1. Поняття і суб’єкти банкрутства.

Ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає, що банкрутство – це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Суб’єкт банкрутства – боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом.

Суб’єктами банкрутства (банкрутами) чинний Закон визнає не лише юридичних осіб, як це було раніше, а й фізичних осіб, зареєстрованих як суб’єкти підприємницької діяльності. Причому, як це випливає зі змісту окремих положень ст.1 Закону, суб’єктами банкрутства можуть бути лише особи однієї категорії – суб’єкти підприємництва, які називаються у Законі боржниками або банкрутами.

Суб’єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

Боржником відповідний суб’єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом – після того, як господарський суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

2. Порушення справ про банкрутство боржника і процедура банкрутства за ініціативою контролюючих органів.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (п.3 ст.6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»).

Орган ДПС звертається до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство стосовно платників податків за умови, якщо ним використані всі інші права по стягненню податкового боргу, передбачені чинним законодавством, і, зокрема, Податковим кодексом України, а також якщо застосування заходів щодо запобігання банкрутства боржника і, зокрема, досудова санація є недоцільними або їх проведення не привело до відновлення платоспроможності боржника.

3. Процедура банкрутства за ініціативою боржника або іншого кредитора.

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі.

Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено законом.

Заява кредитора може ґрунтуватися на об’єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов’язань перед цим кредитором.

Кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Така заява підписується всіма кредиторами, які об’єднали свої вимоги.

Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п’ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ухвалі господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засіданні, вказується про введення процедури розпорядження майном боржника і призначається розпорядник майна у порядку, встановленому Законом.

У випадках, передбачених Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено Законом.