1. Скарги на біль можуть бути зумовлені:

1. Механічною травмою гострою ділянкою протезу.

2. Потовщенням краю протезу особливо в ретроальвеолярному просторі.

3. Перевантаженням ділянки альвеолярного відростку, внаслідок нерівномірного контакту зубних рядків при з щепленні зубів.

Можлива клінічна картина:

Гіперемія, десквомація епітелію слизової оболонки, декубітальна виразка.

Дії лікаря

1. Нанесення на уражену ділянку слизової оболонки красячої речовини чи порошку гіпсу для її чіткого відображення на базисі протезу. Послідуюча зішліфовка гострої ділянки протезу.

2. Скорочення подовженного краю за допомогою функціональних проб.

3. Вибіркова пришліфовка штучних зубів для створення рівномірного контакту по всій поверхні зубного ряду.

4. Перебазування протезів.

2. Скарги на погану фіксацію протезу

Клініка: скорочення країв протезу, внаслідок чого порушено змикаючий клан.

Дії лікаря

Подовження країв протезу термопластичною масою чи швидко твір діючою пластмасою в порожнині рота хворого з застосуванням функціональних проб. Послідуюча перебазування протезу лабораторним засобом.

Скарги на балансування протезу

Дії лікаря

Зняття функціональних відбитків з застосуванням протезів, перебазування протезів в зубо-технічній лабораторії.

Переробка протезів.

4. Скарги на порушення промови деяких звуків

Дії лікаря

Фонетична корекція знімного протезу:

1. Створення необхідної форми зубної дуги.

2. Моделювання форми піднебіння.

3. Потоншення балансу протезу в пришиїчній частині з піднебінного боку.

4. Зміна довжини, форми та нахилу фронтальних зубів згідно з індивідуальними особливостями хворого.

Вплив базисів протезів на тканини порожнини рота

Класифікація захворювань слизової оболонки порожнини рота при користуванні знімними протезами (за З.С. Василенко)

Класифікація протезних стоматитів "(Е.Г. Гаврилов)

1. Протезні стоматити різної етіології (без травм);

а) вогнищеві (гострі або хронічні) - катаральні; - Виразкові;

б) розлиті (гострі або хронічні) - з гіперплазією;

2. Травматичні стоматити:

а) гострі - катаральні

б) хронічні - виразкові (декубіттальная виразка).

3.С. Василенко всі відповідні реакції організму розподіляє у такій послідовності:

а) запальні (стоматити): вогнищеві та розлиті

б) не запальним (сенсорні порушення);

в) поєднані.

Гострий характер.

Клінічно: у вогнищі гострого запалення відзначається підвищена боле ¬ вая та інші види чутливості. Локалізація різноманітна , не завжди збігається з місцем розташування шорсткості , довгого або гострого краю протеза , підвищеного жувального тиску.

Лікування: при усуненні етіологічного фактора , запалення припиняється.

Хронічний характер.

Клінічно : відзначається зниження больової , температурної і тактіль ¬ ної чутливості , особливо в центрі вогнища запалення.

Хронічні вогнищеві стоматити по патоморфологічній картині можна розділити на :

а ) Ексудативні ;

б) альтеративні ( екскоріації , ерозії , декубітальних виразки) ;

в) проліферативні ( бугристости , складки папілломатозние розростання ) .

Розлиті запалення , як правило , повторює контури базису , прот ¬ за і виражено значно на верхній щелепі . Виникнення цього вос ¬ паления в основному не залежить від якості виготовлення протеза , тому що воно виявляється в осіб , що користуються функціонально повноцінними протезами.

Етіологія: дані літератури свідчать , що провідним етіологічними факторами є токсичну ( хіміко- токсичне і токсико- біологічне) , так і сенсибилизирующее впливу , тобто дію алергенів . Токсична роздратування розвивається відразу ж після контакту слизової оболонки з хімічним агентом , часто носить альтеративний характер і, як правило , протікає гостро. Не можна виключити також явле ¬ ня ідіосинкразії - підвищеної чутливості організму до складових інгредієнтів пластмаси. Розвиток цієї патології частіше спостерігається у жінок і , безсумнівно , обумовлено зміненим фоном загальної реактивності організму , порушенням функції ендокринної , вегетативної нервової і травної систем .

За перебігом розлиті запалення бувають гострі і хронічні.

Гострі : протікають болісно з явищами геморагій і расширени ¬ ем капілярів.

Хронічні : больові явища менш виражені. Відзначаються виражений ¬ ні структурні зміни слизової оболонки. За патоморфологічної картині можна розділити на :

а ) Ексудативно- геморагічну ф-му ;

б) альтеративну ф-му ;

в) проліферативну ф-му .

На відміну від осередкового при розлитому запаленні больова , тактільна і температурна чутливість знижена , особливо при хронічних формах.

Незапальні протезні ЗАХВОРЮВАННЯ характеризуються : 1 . Відсутністю запальної реакції з боку слизової оболонки. 2 . Відсутністю - вираженого порушення чутливості рецепторів слизової оболонки порожнини рота.

У більшості хворих відзначається : 1 . Блідість і підвищена щільність слизової оболонки протезного ложа , внаслідок спазму периферичних судин і капілярів. 2 . Порушення сенсорної функції найчастіше характеризується вираженим почуттям печіння в поєднанні з сухістю і парестезією в роті.

