять конверсійні витрати.Конверсійні витрати — це витрати на обробку сировини для перетворення її на готовий продукт.У багатьох сучасних автоматизованих виробництвах прямі витрати на оплату праці доволі часто не перевищують 5% виробничих витрат. Тому їх включають до складу виробничих накладних витрат.Зрештою у таких підприємствах виробничі витрати мають тільки два елемен­ти: прямі матеріальні витрати та виробничі накладні витрати.

Невиробничі витрати охоплюють: витрати на управління, дослідження і роз­робки, збут продукції та інші функції бізнесу.В Україні вони згруповані у три статті: адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Склад виробничих і невиробничих витрат в Україні визначає Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" (табл. 2.1).