Мовні особливості наукового стилю за рівнями

Лексичний:

Найбільш важливою для мови науки є лексика. Вимога точності виявляється на рівні лексики в тому, що значне місце в ній посідає спеціальна лексика (наукова термінологія): математична – квадрат, гіпотенуза, алгоритм, косинус; біологічна – цитоплазма, вакуолі, фітонциди та ін.

Професіоналізми – слова або вислови, властиві мові людей певного ремесла, фаху. Вони охоплюють назви знарядь праці, різновидів виробничих процесів тощо. Для рибальського промислу важливо розрізняти напрям і силу вітру, тому рибалки Приазов’я та Причорномор’я вживають на позначення вітрів такі слова: бунація, бунаца (тихий вітер), карапкан (північно-західний), левант (штормовий північно-східний), майстро (південно-західний), трамонтан (північно-східний).

Під терміном розуміють слово, словосполучення або абревіатуру, що виражають певне наукове поняття в певній системі термінології або науки. До термінів ставлять особливі вимоги. Термін повинен бути однозначний і стилістично нейтральний. Більшість термінів – це запозичені слова: вектор, інтеграл, гідроліз і ін.

Для лексичної системи наукового стилю характерне використання багатозначних слів в одному значенні. Так, іменник сіль, взятий ізольовано, у носіїв мови пов’язується з уявленням про кам’яну сіль, або сіль „Екстра”, йодовану сіль, яку вони використовують при приготуванні їжі. Саме це значення першим згадують, якщо спросити, що таке „сіль”. Типові контексти для цього слова: Ти поставив на стіл сіль? Може, солі не вистачає? Передай, будь ласка, сіль. Треба солі купити. Але в наукових текстах цей іменник позначає хімічну речовину, у якій кислотні атоми водню заміщені атомами металів або рівноцінними їм групами атомів: бертолетова сіль, солі натрію.

Таке ж використання в одному, термінологічному значенні характеризує такі іменники: тіло, сила, маса, закінчення, кора; прикметники: живий, середній, простий, вільний, твердий: кислі апельсини – кисле середовище, березова кора – земна кора, корінь дуба – корінь слова.

Навіть у тих випадках, коли багатозначне слово в науковому стилі не набуває термінологічного значення, воно відокремлюється від загальнолітературного значення, оскільки реалізує тільки одне значення:

„сприймати зором”: я бачу синє море;

„усвідомлювати, розуміти”: я бачу, що соната для тебе надто важка”;

„мати зір”: після операції хворий став бачити;

„вважати когось кимось, приймати за когось: коли ти в мені будеш бачити людину?

За цих чотирьох значень у науковому стилі реалізується тільки значення „усвідомлювати, розуміти”: Ми бачимо, що в питанні про глобальне потепління думки вчених не збігаються.

Ознаками текстів наукового стилю є також переважання абстрактної лексики й запозичених слів, відсутність емоційно-експресивної лексики.

Уміле використання синонімів робить мовлення багатшим, досконалішим. Добираючи слова з синонімічного ряду, треба враховувати відтінок у значенні, стильову залежність (наприклад, думка – твердження, ідея, задум; застосовувати – використовувати, запроваджувати; реалізація – виконання, здійснення, втілення, проведення; період – етап, епоха, час, пора, вік, проміжок часу).

Фразеологія наукової мови також досить специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначати логічні зв'язки між частинами висловлювань (наприклад, такі стійкі словосполучення, як „навести результати”, „як показав аналіз”, „на підставі отриманих даних”, „підсумовуючи сказане”, „звідси випливає, що”; „див. наведений нижче перелік”); з іншого боку, позначати певні поняття, будучи термінами („вільна економічна зона”, „мертва мова”, „струм високої напруги”, „форма релігійного світогляду”).

Словотвірний рівень

1. Наявність іменників із значенням абстрактної дії або ознаки із суфіксами -нн(я), -ацій(а), -тт(я), -ик(а), -ість, -ств: формування, відкриття, фільтрація, алогізм, буддизм, антисептика, динаміка, суспільство.

2. Іменники із префіксами де-, дез-, ультра-, ре-: демілітаризація, ультразвук, реорганізація, реконструкція.

3. Складні терміни: Нікотинамідаденіндинуклеотидфосфат, дихлордифенілтрихлорметилметан, ДНК.

Граматичний рівень

1. Мова науки носить номінативний характер, тобто наука називає, визначає. У мові науки панують імена – іменники, дієслова й прикметники: Заглиблення автором у свій психологічний стан, відверте висвітлення власних почуттів, острахів, здогадок та домислів зумовлює підвищення інтересу до його внутрішньої особистості шляхом пробудження в свідомості читача схожих асоціацій. У цьому тексті з 24 випадків використання самостійних частин мови – 16 іменників.

2. Найбільш частотною у науковому стилі мови є форма родового відмінка: закон Ньютона, таблиця Менделєєва, теорема Піфагора, сила тертя, сила ваги, закон переломлення світла, теорія комплексних чисел.

3. Частовживаною є форма 1 особи множини: вважаємо за необхідне сказати…; зупинимося на характеристиці психологічних особливостей підлітків.

4. Абсолютна більшість дієслів у науковій мові десемантизується повністю або частково, тобто дієслова втрачають своє основне значення й виступають у ролі зв'язкових: бути, називатися, ставати, залишатися, уважатися, мати, відрізнятися, визначатися, полягати, становити, служити, являти собою, характеризуватися й ін., наприклад: Азот складає більше 70% повітря.

5. Переважання абстрактних іменників середнього роду з суфіксами -ств(о), -цтво, -ння, -ття (напр., класифікування, формулювання, сприйняття тощо).

6. Переважання безособових форм, оскільки вся увага зосереджена на дії, а суб’єкт її лишається поза увагою мовця (напр., Дано дві сторони і кут, протилежний одній із них. Знайти інші два кути і третю сторону (З підручника).

Синтаксичний рівень

1. Специфіка синтаксису наукової мови полягає в розгалуженості підрядних зв’язків, а також про складність синтаксису, коли речення „нанизуються”, „приліплюються” одне до одного й ніби блокуються, створюючи синтаксичні структури, не властиві іншим стилям.

2. Зв’язність тексту створюється різними мовними засобами. Крім сполучників і сполучних слів, використовуються вказівні займенники, прикметники, дієприкметники.

3. Використання розгорнутих складних речень із різними видами підрядності, відокремленими зворотами, вставними конструкціями.

4. Наявність цитат, покликань.

5. Чітка композиційна структура тексту, поділ його на розділи, параграфи, пункти, підпункти.

Питання для самоконтролю

1. З чим пов’язане виникнення і розвиток наукового стилю?

2. Яку функцію виконує науковий стиль української мови?

3. Які ви знаєте загальні й мовні ознаки наукового стилю?

4. Які існують жанри наукового стилю?

5. Яку структуру має науковий стиль української мови?

Висновки

У Розділі 1.2. подано відомості про історію й причини виникнення наукового стилю української мови, визначено загальні й мовні ознаки текстів цього стилю, вказано на його структуру й жанрову диференціацію.