Хворих з незапальними протезними захворюваннями по клінічній симптоматиці і за механізмом розвитку можна розділити на 2 групи .

 I група хворих:

Явища гіперсотезіі і гіпералгезії топографічно і патогенетично пов'язані з дратівливим впливом протезів і спостерігаються в межах вели ¬ лах кордонів протезного ложа. Функціональна мобільність тактильних і температурних рецепторів порушена частіше в бік сенсибілізації . Поріг чутливості больових рецепторів знижений. Після виключення подразника (заміна пластмасового базису на металевий) вищеописані порушення проходять . Цю форму захворювань відносять до первинних порушен ¬ данням чутливої ​​, функції рецепторів слизової оболонки.

Ведучий етіологічний фактор: токсичне і термоізоляційне вплив протезів , яке порушує біохімічне рівновагу в тканинної рідини і змінює поріг чутливості рецепторів.

II група хворих:

Явища гиперстезии і парестезії слизової оболонки не мають чет ¬ кою топографічної та патогенетичної залежності від дратівної дії протеза. Печіння , свербіж , біль , та інші відчуття часто локалізуються в обмежених ділянках слизової оболонки протезного ло ¬ жа або поширюються за його межі ( кінчик язика , на його бічній поверхні , на щоці , губі і ін ділянках). Час виникнення описаних порушень не збігається з початком користування протезами і нерідко супроводжується вираженим блювотним реф ¬ Лексом , гіпер-або гіпосаліваціей .Протез у даних хворих є лише провокуючим і обтяжливим фактором , а порушення чутливої ​​функції рецепторів слизової обо ¬ лочки відноситься до вторинних захворювань , обумовленим вісцеро- реф ¬ лекторной патологією , змінами в центральних і периферичних отде ¬ лах вегетативній нервовій системі , а також в ЦНС

Поєднанні ПРОТЕЗНі ЗАХВОРЮВАНня СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ. Зустрічаються рідко і є найбільш важкою формою . У таких хворих осередкові травматичні стоматити можуть поєднуватися з різними токсико- алергічними стоматитами . Етіологія розроблена недостатньо , але багато авторів схильні вва ¬ тать , що провідне значення мають зміни в вегетативної , ендокринної ¬ ної , серцево -судинної , травної та ін системах . У таких хворих захисні механізми м'яких тканин порожнини рота гранично знижені і тому будь-яке з дратівливих дій протеза явля ¬ ється патогенним . Це потребують особливо ретельного обстеження і комп ¬ лексного лікування. У клінічній практиці протезні захворювання слизової оболонки порожнини рота необхідно диференціювати з загальними захворюваннями слизової оболонки таких як: лейкоплакія , простий або оперізувальний лишай , многоформенной ексудативної еритемою і різними алергічними захв ¬ ваниями слизової оболонки.

Фіксація, стабілізація та рівновага

Фіксація – це стійкість зубного протеза на тканинах протезного ложа у стані спокою. Для її досягнення достатньо адгезії. Адгезія виникає між двома поверхнями, що пришліфовані і між ними знаходиться тонкий шар рідини.

Стабілізація – стійкість протеза під час нежувальних рухів. Для неї необхідно використати спеціальну методику зняття функціонального відбитка, який забезпечить функцію присмоктування (функціональне присмоктування ) базиса протеза до с.о.ротової порожнини.

Рівновага – стійкість протеза під час жувальних рухів. Для її досягнення необхідна функціональна (анатомічна) постановка штучних зубів, у разі якої створюється множинний контакт під час акту жування.

Методи фіксації за Бояновим:

1. Механічні: метод Фошара за допомогою пластинкових золотих пружин, які були замінені на спіралі; метод Вайна – для збільшення маси протеза на н/щ в базис вводять вольфрам; метод Паршина – запропонував вкладку із олова масою 30-40 г; метод Зельбаха – використовують амальгамову пластмасу з наступним її покриттям звичайною пластмасою

2. Біомеханічні (необхідна анатомічна ретенція): метод Кемені – запропонував для поліпшення фіксації нижнього протеза пелоти, які розміщують під внутрішньою косою лінією

3. Фізичні (в базисі протеза, який звернений до твердого піднебіння, створюють камеру): після введення протеза в ротову порожнину і притискання до твердого піднебіння у камері створюється від*ємний тиск, що спричиняє поліпшення його фіксації

4. Біофізичні: використовують розріджений простірна всій площі під базисом протеза; при використанні камери замикальний клапан виникав по її краю – межа переноситься на край протеза і контактує з межею протезного ложа, де рухома с.о., контактуючи з краєм протеза, запобігає потраплянню повітря під базис. Під час акту жування протез зміщується і просвіт між базисом протеза та с.о.збільшується, а об*єм повітря залишається стабільним. За рахунок цього під базисом створюється і зберігається від*ємний тиск, що утримує протез на протезному ложі

Лабораторні етапи виготовлення повних знімних протезів:

1. Відлив моделей

2. Виготовлення індивідуальної ложки на гіпсових моделях

3. Виготовлення гіпсових моделей з відбитка індивідуальної ложки

4. Виготовлення оклюзій них валиків (на робочій моделі)

5. Виготовлення нового базиса з постановочним валиком

6. Робочі моделі та валики переміщують в артикулятор

7. Воскові валики заміщують акриловими зубами, фіксують воском

8. Постановка зубів (по склу або протетичній площині)

9. Віск замінюють акриловою пластмасою для виготовлення заключного зубного протеза

Протезне поле - це тканини і органи порожнини рота, непостійно або опосередковано контактують з протезом.

