2. Різновиди помилок та правила їх усунення

Серед помилок, які трапляються в мовленні людей, окрему групу складають граматичні помилки, які виникають як результат порушення правописних норм:

• неправильне утворення слова (словотвірні помилки): „отогнати хижака” (замість відігнати), „сумлінний, працюючий робітник” (працьови­тий), „благородність” (благородство);

• помилкове утворення форм слова (порушення морфологічних норм): „немає місців” (замість місць), „стара собака” (старий собака);

• неправильна побудова словосполучень та речень (порушення зв’язку між підметом і присудком, помилки в побудові речення з дієприкметниковим і дієприслівниковим зворотами, у побудові речень з однорідними членами, у побудові складних речень, змішування прямої і непрямої мови, пропуски необхідних слів, порушення меж реченнями): „навчання українській мові” (української мови), „за власною волею” (з власної волі);

• вживання однотипних конструкцій.

Точність вираження думки ‒ одна з важливих ознак культури мовлення. Найтиповіше порушення цієї вимоги ‒ вживання слів без урахування їхнього значення. Невміння автора чітко висловитися виявляється також у таких вадах, як мовленнєва надмірність (або багатослів’я) і мовленнєва недостатність. Формами мовленнєвої надмірності є плеоназм і тавтологія. Плеоназмом (від гр. pleonasmos ‒ надлишок) називають частковий збіг значень лексем, що утворюють словосполучення: пам’ятний сувенір (сувенір ‒ „подарунок на пам’ять”), передовий авангард (авангард ‒ „ті, хто попереду”), спільна співпраця (співпраця ‒ „спільне розв’язання проблем, спільна робота”), народний фольклор (фольклор ‒ „народна творчість”), прейскурант цін (прейскурант ‒ „довідник цін”), вільна вакансія (вакансія ‒ „вільна, незайнята посада”), основний лейтмотив (лейтмотив ‒ „провідний мотив, основна думка твору”), дублювати двічі (дублювати ‒ „повторювати”), демобілізуватися з армії (демобілізуватися ‒ „увільнитися зі збройних сил”); у березні місяці одержав 200 гривень грошей” (слова місяць і гроші тут зайві). Плеонастичними є звороти на зразок: на полях кипить гаряча робота; треба взаємно допомагати один одному; ви повинні написати свою автобіографію; п’єсу виконувало тріо з трьох виконавців; він уперше дебютував 1989 року.

До плеоназмів належить також немотивоване поєднання у вузькому контексті синонімів, які дублюють значення один одного: схвалити рішення одностайно й однодушно, виявляти до когось неповагу й непошану; неослабно й пильно контролювати тощо.

Деякі плеонастичні словосполучення закріпилися в мові й не вважаються сьогодні порушенням лексичних норм. Це такі вислови, як букіністична книга (від фр. bouquin ‒ стара книга), експонат виставки (від лат. expono ‒ виставляю напоказ), монументальний пам’ятник (від лат. monumentum ‒ знак пам’яті), реальна дійсність (від лат. realis ‒ дійсний).

Тавтологія (від гр. tauto ‒ те саме, logos ‒ слово) ‒ змістові повтори, котрі виникають тоді, коли в реченні вживають поряд спільнокореневі слова, наприклад: користь від використання цих приладів є незаперечною; приймаючи на роботу нових працівників, слід при їх прийомі враховувати знання іноземних мов; тривалість лекційної пари у нашому вузі триває одну годину двадцять хвилин. У наведених прикладах досить легко уникнути тавтології, вилучивши одне із спільнокореневих слів або замінивши його синонімом чи займенником: вигода від використання цих приладів є незаперечною; коли приймають на роботу нових працівників, обов’язково враховують знання іноземних мов; лекційна пара в нашому інституті триває одну годину двадцять хвилин.

Не кожне повторення спільнокореневих лексем можна вважати мовною помилкою. Є чимало словосполучень, у яких тавтологія неминуча, приміром: вимити мийку, загадати загадку, закрити кришкою, зупинитися на зупинці, розмовна мова, словник іншомовних слів, чорне чорнило і т. ін.

Тавтологічний характер мають стійкі вислови, уживані в розмовній мові: поїдом їсти, сидьма сидіти, горе горювати, усяка всячина, книжний фразеологізм святая святих. У художньому й публіцистичному стилях тавтологія може використовуватися як стилістичний засіб, котрий посилює виразність та експресивність мови, надає висловлюванню афористичності. „Карналь мав би вже давно переконатися, що належить до людей, яким щастить і в найтяжчих нещастях” (П. Загребельний); „Немає нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини” (В. Симоненко); „Чи людством бути люди ще спроможні?” (Л. Костенко); „Я знову мушу йти до Чоломбитька і... бити йому чолом” (В. Шкляр).

Отже, треба розрізняти тавтологію, спричинену неувагою автора до вибору слова, і тавтологію, якої не можна уникнути або яку використовують з певною стилістичною метою.

Досить поширеною помилкою є мовленнєва недостатність, що виявляється у випадковому пропущенні слів, потрібних для точного вираження думки. Це породжує абсурдність і комізм. Така вада найчастіше трапляється в усній мові, але нерідко її бачимо й на письмі: „У зв’язку з моєю відпусткою обов’язки мої покласти на Гладкого Івана Івановича, а Івана Івановича ‒ на Людмилу Федорівну Кобзар” (З наказу); „Ці сувеніри зроблені з шкіри косівських майстрів” (З листа); „У приміщенні Підлісецької школи о 17 годині відбудуться загальношкільні батьківські збори. Батькам 1-го класу мати документи для вступу в школу. Дирекція” (З оголошення).