2.2. Художній стиль як об’єкт сучасної стилістики

Зміст:

1. Специфіка художнього стилю сучасної української літературної мови.

2. Основні ознаки стилю.

Ключові слова: художній стиль, звукова анафора, звукова епіфора, алітерація, асонанс, надфразна єдність.

Цілі та завдання вивчення розділу: успішне вивчення розділу дозволяє усвідомити основні ознаки художнього стилю сучасної української мови, навчитися визначати засоби естетизації мовлення у творах художньої літератури.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.2.

Пункт 1 ознайомлює зі специфікою художнього стилю української мови. Пункт 2 подає відомості про його основні ознаки, допомагає визначати засоби естетизації мовлення (тропи, стилістичні фігури), розвиває вміння створювати тексти різного типу в художньому стилі.

1. Специфіка художнього стилю сучасної української літературної мови

Особливим функціональним різновидом писемної мови є стиль художньої літератури (інші назви – художній, художньо-белетристичний).

Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ознаки інших стилів у тканину творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.

Де його використовують?

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

У чому його специфіка?

Виявляючи особливий спосіб мислення, словесне мистецтво відтворює дійсність через конкретно-чуттєві образи. Мовна картина світу письменника виконує естетичну функцію, що передбачає зв’язок між тим, хто створює художній світ, і тим, хто його сприймає.

Саме в словесно-художньому мистецтві значення й вага слова, мови як першоелемента літератури, як засобу вияву й реалізації об’єктивних відносин дійсності піднесені на високий рівень.

Образно-художня мова ‒ це невід’ємна частина будь-якого художнього твору. Саме вона відтворює специфіку літературних творінь, є їх найважливішим конструктивним елементом, що відрізняє поезію і прозу від творів наукових, від документально-канцелярського листування. За її допомогою утворюються чудові образи, картини, сцени.

Зразок стилю:

„Город біля хати. Цвітуть соняшники. Озвучені бджолами, вони чомусь схожі для мене на круглі кобзи, які земля підняла зі свого лона на високих живих стеблах. Живе тіло кобз, пахуче, припорошене жовтим пилом, поросле пелюстками, світиться й золотіє, щось промовляє своєю широкою, незгасаючою усмішкою. Скільки того сміху на городі – всі соняшники сміються, веселі, тільки підійди до нього.

Коли заходить сонце, то й соняшники вечоріють, поступово смеркають, поночіють-поночіють. І вже того сміху не видно й не чути на городі, і вже затихають живі кобзи, або ж і зовсім позамовкали. Стоять на межі поміж грядками, поміж картоплею та кукурудзою не розсудливі й приязні світильники, а похмурі квіти смутку й темряви. Стоять мовчки, думають про своє, і в їхньому заглибленому думанні й мовчанні висловлюється щось чуже” (Є. Гуцало);

Летять на землю груші, як з рогаток.

Б’є в тамбурини осені горіх.

Сади, омиті музикою згадок,

Ковтають пил міжселищних доріг.

В старім гнізді танцюють лелечатка,

І, одірвавши ніжки од землі,

Немов малі русалоньки, дівчатка

Гойдаються в зеленому гіллі.

Ой доле, доле, що з людьми ти коїш?

Цим осокорам вже по двісті літ.

Із катапульти гойдалки такої ж

Колись я звідси вилетіла в світ.

Ось я зійду з наждачного перону

У цей зелений, цей черлений вир.

Сидить просмолена ворона

В береті сонця набакир.

Стара дзвіниця й досі ловить гави.

Танцює ціп на житньому току.

Ну що мені магнолії, агави?

Я поцілую мальву у щоку” (Л. Костенко).

Отже, специфіка художнього стилю полягає в тому, що це складний сплав компонентів, у якому відбито все багатство національної мови. З одного боку, він вбирає у себе елементи усіх інших стилів літературної мови, трансформує і переосмислює їх, з іншого – передбачає використання діалектизмів, жаргонізмів, неологізмів, застарілих слів та інших складників, якщо це вмотивовано потребою мистецького зображення дійсності. В історії української літературної мови художній стиль посідає особливе місце. Адже саме із художньої творчості І. Котляревського було започатковано нову українську літературну мову. Тривалий час цей різновид залишався єдиним повнокровним стилем, оскільки інші стилі через обмежені державною системою функції не могли природно розвиватися.

Художній стиль обслуговує духовно-естетичну сферу життя народу.

Основне призначення цього стилю – впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

Художній стиль має свої норми, що змінюються, модифікуються залежно від літературних традицій, течій, напрямів, художніх шкіл та індивідуального стилю. Мовно-виражальні прийоми, засоби змалювання, наприклад, портрета, пейзажу у творах І. Нечуя-Левицького, В. Винниченка відрізняються від портретної характеристики персонажа чи описів природи в сучасній художній літературі, зокрема у творах В. Шевчука, Є. Гуцала (тобто існує мовно-художня образність, типова для певної доби).

Пейзаж у В.Винниченка:

„Уночі палало село. З неба злякано дивився вниз поблідлий місяць, і, ховаючись у хмари, тікав і з жахом озирався назад, на полум’я. Дерева хитались і, від страху наїживши голі віти, ніби силкувались втекти; а вітер гасав над полум’ям, зривав з нього головні, шпурляв ними в сусідні хати, розкидав і лютував, свавільно й безпардонно. Побіля ж полум’я бігали, метушились маленькі, безсилі люди, ламали руки й кричали до неба, до місяця, до полум’я. Кричали до бога, до чорта, до людей. Полум’я ж росло, вітер грався ним, місяць з жахом тікав серед хмар, і не було порятунку ні від неба, ні від чорта, ні від людей” (оповідання „Студент”).

Пейзаж у І. Нечуя-Левицького:

„Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади…”.

Пейзаж у Л. Костенко:

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

за те, що вчора встигло оддзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

за цю потребу слова, як молитви.

Вбираючи компоненти всіх інших функціональних стилів, художній стиль трансформує, переосмислює їх; він не обмежений також у використанні одиниць мови, що належать до різних часових зрізів, до соціальних та територіальних видозмін національної мови. Щодо відкритості стилістичної системи мова художньої літератури найближче стоїть до розмовного стилю, вона активно послуговується мовою фольклору.

У художньому стилі витворюються зразки норм літературної мови, відбувається модифікація, оновлення експресивних засобів, передається національний колорит емоційного відображення дійсності.

Художній стиль послуговується позанормативними, некодифікованими мовними засобами: архаїзмами, історизмами, діалектизмами, неологізмами (загальномовними та авторськими), некодифікованими розмовними висловами, якщо вони відповідають вимогам естетичної міри, стилістичної доцільності.

У художньому стилі все подається крізь призму інтелекту і світовідчуття особистості (образ автора), і все спрямовується на особистість читача (слухача).