Протезне ложе - комплекс органів і тканин, що знаходяться в безпосередньому контакті з зубним протезом

Нейтральна зона – границя між рухомою та нерухомою слизовою оболонкою

Оклюзійна площина - це уявна площина, що проходить від різальних країв фронтальних різців до останніх молярів

Протетична площина -площина, що створюється штучно при протезуванні для постановки верхніх зубів, проходить між наружним краєм крила носа та серединою козелка вуха, нижче оклюзійної площини на величину різцевого перекриття

Центральне співвідношення -1) визначення положення нижньої беззубою щелепи по відношенню до верхньої в трьох взаємно перпендикулярних площинах , а саме сагітальній , фронтальній ( межальвеолярной відстань ) і трансверсальної 2) називають таке положення нижньої щелепи , яке відповідає центральній оклюзії за умови наявності достатньої кількості та відповідного розташування зубів - антагоністів.

Робоча сторона (латеротрузіонная сторона) - сторона, до якої передано рух нижньої щелепи з положення центральної оклюзії або центрального співвідношення.

Балансуюча сторона (медіотрузіонная) - сторона, протилежна (контрлатерально) робочій стороні при вчиненні робочого руху.

Постановка зубів по Васильєву.  Скляну пластинку, що відтворює горизонтальну площину, укріплюють на верхньому оклюзійному валику. Доки невеликий восковий валик на нижньому базисі не затвердів, змикають артикулятор, доводять передній вертикальний штифт до зіткнення з різцевою площадкою. Скло прикріплюють до воскового базиса на нижній щелепі. З верхньої моделі знімають восковий базис з оклюзійним валиком і замінюють його новим, на якому встановлюють штучні зуби. Верхні центральні різці ставлять орієнтуючись на середню лінію. Ріжучі краї цих зубів і іклів повинні торкатися скла. Ріжучі краї бокових різців відстоять від скла на 0,5-1 мм, перший премоляр торкається скла тільки щічним бугром, а піднебінний відстоїть на 1 мм, другий премоляр торкається скла двома буграми, перший моляр – передньопіднебінним, останні не торкаються (передньощічний – на0,5мм, задньощічний – на 1,5 мм, задньопіднебінний на 1мм), другий моляр не торкається скла, його задні бугри знаходяться вище скла на 2-2,5 мм. Так утворюються сагітальні і трансверзальну оклюзій ні криві. Встановивши штучні зуби, здійснюється моделювання базису для перевірки в клініці. Восковому базису надається форма готового протеза, і в клініці проводиться перевірка центральної оклюзії в порожнині рота, постановки зубів і конструкції протеза. При нерізко вираженому прогенічному співвідношенні щелеп (старчяпрогенія) постановку проводять по типу прямого змикання, а жувальних – по типу ортогнатичного змикання. При різко виражений прогенії або в разі вродженої прогенії постановку фронтальних зубів роблять в ортогенічному співвідношенні з індивідуальним для кожного ступенем перекриття. Верхні праві жувальні зуби ставлять на лівій стороні протеза нижньої щелепи, а верхні ліві – на правій (перехресна постановка). При прогнатії нижня зубна дуга скорочується на два перших премоляри. Нижні передні зуби ставлять з невеликим нахилом вперед. Передні верхні зуби ставлять на приточці.

^ Постановка зубов при прогеническом соотношении беззубых челюстей.  При умеренно выраженном прогеническом соотношении челюстей искус ст венные зубы могут быть поставлены в ортогнатическом или прямом соотношении. В случае резко выраженной атрофии, когда нижняя челюсть зна чительно больше верхней, искусственные зубы ставят в прогеническом (обратном) соотношении, т.е. нижние передние зубы перекрывают верхние передние. На верхней челюсти устанавливают только 12 зубов вместо 14 (не ставят вторые премоляры), а на нижней - 14 зубов. Чтобы уравновесить разницу в размерах зубных дуг и создать возмож ность свободного скольжения зубного ряда нижней челюсти по отношению к верх ней, производят перекрестную постановку боковых зубов. Жевательные зубы верхней челюсти справа ставят на левую сторону нижней челюсти, а зубы верхней челюсти слева - на правую сторону нижней челюсти. Жева тельные зубы нижней челюсти перекрывают таковые верхней челюсти. Са гиттальную окклюзионную кривую также создают по стеклу, но с меньшей кривизной, чем при ортогнатическом соотношении челюстей. При этом первый премоляр касается стекла только щечным бугорком, пер вый моляр - обоими передними бугорками, а второй моляр касается стек ла только передне-щечным бугорком, причем задние приподняты больше, чем передние.

