1.2. Примноження емісії грошей через грошовий мультиплікатор

Одним з основних методів поповнення грошової маси в обігу - це емісія – випуск в обіг грошових знаків у всіх формах.

Емісія грошей в широкому розумінні здійснюється на двох рівнях:

• перший рівень – центральний банк ;

• другий – комерційні банки та прирівняні до них за функціональним призначенням фінансово-кредитні установи.

В Законі України "Про банки і банківську діяльність" зазначається: "Нацбанк – є центральним банком України , її емісійним центром…"

Центральний банк в будь-який момент може випустити "свої гроші", для нього немає обмеження емісії.

Центральний банк визначає пропозицію грошей насамперед через грошову базу, величина якої може контролюватися центральним банком. Збільшення або зменшення грошової бази, у свою чергу, супроводжується мультиплікативним розширенням або, відповідно, скороченням пропозиції грошей комерційними банками. Таким чином, зміни обсягу пропозиції грошей в економіці, викликані змінами грошової бази, відбуваються у два етапи:

• зміни у грошовій базі, які включають зміну зобов'язань центрального банку перед населенням (зміни у величині готівки в обігу поза банками) та перед системою комерційних банків (зміни у величині резервів комерційних банків);

• мультиплікативна зміна пропозиції грошей в системі комерційних банків.

Виділяють три напрямки емісійної діяльності центральних банків:

1. Фінансування дефіциту державного бюджету через розміщення на відкритому ринку державних боргових зобов’язань та через операції на відкритому ринку державних цінних паперів;

2. Рефінансування комерційних банків;

3. Купівля іноземної валюти.

Комерційні банки (КБ) також є суб'єктами творення пропозиції банківських грошей. Коли розглядають механізм утворення грошей не лише у функції обігу, а й у функції нагромадження, не лише готівки, а й безготівкових платежів, тоді поряд з центральним банком – емітентом грошові маси розглядаються комерційні банки та позиково-ощадні установи.

КБ утворюють депозитні гроші, надаючи своїм клієнтам кредити. Банки надають кредити – пропозиція грошей збільшується, клієнти банків повертають кредити – пропозиція зменшується. Таким чином, надаючи кредити, банки перетворюють пасивні гроші в активну грошову масу.

Здатність КБ утворювати банківські гроші залежить від розміру суми його вільних резервів, тобто встановлену законом мінімальну суму, яку він зобов’язує зберігати. Обов’язкові резерви – це частка банківських депозитів, яка, згідно з чинним законодавством, встановлена нормативними актами, має зберігатися у формі касової готівки КБ і його депозитів у ЦБ (НБУ). Норми обов’язкового резервування в Україні встановлює НБУ.

Зв'язок між банківськими резервами і масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора.

Грошовий мультиплікатор (від англ. money multiplier, від латин. multiplico - помножую) – це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку.

Величина грошового мультиплікатора дорівнює:

m = 1 / MR * 100% ,

де m — грошовий мультиплікатор, чи коефіцієнт експансії депозитів; MR — норма обов'язкових резервів.

Величина грошово-кредитного мультиплікатора залежить від:

а) норми обов´язкового резервування (ч): mm = 1/ч;

б) використання позичених коштів клієнтами банку для готівкових платежів, що припиняє процес мультиплікації і знижує його загальний рівень;

в)  зниження попиту на позички і зростання позичкового відсотка зменшує надання позик і формування депозитних вкладів у банках;

г)  зростання надходжень готівки на рахунки клієнта або продажу частини активів на міжбанківському ринку здатне збільшити розмір коефіцієнта мультиплікації.

Коефіцієнт взаємозв’язку між збільшенням (скороченням) надлишкових резервів банківської системи і сумою нових кредитних грошей, яку вона може створити, ґрунтується на принципі: втрачені кредитні ресурси одним комерційним банком внаслідок надання кредитів своїм клієнтам стають надбанням іншого і використовуються ним вже як власні кошти для надання у безготівковій формі своїм клієнтам. І так далі. Тобто кожна грошова одиниця, яка випускається одним комерційним банком створює кредитні резерви іншим банкам: другому, третьому і т.д.

Отже, цей коефіцієнт показує максимальну кількість нових кредитних грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця наднормативних резервів величини MR.

Щоб визначити максимальну суму нових грошей ΔM, які можуть бути утворені банківською системою, потрібно на основі даної суми наднормативних резервів (Е) помножити цю суму на коефіцієнт експансії m внаслідок чого отримаємо формулу, яка визначає ефект кредитного мультиплікатора

ΔМ = Е * m = Е * 1 / MR * 100%.

Ефект дії мультиплікатора постійно відтворюється тому, що втрачені резерви для одного банку створюють вільні кредитні ресурси іншого комерційного банку, тому банківська система загалом не втрачає їх, а створює надлишкові резерви. У підсумку, така спроможність банківської системи існує не завжди і не безмежна. Вона обмежується необхідністю формувати комерційними банками обов’язкових резервів, розміри яких визначаються резервною нормою, що регулюється законодавчо.

Величина грошово-кредитного мультиплікатора залежить від:

• норми обов’язкового резервування (ч): mm = 1/ч;

• використання позичених коштів клієнтами банку для готівкових платежів, що припиняє процес мультиплікації і знижує його загальний рівень;

• зниження попиту на позики і зростання позикового відсотка зменшує надання позик і формування депозитних вкладів у банках;

• зростання надходжень готівки на рахунки клієнта або продажу частини активів на міжбанківському ринку здатне збільшити розмір коефіцієнта мультиплікації.

Отже, процес грошово-кредитної мультиплікації відіграє важливу роль у забезпеченні пропозиції грошей відповідно до потреб економічного обігу. Але надмірне підвищення його рівня може призвести до порушення на грошовому ринку і посилення інфляційних процесів.