1.2. Мовні й риторичні особливості наукового мовлення

Зміст:

1. Історія виникнення наукового стилю.

2. Лінгвістичні особливості наукового стилю мовлення.

Ключові слова: науковий стиль, терміни, професіоналізми.

Цілі та завдання вивчення розділу: успішне вивчення розділу дозволяє усвідомити основні ознаки наукового стилю за різними рівнями мови.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.2.

Розділ подає основні теоретичні відомості про джерела виникнення наукового стилю та його основні ознаки.

Пункт 1 містить відомості про причини й час виникнення наукового мовлення, особливості підстилів наукового стилю.

Опрацьовуючи матеріал пункту 2, важливо усвідомити лінгвістичні ознаки наукового стилю й навчитися їх визначати.

1. Історія виникнення наукового стилю

Науковий стиль ‒ один з наймолодших стилів української літературної мови. Його розвиток активізується з кінця ХІХ ст. у звʼязку з загальним процесом науки, техніки.

Виникнення і розвиток наукового стилю пов'язані з розвитком різних областей наукового знання, різних сфер діяльності людини. Спочатку стиль наукового викладу був близький до стилю художньої оповіді. Відділення наукового стилю від художнього відбулося в олександрійський період, коли в грецькій мові, поширивши свій вплив на весь тодішній культурний світ, стала створюватися наукова термінологія.

Згодом вона була поповнена з ресурсів латині, стала інтернаціональною науковою мовою європейського середньовіччя. В епоху Відродження вчені прагнули до стислості й точності наукового опису, вільного від емоційно-художніх елементів викладу. Проте звільнення наукового стилю від цих елементів йшло поступово. Відомо, що занадто „художній” характер викладу Галілея дратував Кеплера, а Декарт знаходив, що стиль наукових доказів Галілея надмірно „белетризований”. Надалі зразком наукової мови стало логічне викладення Ньютона.

2. Лінгвістичні особливості наукового стилю мовлення

У системі української мови чільне місце посідає науковий стиль. Він функціонує як величезний потік інформації у вигляді реферативних повідомлень, журналів, каталогів, оглядів, проспектів, інструкцій, дисертаційних робіт тощо.

Призначення науки – розкривати закономірності. Звідси – узагальнений і абстрагований хід мислення. Із цього випливають основні риси наукової мови: об’єктивність, абстрактність, інтелектуальність і стислість (стислість).

Ознаки наукової мови:

Науковці розмежовують загальні й мовні ознаки стилю.

Загальні Мовні

• понятійність – усна й писемна форма

• інформативність – використання термінів

• об’єктивність – абстрактна лексика

• логічність – схеми, таблиці, графіки

• однозначність – наукова фразеологія

• доказовість – цитати, посилання

• аргументація – однозначна лексика

• лаконічність – відсутність емоційно-експресивної лексики

• абстрагованість – безособові дієслова

– лексико-семантичні табу

У жанровому відношенні науковий стиль досить розмаїтий.

Тут виділяють: статтю, монографію, підручник, рецензію, огляд, анотацію, науковий коментар тексту, лекцію, доповідь на спеціальні теми, тези й ін.

Усередині системи наукової мови виділяють декілька її підстилів:

Власне науковий (академічний) – прийнятий для написання наукових праць, дисертацій.

Ознаки:

• точність переданої інформації,

• переконливість аргументації,

• логічна послідовність викладу,

• універсальні загальнонаукові терміни;

• лаконічність форми з підкресленою спрямованістю адресату – фахівцю.

Науково-інформативний, або науково-діловий – це стиль патентних і технологічних описів. До мови науково-ділової кореспонденції ставлять досить суворі вимоги:

• стереотипність композиції,

• максимальна стандартизація мовних засобів,

• уніфікація синтаксичних конструкцій.

Основне призначення цього виду літератури – повідомлення наукової інформації з максимально точним об’єктивним описом наявних фактів і (що важливіше) правовий, юридичний захист цієї інформації.

Навчально-науковий – підстиль навчальної літератури. Від інших підстилів наукової літератури відрізняється насамперед тим, що адресатом є ще не фахівці, але майбутні фахівці. Тематично цей вид наукової літератури обмежений викладом основ науки, „стислою повнотою”, яка виражається в тому, що, з одного боку, викладається тільки частина накопиченої інформації про предмет науки, а з іншого – ця частина є базовою, і в ній предмет викладу характеризується рівномірно й різнобічно. Цей виклад носить навчальний характер, має визначення, приклади, порівняння, пояснення, тлумачення й ін.

Науково-популярний. Спілкування між фахівцем і неспеціалістом сприяє іншій організації мовних засобів, народжується інший підстиль наукової мови, коли наукові дані потрібно піднести в доступній і цікавій формі, не спрощуючи науку, але разом з тим і не перевантажуючи виклад важкодоступним матеріалом. Містить елементи інших стилів, зокрема епітети, порівняння, метафори з метою зацікавлення адресата.