^ Постановка зубов при прогнатическом соотношении беззубых челюстей При прогнатическом соотношении беззубых челюстей альвеолярный от росток беззубой челюсти располагается впереди альвеолярной части беззу бой нижней челюсти. При этом нижние передние зубы ставят с наклоном режу щих краев кпереди, зубную дугу нижней челюсти сокращают на два премо ляра, ставят лишь по одному на каждой стороне, так что нижние клыки анта гонируют с верхними стыками и первыми премолярами. В случае ис тинной прогнатии, верхняя челюсть чрезмерно развита, и ее массивный аль веоляр ный отросток бывает значительно выдвинутым вперед. В таких случа ях пе редние зубы пришлифовывают непосредственно к гребню альвеолярно го от ростка, т.е. ставят без искусственной десны. Для фиксации протеза можно использовать наддесневые пластмассовые пелоты.

3. Методика постановки зубов по сферическим поверхностям  На модели к окклюзионной поверхности верхнего прикусного валика приклеивают сферическую постановочную пластинку. Нижний прикуской валик срезают на толщину пластинки и на нем также устанавливают постановочную пластинку.  Расстановку верхних искусственных зубов производят таким образом, чтобы они всеми своими бугорками и режущими краями касались пластинки (исключение составляют два верхних боковых резца). Зубы необходимо расставлять строго по центру альвеолярного гребня и с учетом направленности альвеолярных линий.  Расстановку нижних искусственных зубов производят по верхним зубам. Протезирование по сферическим поверхностям обеспечивает:артикуляционное равновесие в фазе жевательных движений (Гизи); свободу движений (Ганау); фиксацию положения центральной окклюзии с одновременным получением функционального оттиска под жевательным давлением (Гизи, Келлер, Румпель); образование безбугорковой жевательной поверхности, исключая образование сбрасывающих моментов, нарушающих фиксацию и стабильность протезов.

4. Анатомічна постановка по Гізі. Показання: Ортогнатичне співвідношення альвеолярних відростків; помірна атрофія альвеолярних відростків; наявність стійкого, легко визначаємого центрального співвідношення щелеп; переважання вертикальних рухів нижньої щелепи. Анатомічна постановка по методу Гізі заключається в постановці усіх зубів верхньої щелепи в межах протетичної площини, паралельно лінії Кампера, що проходить на 2мм нижче верхньої губи. У другій модифікації ( сходинковій постановці ) Гізі враховує викривлення альвеолярного відростка нижньої щелепи в сагітальній площині і пропонує встановлювати кожний нижній жувальний зуб паралельно плоскості відповідної ділянки щелепи. Третя, найбільш розповсюджена постановка, заключається у встановленні жувальних зубів по порівнювальній площині, що забезпечує найкращу стабілізацію протеза. Порівнювальна площина є умовним орієнтиром, що одержана шляхом усереднення відносно горизонтальної площини і площини альвеолярного відростка.

5. Методика Эфрона-Катца-Гельфанда Сущность методики Эфрона заключается в подготовке восковых шабло нов с формированием на них сагиттальной и поперечной кривых с учетом фено мена Христенсена. А.Я. Катц и З.П. Гельфанд (1937) заменили восковые на стенсовые шаб лоны и валики и изменили методику формирования окклюзионной кривой при последующей постановке зубов. Полное соответствие окклюзионных по верхностей валиков достигается либо поверхностным нагреванием вали ков с последующим введением их в рот, либо их притиркой при помощи ка шицы из пемзы или наждака. Результаты, полученные А.Я. Катцем и З.П. Гельфандом, дают лучшие по казатели функциональной характеристики по сравнению с протезами, из го товленными в не настраиваемых анатомических артикуляторах. Применение методики Катца-Гельфанда, кроме того, дает экономию вре мени при постановке зубов. Не требует употребления дорогостоящих анато мических артикуляторов, снижает процент ошибок при определении цен трального соотношения челюстей и тем самым уменьшает количество брака и переделки протезов.

6.Конструирование зубных рядов по М. А. Нападову и А. Л. Сапожникову

Основой методики является теория сферической артикуляции, согласно которой строение зубочелюстной системы и черепа соответствует сферическим свойствам и сложным трехмерным движениям нижней челюсти. Методика постановки искусственных зубов. Сначала оформляют окклюзионные поверхности восковых валиков и определяют протетическую сферическую поверхность с помощью специального устройства, состоящего из внеротовой лицевой дуги и внутриротовой съемной формирующей пластинки, у которой передняя часть плоская, а дистальные отделы имеют сферически изогнутую поверхность с радиусом 9 см. Вначале оформляют окклюзионную сферическую поверхность на верхнем окклюзионном валике, охлаждают и, не удаляя устройства, вводят нижний окклюзионный валик с размягченной поверхностью. При смыкании челюстей устройство формирует сферическую поверхность на нижнем окклюзионном валике. После этого гипсуют модели в окклюдатор (артикулятор) и ставят искусственные зубы.Искусственные зубы ставят в контакте с поверхностью площадки (за исключением боковых резцов), вначале верхние, затем нижние. При выраженной асимметрии используют другую площадку, состоящую из 3 частей: передней и двух боковых, имеющих радиус сферической поверхности 9 см и соединенных шарнирно. Посередине боковых частей имеются прорези для стрелок-указателей. Площадку вначале укрепляют на верхнем окклюзионном валике, затем переводят на нижний, чтобы боковые части ее вращались, и, удалив верхний валик, устанавливают стрелки соответственно межальвеолярной линии. Зафиксировав боковые части площадки, удаляют стрелки и ставят искусственные зубы.

