Текст № 2

Спілкуються люди і всі інші живі істоти, звичайно, по-різному. Мовленнєва діяльність властива лише людині. Ви можете заперечити: а хіба немає якогось аналогу людської мови у тварин? Потреба у спілкуванні існує у всіх живих істот, зокрема й у тварин: усі ми знаємо, що вони спілкуються й між собою, і з людьми (досліджено, що кішки навіть розробили „спеціальну мову” для спілкування з людьми  своїми хазяями).

Комахи, птахи, тварини користуються різноманітними звуковими й кінетичними (руховими) засобами обміну інформацією. Проте взаємодію між ними вчені називають „біологічно доцільною спільною поведінкою, спрямованою на адаптацію до середовища й регульованою сигналізацією”.

Бджола, котра прилетіла зі взятком, інформує інших бджіл своїм „танцем”, – це також сигнал.

Дельфіни наслідують голос людини, навіть акценти. Вивчення мовного апарата дельфіна та аналіз звуків свідчать, що з 32 сигналів 10 є спільними для багатьох видів цих тварин. Учені припускають, що в дельфінів існує універсальна мова міжвидового спілкування.

Буває, що крик однієї ворони піднімає в повітря усю воронячу зграю. Усі також спостерігали, як двоє мурашок, зустрівшись, щось явно передають одна одній, спілкуючись вусиками-„антенами”; поспілкувалися  і ось уже потяглася низка мурашок до розсипаного десь у кутку підлоги цукру.

Поранений дельфін повідомляє про свою біду, і тоді інші дельфіни штовхають його на поверхню, щоб він міг передихнути, ковтнути повітря.

Бджоли спілкуються між собою беззвучно. Коли бджілка знаходить квітку, де багато нектару, вона повертається до вулика й починає по-особливому рухатись. За цими рухами інші бджоли дізнаються, де шукати нектар. Так, і в тварин існує розвинена система комунікацій  вони дійсно подають одна одній сигнали про якусь загрозу, про те, що поблизу є їжа; вони кричать, ревуть і співають, аби привабити пару тощо; вони можуть навіть виявляти недвозначні емоції  гнів, наляканість, радість, задоволення тощо (З журналу).

Текст № 3

Море

Високо в небі, майже над головою, стояло палюче сонце. Море переливалося мільйонами миготливих вогнів, ніби там золоті метелики тріпотіли крильцями. По всьому морю біліли дзеркальні смуги, а саме море було таке блакитне, мов небо, ні, ще блакитніше, бо небо було покрите легким туманом і помітно віддалялося від моря ген-ген десь на обрії.

Море спить. Точнісінько як людина. Високо здіймає груди, схропує сонно, ліниво. Так і здається: тільки стань біля нього, крикни на всю горлянку, і воно в одну мить прокинеться.

Але то тільки так здається. Коли море спить – уже ніяка сила його не розбудить. Спить собі – та й годі. Ліниво похлюпує об камінь хвильками, полощеться тихо, розніжено.

Я довго не придивлявся до того, як спить море. Постояв трохи – та й шубовсть у воду.

Коли б ви знали, яка то морська вода в липні! Сонце палить нестерпно, аж дихати нічим, піт з тебе ллється рікою, ну просто, здається, ти ходиш не по землі, а повзаєш по розпеченому залізу. І тут раптом тебе з голови до ніг обгортає бархатиста, чиста-чиста, прохолодна, ніжна, терпко-солонувата морська вода. Краса! Краса невимовна. Здається, так і хлюпався б у тій воді все життя й на берег би не вилазив.

Довго я плавав, аж поки не втомився. Виліз на берег і знову почав дивитись на море (За Ю. Збанацьким).