Етапи становлення стилістики

Якими ж є етапи становлення української стилістики? Наведений в академічному виданні стилістики погляд про два періоди її розвитку (дореволюційний і радянський) із сучасних міркувань, звичайно ж, не є достовірним. Видається доцільним у науковій та практичній розробці питань стилістики на теренах України виділяти чотири етапи. Охарактеризуємо їх детальніше.

Перший етап – початковий (середина ХІХ ст. – поч. ХХ ст.)

Праця Ф.Буслаєва „О преподавании отечественного языка” заклала основи теоретичного розуміння предмета стилістики й високо піднесла її значення у навчанні та вихованні.

Теоретичні питання стилістики в загальномовознавчому плані, а також у плані психології художньої творчості, глибоке розуміння ролі мови в усіх процесах розвитку естетики й мистецтва викладено в роботах мовознавця-філософа О. Потебні, зокрема в таких: „Из записок по теории словесности” (Харків, 1905 р.), „З лекцій теорії словесності” (1-ше вид. укр. мовою – Харків, 1930 р.), у деяких розділах праці „Мысль и язык” (Харків, 1862 р.).

Цих самих проблем торкався й І. Франко в роботі „Із секретів поетичної творчості” (Львів, 1898 р.). Тут сформульовано низку понять стилістики й поетики на матеріалі творчості українських письменників.

Другий період – етап становлення (20-ті – 50-ті роки ХХ ст.)

Після падіння Російської імперії (1917) і початку національного відродження України у 20-ті – 30-ті роки ХХ ст. унаслідок політики українізації починається активний розвиток вітчизняного мовознавства:

• створено Інститут української наукової мови (1921),

• організовано кафедри української мови у вищих навчальних закладах,

• видаються словники, посібники з сучасної української мови,

• інтенсивно виробляється наукова термінологія тощо.

У цей час стилістика виокремлюється як наймолодша лінгвістична наука. Спочатку вона сформувалась як наука про мову художньої літератури й розвинулася поряд зі створенням наукової дисципліни – історії літературної мови, яка в багатьох випадках послуговується результатами досліджень стилістики.

Наука про мову художньої літератури (за терміном акад. Л. Булаховського) цього періоду представлена працями видатних російських та українських учених Л. Щерби, В. Виноградова, Г. Винокура, Л. Булаховського та ін. Саме Л. Булаховський був основоположником і одним із фундаторів лінгвостилістики в Україні. Ще в перший український курс під назвою „Лекції з основ мовознавства” (1931 ‒ 1932 рр.) він увів лекції про стилістичні засоби, ритмомелодику.

У цей період під керівництвом Л. Булаховського здійснено першу спробу створення окремого спеціального курсу стилістики української мови. Це був „Нарис української стилістики” (5 лекцій) Бориса Ткаченка, молодого тридцятилітнього мовознавця, старшого наукового співробітника Харківського філіалу Інституту мовознавства, незаконно репресованого й розстріляного в 1937 році.

Академік В. Виноградов створив узагальнювальні праці „О языке художественной литературы”, „Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика“. Ці роботи окреслювали основні теоретичні принципи вивчення мови художньої літератури.

Українська лінгвостилістика плідно розвивається в повоєнні роки. З’являється низка монографій, статей, узагальнювальних праць про мову українських письменників. Так, мові творів Т. Г. Шевченка присвячено збірники та монографії В. Ващенка „Мова творів Т. Г. Шевченка”, І. Білодіда „Т. Г. Шевченко в історії української літературної мови”. Мову творів М. Коцюбинського досліджено в монографії Л. Паламарчука „Лексична синоніміка художніх творів М. М. Коцюбинського” та ін. Особливості мови художньої літератури висвітлено в монографії І. Білодіда „Мова української радянської прози”, а також у працях ученого про мову Ю. Яновського, О. Довженка, М. Рильського та ін.

Третій етап – вищий період розвитку (60-ті – 80-ті рр.)