7.Штучні зуби випускаються фабричним шляхом:

1. Фарфорові (фронтальні – крампонні, бокові – діаторичні (дірчасті, трубчасті).

2. Пластмасові.

3. Металеві (золоті, платинові, з нержавіючої сталі).

4. Комбіновані.

5. Самозагострювальні (Рубінов,1959).

Фарфорові фронтальні зуби мають крампони 2-х видів: гудзикоподібні й циліндричні: крампони виготовляють з платини, сплавів золота, нержавіючої сталі. Штучні зуби з пластмаси випускаються комплектом двох видів: фронтальні, жувальні. Вони мають багато позитивних якостей: простий процес виготовлення, схожі на емаль зуба і мають різні відтінки і кольори, міцне з’єднання з базисом, легко піддаються обробці, можуть бути використані при будь-якому прикусі (глибокому, патологічному стиранні природніх зубів). Гарнітури фронтальних зубів діляться на 17 розмірів. Розмір гарнітура визначається двома величинами: висотою коронки зуба від 11 до 13,9 мм і шириною повного фронтального гарнітура відповідно до дуги середньої постановочної лінії альвеолярного відростка від 37,2 мм до 51,8 мм. Основна частина гарнітура верхніх фронтальних зубів складається з 3 фасонів: прямокутні, клиноподібні і овальні. Гарнітури нижніх фронтальних зубів випускаються двох фасонів: прямокутні і клиноподібні. Гарнітури жувальних зубів випускаються 5 фасонів в міру збільшення розмірів. За кольором зуби випускаються 7 кольорів. Штучні зуби з металу випускаються Ленінградським заводом зуболікувальних матеріалів. Комплектуються гарнітури: фронтальні по 2-4 зуби, жувальні по 2-3 зуби (відповідно для кожної щелепи і її сторони ). Штучні комбіновані зуби складаються із стандартно виготовленої металевої основи. Вестибулярна поверхня литих зубів має заглиблення – ложе для облицювання – фасеток). Піднебінна поверхня литих зубів (жувальна чи ріжуча) має виражену анатомічну форму. На передній ввігнутій поверхні (в заглибленні) є кріплення, скоби для механічного закріплення пластмаси. Облицювання виготовляється з пластмаси “Сінма” після спаювання проміжної частини протеза з коронками.

8.Фіксація повних знімних протезів.

Фіксацією називається стійкість повного знімного зубного протеза на тканинах протезного ложа в стані спокою.запропонована Б.К.Бояновим, методи фіксації протезів ділять на механічні, біомеханічні, фізичні та біофізичні. Серед механічних способів фіксації насамперед необхідно пригадати спосіб фіксації П. Фошара за допомогою пластинкових золотих пружин, які згодом були замінені на спіральні. Метод не знайшов широкого використання через велику кількість ускладнень. До механічних методів фіксації треба віднести також методи, які були запропоновані Вайном: для збільшення маси протеза на нижню щелепу в базис уводили вольфрам. Паршин запропонував вкладку із олова масою 30—40 г, Зельбах — використовувати амальговану пластмасу з наступним її покриттям звичайною пластмасою. На жаль, усі методи механічної фіксації є неефективними у зв"язку зі специфічними умовами, в яких функціонують повні знімні зубні протези. Біомеханічні методи для свого використання потребують певних умов, які відрізняються від механічних. Це насамперед використання анатомічних утворень, або, як їх ще називають, анатомічної ретенції. Під анатомічною ретенцією розуміють природні анатомічні утворення, які розміщені на поверхні протезного ложа і перешкоджають зміщенню протеза, або форму самого протезного ложа. До таких утворень належать комірковий відросток, коміркові горби верхньої беззубої щелепи, склепіння твердого піднебіння тощо. Анатомічну ретенцію можна створити також за допомогою різних пелотів, вестибулярних відростків базису, під"язикових відростків нижнього повного знімного протеза. Анатомічна ретенція може бути використана також на верхній щелепі для застосування наясенних кламерів у разі добре вираженого коміркового відростка та збережених горбів верхньої щелепи. Як і механічні, біомеханічні методи не знайшли широкого застосування у разі протезування за повної відсутності зубів на щелепах. В основу фізичних методів фіксації покладено створення різниці атмосферного тиску. Для використання цього методу в базисі протеза, який дотикається до твердого піднебіння, створюють камеру. Після уведення у ротову порожнину і притискання до твердого піднебіння у камері створюється від"ємний тиск, що сприяє покращенню фіксації протеза. Утримувальна сила камери невелика і вона ефективна на початку дії. Використання камер дуже обмежене. Слизова оболонка під дією несприятливих чинників гіпертрофується, що може бути причиною її малігнізації. У свій час широкого застосування набули протези з присмоктувальними камерами Рауе. Але досить швидко від них відмовилися через ускладнення, які були описані вище, а також камери призводили до перфорації твердого піднебіння. Використання магнітів було запропоновано відносно недавно. Однієї точки зору щодо їх використання немає. Але широкого застосування вони не знайшли через складну технологію їх використання. Біофізичні методи фіксації протезів грунтуються на законах фізики та знанні анатомічних особливостей меж протезного ложа. Тут необхідно пригадати, що використання розрідженого простору у свій час мало як негативні, так і позитивні сторони. Мається на увазі використання його не на одній окремій ділянці, а на всій площі під базисом протеза. Необхідно підкреслити, що в разі використання камери замикальний клапан виникав по її краю. Якщо урахувати це явище і межу перенести на край протеза, який контактує з межею протезного ложа, то рухома слизова оболонка, контактуючи з краєм протеза, запобігає попаданню повітря під базис. Крайовий замикальний клапан виникає за умови, що край протеза дещо відтісняє слизову оболонку перехідної складки. Для створення цих сприятливих умов необхідна участь слизової оболонки, яка розміщена дещо вище від перехідної складки. Ділянки слизової оболонки, які беруть участь у створенні крайового клапана, називають клапанною зоною. Треба зазначити, що це поняття не анатомічне, а функціональне. Під час жування протез зміщується і просвіт між базисом протеза та слизовою оболонкою збільшується, а об"єм повітря залишається стабільним. За рахунок цього під базисом протеза створює

