Література:

1. Податковий кодекс України №2755-VI від 2 грудня 2010 р.

2. Порядок використання додаткових джерел погашення податкового боргу, затверджений Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013  № 569, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 р. за N 1852/24384.

3. Порядок призначення та звільнення, а також функції та повноваження податкового керуючого, затверджений Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 N 578, зареєстрованов Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 р. за N 1837/24369.

4. Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті : Постанова НБУ : від 21.01.2004, № 22 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0377-04/page – Заголовок з екрана.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, установлено Інструкцією № 22.

З метою врахування в постанові № 22 вимог Податкового кодексу в частині стягнення коштів з рахунків клієнтів банків та арешту коштів (зупинення видаткових операцій) на їхніх рахунках при здійсненні безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті правлінням Нацбанку України затверджено постанову № 122, яка набрала чинності з 21.06.2012 р.

Постановою № 122 внесено зміни, відповідно до яких контролюючі органи визнано учасниками безготівкових розрахунків в особі стягувачів. Вимоги Інструкції № 22 є обов'язковими для виконання контролюючими органами, зокрема при забезпеченні здійснення повноважень щодо стягнення коштів з рахунків клієнтів банків — платників податків, які мають податковий борг перед бюджетом, на підставі рішення суду.

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форми розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях і в електронному вигляді.

Згідно з термінами та поняттями, наведеними у Законі № 2346, розрахунковий документ — це документ на переказ коштів, що використовується для ініціювання переказу з рахунку платника на рахунок отримувача.

Відповідно до Інструкції № 22 термін «розрахунковий документ» вживається у значенні документа на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. До таких документів належать, зокрема: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, меморіальний ордер, акредитив.

З метою здійснення стягувачами в особі податкових органів розрахункових операцій Інструкцію № 22 доповнено новим видом платіжного інструменту — розрахунковим документом — інкасове доручення (розпорядження). Під інкасовим дорученням (розпорядженням) відповідно до визначень термінів, що вживаються в Інструкції № 22, мають на увазі розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача (органу ДПС України) до банку, який обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Положеннями глави 5 «Примусове списання коштів» Інструкції № 22 надається можливість списання банками коштів з рахунків клієнтів тільки за дорученнями власників цих рахунків або на підставі платіжних вимог стягувачів (державних виконавців) у разі примусового (на підставі виконавчого документа) списання коштів. Доручення платників та розпорядження стягувачів про списання коштів з рахунків складаються на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією № 22.

Постановою № 22 вищезгадані положення адаптовано до використання їх контролюючими органами при виконанні ними повноважень органів стягнення, зокрема, як зазначалося вище, доповнено новим розрахунковим документом — інкасовим дорученням (розпорядженням) та запроваджено окремий порядок списання банком коштів з рахунків платників податків/суб'єктів господарювання.

Постановою № 122 передбачено, що інкасові доручення (розпорядження), як і платіжні вимоги на примусове списання, банки приймають незалежно від наявності на рахунках достатнього залишку коштів та виконують їх у межах залишку коштів згідно з новою главою 12 «Списання банком коштів з рахунків платників податків/суб'єктів господарювання» Інструкції № 22.

Стягнення коштів ініціюється стягувачем в особі контролюючого органу шляхом подання до банку (особиста доставка працівником контролюючого органу або пересилання поштовим зв'язком) інкасового доручення (розпорядження), оформленого за встановленою формою та згідно з визначеними вимогами щодо її заповнення, не менше ніж у трьох примірниках.

За необгрунтованість стягнення коштів на підставі інкасового доручення (розпорядження), недостовірність зазначених у такому розрахунковому документі даних відповідальність несе контролюючий орган — стягувач згідно із законодавством України.

Слід зазначити, що безпосередньо рішення суду, на підставі якого оформлено інкасове доручення (розпорядження), до банку не подається, а дані такого рішення суду використовуються лише для заповнення реквізиту «Призначення платежу» інкасового доручення (розпорядження), в якому обов'язково зазначаються назва, дата видачі та номер (якщо його присвоєно) такого судового рішення.