Предметом дослідження стають нехудожні стилі української літературної мови, зокрема історія становлення української публіцистики й науки, усного різновиду літературної мови. Це праці „Мова української преси” (1963), „Мова української періодичної преси” (1970) М. Жовтобрюха, „Науковий стиль сучасної української літературної мови” А. Коваль (1970).

Настав вищий етап у розвитку стилістичних досліджень. Стало нагальним питання про побудову монографічних курсів стилістики, описів стилістичної системи національної мови.

Праці Л. Булаховського про мову творів Т. Шевченка, М. Рильського та ін., а також теоретичні положення, висвітлені в „Нарисах з загального мовознавства” (К., 1955) – розділи „Стилістичні особливості лексичного складу мови” і „Зауваження про мовний стиль” – мали велике значення для розвитку української лінгвостилістики.

У цей час в Україні з’являються праці, які становлять спроби побудови систематичного курсу стилістики української мови. Це книги В. Ващенка „Стилістичні явища в українській мові” (Харків, 1958) і І. Чередниченка „Нариси з загальної стилістики сучасної української мови” (К., 1962). Вони є певним етапом у побудові наукової стилістики української мови і на сьогодні мають велике значення у системі підготовки філологів.

60-ті рр. – вийшла друком книга А. Коваль „Практична стилістика сучасної української мови”, створена як підручник для студентів-філологів, А. Коваль „Культура української мови” (К., 1964, 1966). Пізніше вийшла друком також її праця „Культура ділового мовлення”.

У 1973 році видано п’яту книгу курсу „Сучасна українська літературна мова: Стилістика”, присвячену аналізу стилістичної системи сучасної української літературної мови в її писемній і усній формах. У ній викладено теоретичні питання стилістики як наукової дисципліни, визначено її зв’язки з іншими науками, подано характеристику функціональних стилів.

Четвертий, сучасний, етап (початок 90-х років ХХ ст. – до сьогодні)

З 1991 року діє Інститут української мови НАН. Українська мова нарешті почала повноцінно функціонувати у всіх своїх стилістичних різновидах, особливо – науковому й офіційно-діловому.

Сьогодні проблемами стилістики займаються такі українські вчені, як О. Пономарів, С. Єрмоленко, Л. Мацько, О. Сербенська, М. Пентилюк, М. Пилинський та ін.

Після 90-го року ми маємо змогу відкривати для себе українських науковців діаспори, зокрема праці професора кафедри слов’янської філології університетів Гарварда, Колумбії (Нью-Йорк), Українського вільного університету (Мюнхен) та інших університетів США, Канади та Європи Юрія Шевельова (Юрія Шереха), присвячені мові та стилю Г. Сковороди, І. Котляревського та ін. письменників, а також деяким іншим питанням стилістики української мови.

Обʼєкт і предмет вивчення стилістики

Розмовляючи з друзями, учителями, батьками, незнайомими людьми, у різних ситуаціях ми використовуємо різні стилі мовлення. Успіх будь-якого виступу залежить не тільки від його змісту, а й від того, яким стилем ви користуєтесь.

У нашій мові є надзвичайні за своєю короткістю й запитальною силою слова що і як? Ці запитання варто поставити собі, готуючись до будь-якого виступу, бесіди. Що і як Ви будете говорити? Крім того, усе, що міститься в запитанні як?, може бути компетенцією стилістики та риторики.

Кожна наука має об’єкт дослідження і предмет вивчення, які не можна ототожнювати. Об’єкт – це матеріал вивчення, а предмет – це аспект, у якому вивчають цей матеріал, точка зору на об’єкт.

Щоб встановити об’єкт і предмет вивчення стилістики, проведемо лінгвістичний експеримент. Уявімо, що перед нами поставлено питання: що таке скіфські баби? На це питання можна дати різні відповіді. Наведемо деякі з них.

Текст 1

Скіфські баби – це грубо висічені з каменю жіночі фігури заввишки 120–150 см. Риси обличчя окреслені, як правило, нечітко. Постаті широкі, присадкуваті. Руки статуї зчеплені на животі (З підручника).