9.Анатомічна ретенція

Анатомічна ретенція створюється природними анатомічними утвореннями на верхній і нижній щелепах, які своєю формою і положенням можуть обмежувати свободу рухів протеза під час розмови, їди або мови. Так, альвеолярні гребені верхньої і нижньої щелеп, що добре збереглися, високе склепіння твердого піднебіння перешкоджають горизонтальним рухам протеза. Альвеолярні горби верхньої щелепи заважають зміщенню протеза вперед. Використання адгезії і анатомічних особливостей протезного ложа не вирішує всієї проблеми фіксації, тому що при малому базисі протеза сили адгезії нікчемні, а анатомічні умови можуть бути далеко не сприятливими. Проте останні є великою підмогою в системі кріплення протеза і їх не можна не враховувати.

10.Адгезія

Відомо, що між двома добре відшліфованими тонкими пластинками із скла або іншого матеріалу, накладеними одна на одну, виникають сили зчеплення, так що інколи для їх роз'єднання доводиться докладати значні зусилля. Чим краще пришліфовані пластинки один до одного, тим більше зусилля потрібне для того, щоб їх роз'єднати. Це властивість, що отримала назву адгезії, виявляється і тоді, коли між пластинками знаходиться тонкий шар рідини. У порожнині рота подібні сили виникають між протезам і слизовою оболонкою. Для досягнення явища адгезії потрібно, щоб не тільки макро-, але і мікрорельєф слизової оболонки повинен знайти точне відображення спочатку на моделі, по якій готується протез, а потім і на самому базисі протеза. Ці сили прямо пропорційні площі базису і обернено пропорційні товщині шару слини, що розділяють базис і слизову оболонку. У додатку до пластинкових протезів це означає, що чим більше площа зіткнення протеза із слизистою оболонкою твердого піднебіння і альвеолярного відростка, тим більше величина цих сил. Адгезія тим більше, чим тонший шар слини, що розділяє базис протеза і слизову оболонку.

Явище прилипання

В основі прилипання протеза лежить наступне універсальне фізичне явище. Рідини, потрапляючи на тверде піднебіння, можуть змочувати його, утворюючи на поверхні міцну плівку, або не змочувати його. Змочування буває в тих випадках, коли сили молекулярного зчеплення рідини менше ніж ті, що" є між молекулами рідини і твердого тіла, Якщо сили молекуряного зчеплення в рідині більше сил зчеплення між молекулами твердого тіла і рідини, змочування не відбувається. Зовні цей процес виражається в утворенні увігнутого або опуклого меніска рідини.

11.Выемка протезов из кювет

Для того чтобы вынуть протез из гипса, надо приложить усилие, причем можно поломать протез или отдельные зубы. Во избежание этого надо отделить крышку от той части кюветы, в которой загипсован протез, и сделать шпателем круговой надрез в гипсе вдоль стенок кюветы. Затем надо вытолкнуть из кюветы всю массу гипса вместе с протезом и аккуратно освободить протез, скалывая гипс отдельными кусками. Выемка из кюветы протеза из пластмассы труднее, чем каучукового, и требует осторожности, так как во время вулканизации под действием высокой температуры гипс разрыхляется, а после полимеризации (при температуре около 100°) он, напротив, уплотняется. Чтобы сделать гипс после полимеризации более рыхлым, следует медленно охлаждать его. Очищенный от гипса протез промывают в воде (не горячей) с помощью щетки. Горячая вода непригодна для этой цели, потому что разогретый протез можно деформировать.

12 ОБРАБОТКА ПРОТЕЗОВ

После полимеризации, извлечения из кюветы и отделения гипса протез подлежит отделке. Отделка съемного протеза заключается в снятии излишков пластмассы и шероховатостей. Отделку производят вручную штихелями и шаберами различной формы, напильниками,металлическими карборундовыми фрезами при помощи бормашины или шлифмотора. Шаберы из стали — инструменты ложкообразной или трехгранной формы с заостренными краями и деревянными ручками — служат для снятия стружки с поверхности протезов. Штихели—это стальные инструменты долотообразной, полукруглой и треугольной формы с острой рабочей частью, с деревянной ручкой. Они применяются для обработки межзубных промежутков и снятия стружки в труднодоступных местах протеза.

