§ 3. Культури Закарпаття

Культури Закарпаття бронзового віку, як і більш ранніх часів, •значною мірою відрізнялися від культур інших територій України. За складом і характером знахідок пам'ятки культур Отомань і Станове (відомі за дослід­женнями Е. А. Балагурі), що були поширені тут протягом середнього і пізнього І Ісріодів бронзового віку, тяжіють до культур сусідніх країн Подунав 'я. Лише на межі бронзового і раннього залізного віків у Закарпатті І Передкарпатті поширюється так звана культура фракійського гальцгтату і на територіях України по обидва боки від Карпат настає певна одноманітність.

Культура Отомань. В той час коли на Поділлі мешкали комарівські племена, Закарпаття заселяли носії отаманської культури, названої так за розкопаним поселенням Отомань (Трансільванія). Ця своєрідна культура датується ХУІІ-ХШ ст. до н.е. В межах Закарпатської області досліджено кілька поселень отаманської культури, часто розміщених на підвищеннях серед боліт, наприклад поблизу сіл Дідове в урочищі Товвар, Дякове.

Інколи ці поселення оточені високим валом і ровом (Отомань, Барца). На поселенні Барца в Словаччині розкопано 23 прямокутні у плані наземні житла, розміщені вздовж вулиці шириною 2,5 м, місцями брукованої.

Поблизу поселень Барца і Отомань досліджено безкурганні могильники з обрядом скорченого па боці трупошкладення. Інколи померлих спалювали. Ритуальний інвентар складався з глиняного посуду, поряд з яким клали особисті речі померлого.

Поблизу сіл Колодне (Іршавський район) та Підгоряни (біля м. Мука­чеве) виявлено два скарби отаманської культури. Перший містив 28 пред­метів, серед яких виявлено бронзові сокири, чекано-молоти, рибальський гачок і прикраси, другий складався з бронзових прикрас — браслетів, шпи­льок, підвісок, пронизок, — всього 80 предметів. Відомі також золоті при¹ краси отаманської культури — браслети, обручки тощо.

Кераміка отоманської культури відрізняється від глиняних вирйбів сусідніх культур помітно пишнішою орнаментацісю, де в композиціях візерунка важливу роль відіграє спіраль. За орнаментом та за формами посуду (гост-роребрі, присадкуваті горщики і вази) ця кераміка дещо нагадує землероб­ські культури мідного віку Прикарпаття і Закарпаття, які, можливо, відіг­рали певну роль у формуванні отоманської культури.

Землеробсько-скотарські племена отоманської культури, починаючи з се­редини II тисячоліття до н.е., зазнають утисків з боку інших племен, що призводить до звуження їхньої території. Згодом на базі отоманської куль­тури в Закарпатті складається станівська культура пізньобронзового періоду.

Станівська культура генетичне пов'язана з отаманською. Вона да­тується ХІУ-ХІІ ст. до н.е. Відома за поселеннями, могильниками, скарба­ми бронзових виробів.

У могильнику в с. Станове Закарпатської області досліджено 20 похо­вань в урнах (обряд трупо спалення), що залягали на глибині 40-50 см від сучасної поверхні без будь-яких позначень на ній. Крім урнових поховань, інколи трапляються поховання перепалених кісток просто у невеликих ямках.

Рис. 45. Матеріали бронзового віку Закарпаття: 1-3 — кераміка; 4-17 — металеві вироби.

Супровідний інвентар складається з ваз, черпаків, мисок, іноді зустрі­чаються прясла, глиняні намистини тощо.

В Закарпатті розкопано кілька поселень станівської культури, зокрема в селах Дякове Виноградівського району, Медведівці поблизу Мукачевого тощо. Для станівських поселень характерні два типи жител. Перший тип — наземні будівлі каркасно-стовпової конструкції, прямокутні за формою, площею 20-30 м². Стіни зроблені з верболозу і обмазані глиною, другий тип — житла, трохи заглиблені в материк, овальні у плані і за конструкцією аналогічні попереднім. Кожне житло мало глинобитну піч прямокутної чи округлої форми. Поза житлом були розміщені господарські ями.

