1. Феномен Катца-Ефрона-Гельфанда

Ці автори запропонували застосовувати у разі створення індивідуальної оклюзійної поверхні феномен Христенсена шляхом внутрішньо ротового запису з використанням шарнірного оклюдатора.

За методикою Ефрона після визначення центрального співвідношення і гіпсування моделей в оклюдатор проводять постановку фронтальних зубів на обох шелепах, а в ділянці жувальних зубів зберігають висоту прикусних валиків. Вводять воскові шаблони в ротову порожнину і пацієнт змикає зуби в передній оклюзії; в утвореному в такому разі клиноподібному дефекті розміщують і закріплюють з обох боків на нижньому валику восковий валик який під час змикання щелеп роздавлюється, набуваючи клиноподібної форми заповнюючи цей проміжок. Валики виводять з ротової порожнини, охолоджують і знову вводять у рот та пацієнт змикає щелепи в центральній оклюзії. Утворюється просвіт між фронтальними зубами для ліквідації якого на верхньому прикусному валику зрізають віск у вигляді клину – створюється сагітальна оклюзійна крива, по якій проводять постановку жувальних зубів в/щ, а потім – нижньої.

Катц і Гельфанд замінили воскові прикусні валики на стенсові. Прикусні валики за шириною і висотою повинні приблизно відповідати зубним рядам. Розміщення валиків на комірковому відростку, висота і співвідношення їх контролюється і корегується у ротовій порожнині хворого. Сагітальна і поперечні криві формуються за допомогою феномену Христенсена: валики покривають кашкою із пемзи або наждаку та пацієнт виконує рухи н/щ. На валиках роблять позначки і фіксують їх у ротовій порожнині у положенні центральної оклюзії, переносять на моделі і гіпсують в оклюдатор з переднім штифтом. Постановку тучних зубів починають на моделі верхньої щелепи, замінивши твердий базис з оклюзійним валиком на воскові. Постановку зубів на н/щ проводять у щільному контакті з антагоністами в/щ.

2. Суглобова (балансуюча) теорія. Головною вимогою класичної теорії балансування є збереження множинного контакту між зубними рядами верхньої та нижньої шелеп у фазі жувальних рухів. Гізі вважає, що нахил cуглобного шляху визначає напрям ру­ху нижньої щелепи, на який впливають розмір та форма суглобного горби­ка. Для забезпечення горбкового та різцевого контакту необхідно: точне визначення суглобного шляху і запис різ­цевого шляху: визначення сагітальної компенсаційної кривої, урахування висоти горбків жувальних зубів. Бонвіль встановив 3-пунктний кон­такт, як головну ознаку фізіологічної артикуляції зубних рядів. Однак, не всі дослідники цієї проблеми згодні з Бонвілем. Деякі вважають, що 3-пунктний контакт, як закон артикуляційного рівноваження, потрібно виконувати тільки при протезуванні хворих з повною втратою зубів для одержання максимальної ефективності повних знімних протезів.

Ганау виділив 5 основних факторів, назвавши їх артикуляційної п'ятіркою: 1. Нахил суглобового шляху. 2. Глибина компенсаційної кривої. 3. Нахил орієнтовної площини. 4. Нахил верхніх різців. 5. Висоти бугрів штучних зубів.

Всі ці фактори можуть змінюватись: суглобовий шлях, орієнтовна, площина, положення різців - в нахилі, компенсаційної кривої - в глиби­ні, бугри штучних зубів - в висоті. Існує і зворотня залежність величин. Наприклад, поглиблення ком­пенсаційної кривої змінює нахил різців і навпаки.