При отделке протеза придерживаются определенной последовательности. Карборундовыми камнями, фрезами и фасонными головками при помощи зуботехнической бормашины снимают излишки пластмассы до намеченных границ. Шабером снимают излишки пластмассы и неровности с поверхности протеза. Штихелями оформляют шейки искусственных зубов и промежутки между ними. Отделкой достигают равномерной и гладкой поверхности протеза, обращенной к языку, слизистой оболочке губ и щек. Осторожно убирают выступы и излишки пластмассы, образовавшиеся в связи с порами и трещинами в гипсе кюветы на внутренней стороне протеза, и острые выступы, направленные в промежутки между естественными зубами. Дополнительной обработки поверхности, прилежащей к протезному ложу, не производят во избежание нарушения соответствия этих поверхностей, ослабляющего адгезию. Укорочение границ протеза и чрезмерное истончение его краев может привести к непригодности протеза.

14 Шлифовку протеза производят наждачной бумагой или полотном различной зернистости, начиная с более грубой, и заканчивают самой тонкой. Наряду с ручной показана обработка на шлифмоторе и бормашине. Для этого наждачное полотно нарезают полосками и вставляют одним концом в разрез наконечника шлифмотора или в бумагодержатель. Таким образом шлифуют наружную поверхность и края протеза, добиваясь гладкой поверхности без шероховатостей и царапин. Не шлифуют внутреннюю поверхность протеза и искусственные зубы. Полировка протеза необходима для создания гладкой поверхности, что обеспечивает прочность, чистоту протеза, облегчает уход за ним, защищает от химических и физических влияний. Полировку съемных пластмассовых протезов производят на шлифмоторе цилиндрическими и конусными войлочными или фетровыми фильцами, которые насаживают на винтовую нарезку наконечника шлифмотора. Сначала полируют конусным фильцем участки протеза между зубами, постоянно смачивая протез кашицей из воды и пемзы или минутника. Затем полируют цилиндрическим фильцем остальные поверхности протеза, за исключением поверхности, обращенной к слизистой оболочке твердого неба и альвеолярных отростков. Полируют до тех пор, пока наружная поверхность протеза станет совершенно гладкой. Следует постоянно перемешать протез во избежание перегрева отдельных участков и периодически охлаждать водой. Окончательный зеркальный блеск придают протезу мягкой щеткой и кашицей из мела или зубного порошка с водой. В течение всего времени полировки на шлифмоторе, особенно при помощи щетки, надо хорошо удерживать протез и остерегаться, чтобы он краем не касался щетки против ее движения. Кламмеры из металла полируют до этого, а после полировки базиса наводят на них блеск при помощи нитяной щетки и пасты ГОИ. После полировки протез промывают водой с мылом при помощи щетки. Следует подчеркнуть, что во время отделки, шлифовки и полировки протеза важно внимательно работать, постоянно контролируя толщину базиса на просвет, чтобы избежать его истончения, не задеть камнем кламмер, так как он вскоре отломится, чтобы не снять экваторы искусственных зубов и моделировку базиса протеза, не истончить его края, не укоротить границы.

15.ПОЧИНКА СЪЕМНЫХ ПЛАСТИНОЧНЫХ ПРОТЕЗОВ

Техника починки съемных пластиночных протезов из пластмассы.

Починку протеза производят, убедившись в том, что части протеза точно складываются по линии перелома. Отломки протеза промывают в теплой воде, высушивают и без малейшего отклонения от плоскости соприкосновения складывают в левой руке. Крепко удерживая составленные отломки при помощи разогретого зуботехнического шпателя в правой руке, склеивают их с наружной поверхности воском или сургучом. Замешивают гипс и накладывают на жидкий гипс склеенный протез внутренней поверхностью, получая таким образом фиксирующую модель. После затвердевания гипса отломки снимают с модели, стачивают с каждой части в области линии перелома до 3 мм пластмассы, делая врезы до 8—10 мм в виде трапеции для лучшего сцепления, края закругляют, шаберами или фрезами снимают полированную поверхность на границе перелома и укрепляют отломи на фиксирующую модель. После этого заливают образовавшуюся щель расплавленным воском и сглаживают его на уровне с протезом. Прямым способом гипсуют модель с протезом в основание кюветы, оставляя свободной от гипса только залитую воском часть, покрывают основание кюветы ее верхней частью, заливают гипсом и дальше как обычно, производят замену воска пластмассой. В процессе полимеризации происходит монолитное (химическое) соединение отломков. Протез вынимают из кюветы, обрабатывают, шлифуют и полируют. Починку протеза можно производить и самотвердеющей пластмассой протакрил или редонт. Для этого на линии излома наносят несколько капель дихлорэтанового клея, который входит в комплект самотвердеющей пластмассы, складывают протез по линии излома и удерживают 3—4 мин в правильном положении. По склеенному протезу отливают из гипса модель и контрмодель, снимают отломки протеза с модели, спиливают по 2—4 мм пластмассы по краям излома и закругляют их. Изоляционным лаком тиокол смазывают модель и контрмодель и укладывают между ними части протеза. Готовят тесто самотвердеющей пластмассы: насыпают порошок в жидкость до полного насыщения, закрывают сосуд стеклом до набухания массы, периодически перемешивая пакуют. На модель устанавливают контрмодель, прижимают, связывают и полимеризуют в полимеризаторе в воде комнатной температуры под давлением 2,5—3,0 атм в течение 10—15 мин. Вынимают протез, обрабатывают его, шлифуют и полируют.