Кераміка за формами посуду і орнаментом дещо нагадує знахідки отаман­ської культури. Столовий посуд здебільшого пишно орнаментований спіралями, меандровими хвилястими лініями, конічними опуклостями то­що. Кухонні горщики, миски, зазвичай, орнаменту не мають.

Бронзоливарна справа у станівських племен була на дуже високому рівні. В Дяковому виявлено ли варні матриці, а в солі Медведівці — зливки бронзи і залишки бронзоливарних печей. Вироби з бронзи виявлено на поселеннях і в похованнях. Відомі також понад 50 скарбів — МужІєве, Підмонастир, Медведівці та ін. До складу цих скарбів входять, зазвичай, знаряддя праці і прикраси з бронзи.

Серед бронзових знарядь праці, крім сокир-кельтів, плоских сокир, серпів, ножів, виявлено своєрідну групу мотик з загнутими крильцями, а також два типи бронзових псалій та інші предмети кінської збруї. Чис­ленна і різноманітна зброя з бронзи — мечі, кинджали, чекано-молоти, булави, вістря списів і стріл. Але найчисленнішу групу виробів з бронзи становлять прикраси, серед яких домінують браслети (округлі, еліпсо­подібні), часто орнаментовані. Є також прикраси у вигляді спіралей-пружин, що мають до 15 витків, багато різноманітних шпильок, обручки, гривни, нараменники, окуляроподібні спіральні підвіски тощо.

У Верхньому Поліссі в пізньому бронзовому віці складається свій брон-золиварний центр, шо працював як на трансильванській, так і на місцевій міді. У Берегівському районі виявлено копальні міді, олова і золота. Через Закарпаття мідь і бронза поширювалися на схід, у Подністров'я і Попруття. Окремі вироби закарпатського металургійного центру зустрічаються навіть у Подніпров'ї і степовому Причорномор'ї. За розміщенням виявлених скарбів бронзових виробів простежуються основні шляхи поширення металів, що вели до перевалів уздовж річок Тиса, Уж і Латориця.

Етнічна приналежність станівського населення остаточно не визначена. Вчені вважають, що ці племена відіграли певну роль у формуванні фра­кійського етнічного масиву карпатського ареалу.

В період неоліту і міді-бронзи з'являється велика кількість культур та їх локальних варіантів, етнокультурна строкатість стародавнього населення Європи досягає високого рівня. Починаючи з цього часу, вчені — архео­логи, ангропологи, лінгвісти — роблять спроби простежити корені сучас­них народів цієї території.

Вважають, що носіїв культур зі спірально-меандровою керамікою періоду міді-бронзи Карпатського ареалу і Подністров'я (трипільська, Ноа, ста-нівська) слід пов'язувати з дако-фракійською групою індоєвропейців. Степові середньостогівські, ямні, зрубні племена займали територію, де, за даними археологів та лінгвістів, починаючи з IV тисячоліття до н.е., формувалася індоіранська етнічна спільність. Є підстави вважати, що процес індосвропеїзації охопив первісне населення і північних районів України та Білорусь, де за неоліту жили численні племена дніпро-донецької культури та інших культур гребінцево-накольчастої кераміки Вісло-Дніпровського межиріччя. За даними лінгвістів, ці території в ІУ-І1І тисячоліттях до н.е. були зоною формування прабалто-слов'янської мовної групи.

Час формування прадавньої слов'янської спільності більшість учених відносять до II тисячоліття до н.е. і пов'язують цей процес із залісеними районами межиріччя Вісли і Дніпра, передусім із прип'ятським Поліссям і територією на північ від Карпат, де в епоху бронзи були поширені культури шнурової кераміки, хшинецька і комарівська культури. Племена тцшнецької культури багато вчених прямо пов'язують зі слов'янським етносом.

Процес етногенезу сучасних народів простежується з більшою віро­гідністю в ранньому залізному віці, тобто починаючи з VIII—VII ст. до н.е., коли археологічні матеріали доповнюються письмовими джерелами.