2. Класифікація установочних устроїв. Приклади застосування

Деталі установочних устроїв, на які безпосередньо опирається оброблювана ( що збирається ) деталь, називаються установочними елементами або опорами. Вони можуть бути виконані у вигляді штирів, пластин, призм, і установчих пальців.

Робочі поверхні установчих елементів повинні відповідати базовим поверхням установлюваної деталі.

Установочні елементи діляться на основні й допоміжні. Основні передбачаються схемою базування й визначають положення деталі в пристосуванні. Допоміжні вводяться іноді в установчу систему не для цілей базування, а лише для підвищення стійкості й твердості встановленої деталі в місцях, підданих деформації прогину від дії затискачів, тиску різального інструменту й т.п.

Основні опори для установки деталей плоскими поверхнями бувають постійні (рис.11,а) і регульовані (рис.11,б). Постійні опори можуть бути виконані також у вигляді пластин (рис.13). Постійні опори встановлюють у корпус пристосування, для чого в ньому передбачають призначені для цього місця (роблять наскрізні отвори, пази й т.д.). Гладкі опори доцільно закріплювати на (рис. 13, а) вертикальних стінках корпуса, тому що при горизонтальному їхньому положенні в поглибленнях над головками гвинтів збирає дрібна стружка, що видаляється важко при чищенні пристосування. Пластинчаті опори з косими пазами вільні від зазначених недоліків. Стружка, що попадає, легко зрушується встановлюваною деталлю в косі пази, не заважаючи при цьому правильній її установці. Тип і розмір опор залежать від розмірів і стану базових поверхонь. Деталі з обробленими базовими площинами більших розмірів установлюють на пластинчасті опори, а невеликих – на опори із плоскою головкою. Деталі з неопрацьованою базовою площиною встановлюють на опори зі сферичною або насіченою головкою. Опори з насіченою головкою звичайно застосовують як бічні опори. При цьому полегшується видалення стружки з їхніх робочих поверхонь.

Регульовані опори застосовують у тих випадках, коли оброблювані деталі мають різну форму настановної поверхні або якщо на останній є припуск, якому треба видалити в наступних операціях і який для різних партій деталей може бути неоднаковим. Регульованою роблять звичайно одну опору в кожній настановній площині. В умовах дрібносерійного виробництва, де практикується обробка деталей різних розмірів при використанні того самого пристосування, іноді роблять всі опори регульованими. Допоміжна самоустановлювальна опора показана на рис. 14. Під дією легкої пружини 1 плунжер 2 залишається в зіткненні з оброблюваною деталлю 3, установленої на основних опорах. Гвинтом 4 через сухар 5 плунжер стопориться й таким чином перетворюється у тверду опору. Кут скосу плунжера повинен бути само гальмуючим (не більше 60⁰), у противному випадку можливий примусовий підйом деталі з основних опор. Сила пружини повинна бути такий, щоб вона могла лише висунути плунжер, коли він звільняється від дії стопорного гвинта, але не могла підняти встановлену деталь. Перед установкою кожної деталі плунжер необхідно звільняти від стопоріння для того, щоб він виступав над основними опорами. У противному випадку чергова деталь, що має інші розміри, може не доторкнутися до який - або опорі.

При установці плунжер поринає під вагою деталі доти, поки остання не дійде до зіткнення основними опорами. У деяких випадках застосовують кілька таких допоміжних опор.

Призми. Для установки деталей циліндричними поверхнями (зовнішніми або внутрішніми) служать призми або пальці. Призмою в пристосуванні прийнято називати установочний елемент із робочою поверхнею у вигляді паза, утвореного двома площинами, нахиленими під кутом 60, 90 або 120⁰.

Для установки деталей із чисто обробленими базовими поверхнями застосовують широкі опорні призми (рис. 15, а). При установці деталей по чорновій базі, а також при установці ступінчастих валів робочі поверхні призм роблять вузькими (рис. 15, б) або встановлюють на спеціальні опори (штифти), запресовані в бічні поверхні призми (рис. 15, в).

Великі деталі встановлюють на чавунні або зварені призми зі змінними сталевими загартованими пластинками на похилих площинах. Робочі поверхні й підстава призми шліфують. Прямокутний паз у вершини кута призми служить для зручності шліфування її робочих площин. При зборці пристосування необхідно точно встановлювати призми в заданому положенні. Тому на додаток до кріпильних гвинтів передбачають два контрольних шрифти, які точно без зазору підганяють як по отворах призми, так і по отворах корпуса, на якому встановлюється призма.

Установочні пальці. Установочними пальцями є деталі пристроїв, на які встановлювана деталь надівається своїми обробленими базовими отворами. Додатковою базою служить торцева поверхня деталі, що визначає її положення по довжині. Звичайно деталь установлюють не більше ніж на два пальці, тому що використання більшої кількості пальців не підвищує точності установки, а навпаки, значно ускладнює виготовлення приладу. Установочні пальці (рис.12) можуть бути постійними (рис.12,а,б,в) , запресованими в корпус пристосування або змінними. Останній тип пальців вільно вставляють у корпус приладу й закріплюють гвинтом або гайкою. Постійні пальці застосовують у тих випадках, якщо за умовами роботи не потрібно часта їхня зміна. Змінні пальці встановлюють у корпусі приладу в загартовані втулки (рис. 12, г, д, е) для зменшення зношування пальців при інтенсивній експлуатації.

Діаметр робочої поверхні пальців виконують із припустимими відхиленнями по посадках Д або Хз. Шорсткість сполученої поверхні повинна відповідати 8-му класу чистоти.

Додаткові опори виконують тільки регульованими або самоустановлювальними. При установці заготівлі опори індивідуально підводяться (самоустановлюються) до поверхні заготівлі, а потім стопоряться, перетворюючись на час виконання даної операції у тверді опори. Число додаткових опор не обмежено, однак для спрощення конструкції пристосування це число варто брати мінімальним.