.Склад базисних полімерів,фізичні механічні ,властивості

Властивості полімерів.

Полімер— «складається з багатьох частин») — природні та штучні сполуки, молекули яких складаються з великого числа повторюваних однакових або різних за будовою атомних угруповань, з'єднаних між собою хімічними або координаційними зв'язками в довгі лінійні або розгалужені ланцюги. Структурні одиниці, з яких складаються полімери називаються мономерами.

Лінійні полімери мають специфічний комплексом фізико-хімічних і механічних властивостей. Найважливіші з цих властивостей: здатність утворювати високоміцні анізотропні високоорієнтованих волокна і плівки, здатність до великих, довгостроково розвиваються оборотним деформаціям; здатність у високоеластичному стані набухати перед розчиненням; висока в'язкість розчинів. Цей комплекс властивостей обумовлений високою молекулярною масою, ланцюговим будовою, а також гнучкістю макромолекул . При переході від лінійних ланцюгів до розгалужених, рідкісним тривимірним сіток і, нарешті, до густих сітчастим структурам цей комплекс властивостей стає усе менш вираженим. Сильно зшиті полімери нерозчинні, неплавкі і нездатні до високоеластічним деформацій.

Полімери можуть існувати в кристалічному та аморфному станах. Необхідна умова кристалізації - регулярність досить довгих ділянок макромолекули. У кристалічних полімерах можливе виникнення різноманітних надмолекулярних структур (фібрил, сферолітов, монокристалів, тип яких багато в чому визначає властивості полімерного матеріалу. Надмолекулярні структури в незакристалізованій (аморфних) полімерах менш виражені, ніж у кристалічних.

Незакристалізованій полімери можуть знаходитися в трьох фізичних станах: стеклообразном, високоеластичному і вязкотекучем. Полімери з низкою (нижче кімнатної) температурою переходу з стеклообразного у високоеластичний стан називаються еластомерамі, з високою - пластиками. У залежності від хімічного складу, будівлі і взаємного розташування макромолекул властивості полімери можуть мінятися в дуже широких межах.

Полімери можуть вступати в наступні основні типи реакцій: утворення хімічних зв'язків між макромолекулами (так зване зшивання), внутрішньомолекулярні реакції, що протікають між функціональними групами однієї макромолекули,Зшивання часто протікає одночасно з деструкцією.

Деякі властивості полімерів, наприклад розчинність, здатність до в'язкого плину, стабільність, дуже чутливі до дії невеликих кількостей чи домішок добавок, що реагують з макромолекулами. Так, щоб перетворити лінійний полімер з розчинного в цілком нерозчинний, досить утворити на одну макромолекулу 1-2 поперечні зв'язки.

Найважливіші характеристики полімерів - хімічний склад, молекулярна маса і молекулярно-масовий розподіл, ступінь розгалуженості і гнучкості макромолекул, стереорегулярность та інші. Властивості полімерів істотно залежать від цих характеристик.

2.Виготовлення воскових базисів з прикусними валиками

Для визначення центральної оклюзії при часткових дефектах зубного ряду і повній відсутності зубів необхідно на гіпсових моделях щелеп виготовити воскові базиси з оклюзійними валиками з воску. На змоченою водою моделі, з попередньо окресленим олівцем протезним ложем , спочатку виготовляють воскової базис. Платівку воску розігрівають з одного боку над пальником і накладають не так нагрітої стороною на модель , при цьому великим пальцем притискають її до піднебінної поверхні моделі і беззубим ділянкам альвеолярного відростка. Формування воскового базису на моделі верхньої щелепи починають з глибоких ділянок твердого неба , переходять на альвеолярний відросток і закінчують на вестибулярної стороні , щільно притискаючи віск до перехідної складки .

На моделі нижньої щелепи формують воскової базис спочатку з мовній поверхні і закінчують на вестибулярної . Розігрітим шпателем обрізають віск по межі майбутнього протеза , зазначеної олівцем на моделі. Щоб уникнути деформації воскового базису моделі можна зміцнити зігнутої дротом зміцнивши її розігрітим воском. Дріт ( мідна або залізна ) перерізом 1-1,5 мм згинається за формою альвеолярного гребеня і за допомогою пінцета в злегка підігрітому над полум'ям пальника стані вводиться в товщу воскового базису і заливається розплавленим воском. Потім приступають до формування оклюзійних валиків. Платівку воску розігрівають над полум'ям пальники з двох сторін і скачують . Валики шириною 1 см і висотою 1-1,5 см накладають на восковій базис по центру альвеолярного відростка в місцях відсутності зубів , і приклеюють до базису на всьому протязі розплавленим воском. Валики повинні бути ширше залишилися зубів і врівень з ними. Розігрітим шпателем роблять поверхню валиків гладкою зі скосом на кінцях.