Текст 2

Таких ти бачив колись у південних степах, таких ти бачив у маріупольському краєзнавчому музеї. Давно-предавно вимурувані з піщанику, з нетлінного матеріалу, зі складеними руками на обвітрених животах, з маловиразними, грубими обличчями, з назавжди закам’янілими очима й устами. Але з їхніх облич можна довго вгадувати та так і не вгадати загадку віків і загадку жіночого єства (Є. Гуцало).

Текст 3

Ти, скіфська баба, кам’яна незграба,

стоїш в степах… Курай і бугила…

Яка ж ти баба, ну яка ж ти баба?!

За сто віків дитя не привела!

Були б у нього кремінь-ноженята,

ото вже б гупотіло по ланах!

Чого смієшся? Космос нежонатий,

а ти стоїш одна у полинах.

Невже ж таки ніхто не женихався?

А висить же в музеях твій портрет.

Тобі козацький череп усміхався,

Та це – минуле. Ти дивись вперед.

Ти звикла – коні, гаківниці, стріли,

Зрадецькі хани з профілем шулік…

Ти це забудь. Усе це застаріле.

Поглянь навколо. Це – двадцятий вік.

А ти стоїш. Звітріли коси й руки.

Скришились плечі, – може, скажеш, ні?

Були б у тебе кам’яні онуки.

Ти розумієш, бабо? Кам’яні!

Ото – літак, а не якась дараба.

Це все – прогрес. А ти стара як світ…

…Сміється баба, клята скіфська баба,

сміється, ухопившись за живіт (Л. Костенко).

Як бачимо, залежно від мети, змісту й характеру висловлювання в різних мовних ситуаціях добираються відповідні мовні засоби.

Об’єкт стилістики той самий, що й в інших лінгвістичних дисциплінах, – це мова й мовлення, тобто мовна система загалом і її мовленнєва реалізація. Але стилістика вивчає мову й мовлення під особливим кутом зору, тобто у неї свій особливий предмет дослідження.

Відомий французький стиліст Шарль Баллі визначив стилістику як науку, що „вивчає експресивні факти мовної системи з погляду їхнього емоційного змісту, тобто вираження в мовленні явищ зі сфери почуттів і дії мовленнєвих факторів на почуття”, підкресливши таким чином, що предметом стилістики є емоційно-експресивне в мові й мовленні.

У сучасній лінгвістиці предмет стилістики розуміють значно ширше, складніше й не так однозначно. Предмет стилістики пов'язують із розумінням мовного стилю як типового способу виразної передачі інформації.

Стилістика вивчає не тільки стилістичний інвентар (мовні одиниці), а й засоби його організації в певних типах мовлення, способи добору, поєднання і використання мовних одиниць для створення образу типового стилю чи певного стилістичного ефекту, колориту.

Отже, різний відбір використовуваних мовних засобів, які створюють різну стилістичну форму мовлення, залежить у першу чергу від різних умов і цілей спілкування.

Ще грецький риторик Квінтіліан писав, що перш ніж говорити, слід знати, що треба в мові возвеличити чи прини­зити, що вимовити стрімко чи скромно, звабливо чи поважно, широко чи коротко, грубо чи ніжно, пишно чи тонко, велично чи ввічливо; а потім міркувати, якими краще висловами, яки­ми фігурами, якими думками, якою мірою і в якому розташу­ванні можемо досягти нашого наміру. 

Отже, об’єкт стилістики – це вся сукупність мовних одиниць з їхніми функціями (від звуків, літер до тексту).

Предмет стилістики – мовні одиниці, але з погляду їхніх виражальних функцій у процесі мовлення залежно від мети, призначення, умов і сфери спілкування.

Стилістика – наука про мову й мовлення, яка вивчає мовні засоби всіх рівнів з точки зору їхніх експресивних можливостей і найбільш доцільного й суспільно прийнятого їх використання залежно від цілей, умов і особливостей спілкування.