Отже, контролюючим органам достатньо отримати судове рішення про стягнення податкового боргу.

До сфери дії порядку проведення безготівкових розрахунків у національній валюті належить списання коштів, що виконується банками з рахунків, відкритих клієнтами в банках (зокрема, поточних, депозитних тощо).

Постановою № 122 запроваджено строки прийняття банками інкасових доручень (розпоряджень) з дати їх складання: протягом 10 календарних днів для банку, що обслуговує стягувача, та 30 календарних днів — для банку, який обслуговує платника.

Банком проводиться перевірка відповідності заповнення реквізитів інкасового доручення (розпорядження) встановленим вимогам:

• платника — в частині заповнення реквізитів «Платник», «Код платника», «Рахунок платника», «Банк платника», «Код банку платника»;

• стягувача (орган держказначейства, у якому відкрито рахунок контролюючого органу) — в частині заповнення реквізитів «Отримувач», «Код отримувача», «Рахунок отримувача», «Банк отримувача», «Код банку отримувача».

Порядок виконання інкасових доручень (розпоряджень) стосується однаковою мірою як тих, що надійшли протягом операційного часу, так і тих, що були отримані після його завершення. Особливістю виконання інкасових доручень (розпоряджень), які надійшли до банку після операційного часу, є те, що банк (незалежно від наявності коштів на рахунку платника на час їх надходження) виконує їх наступного операційного дня.

Банки зобов'язані прийняти до виконання розрахункові документи незалежно від наявності достатнього залишку коштів на рахунку платника та виконати їх у межах наявних на рахунку коштів.

Однак якщо на момент надходження інкасового доручення (розпорядження) в операційний час на рахунку платника немає коштів або їх недостатньо, то такий розрахунковий документ виконується з урахуванням сум поточних надходжень, що надійдуть на рахунок платника протягом операційного часу.

Якщо для виконання інкасових доручень (розпоряджень) на рахунку платника:

• недостатньо коштів (з урахуванням поточних надходжень протягом операційного часу), то вони виконуються частково в межах залишку коштів;

• немає коштів або протягом операційного часу кошти на його рахунок не надходили, то після закінчення операційного часу ці інкасові доручення (розпорядження) повертаються без виконання з відмовою їх виконати; у день надходження інкасового доручення на його зворотному боці робиться напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю закону, відповідно до якої інкасове доручення (розпорядження) не може бути виконано, та/або главу/пункт нормативно-правового акта Нацбанку України, який порушено), зазначається дата повернення (засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку) і не пізніше наступного робочого дня надсилається (рекомендованим або цінним листом)/передається це інкасове доручення (розпорядження) стягувачу, від якого воно надійшло.

Ті самі положення поширюються і на виконання банками інкасових доручень (розпоряджень), що надійшли до банку після закінчення операційного часу. Тобто якщо на початок наступного операційного дня на рахунку платника коштів, необхідних для виконання таких інкасових доручень (розпоряджень):

• буде недостатньо, то вони цього самого дня виконуються частково у встановленому порядку;

• взагалі не буде, то такі документи цього самого дня повертаються без виконання у встановленому порядку.

Якщо причиною повернення інкасового доручення (розпорядження) є неправильно зазначене найменування банку платника, то банк на зворотному боці інкасового доручення (розпорядження) зазначає його правильне найменування.

Одним із додаткових джерел погашення податкового боргу може бути заборгованість третіх осіб перед платником податків – боржником (дебіторська заборгованість). Дебіторська заборгованість може бути джерелом погашення податкового боргу за наявності таких умов:

– на момент застосування даного повноваження строк погашення сум дебіторської заборгованості настав;

– право вимоги такої дебіторської заборгованості переведено на орган стягнення, а саме: контролюючий орган.

Контролюючий орган повідомляє платника податків про визначення додатковим джерелом погашення податкового боргу дебіторської заборгованості платника податків.

Повідомлення розглядається як пропозиція для укладання договору про переведення права вимоги дебіторської заборгованості платника податків на контролюючі органи.

У разі згоди контролюючий орган укладає в письмовій формі договір з таким платником податків.