Тема 2. Організація і керівництво навчальною діяльністю студентів у вищій школі в контексті вивчення курсу «Основи природознавства з методикою». План

1. Форми організації процесу навчання у вищій школі.

2. Самостійна робота студентів.

3. Практичні заняття

1. Основною формою організації навчального процесу з даного курсу є урок, але для розширення знань, формування інтересу до природи використовуються і інші форми – гуртки, курсові роботи, консультації, практика в дошкільних закладах освіти.

Тип уроку визначається дидактичною метою. Якщо основна мета – засвоєння учнями нових знань – це урок засвоєння нових знань, існує урок систематизації і оцінки знань, урок формування навичок і умінь, комбінований. На комбінованому уроці розв’язується кілька, а найчастіше два незалежних завдання, наприклад перевірка знання з однієї теми і засвоєння знань з нової теми.

Завдання навчально-виховної роботи на уроці вирішується за допомогою м е т о д і в – способів спільної роботи викладача і учнів, спрямованих на виконання навчально-виховних завдань.

Методи, що застосовуються для викладання курсу, найчастіше класифікують за джерелом знань, виділяючи словесні методи (лекція, розповідь, бесіда, робота з навчальною книгою), практичні (педагогічні ігри, розв’язування педагогічних завдань, вправи), наочні (демонстрування натуральних об’єктів, ілюстративного матеріалу, технічних засобів навчання).

Вибір методу зумовлюється дидактичною метою уроку. На уроках засвоєння нових знань найчастіше використовуються лекція, розповідь, бесіда. Часом організовується урок-екскурсія.

На уроках формування умінь і навичок використовуються вправи, педагогічні ігри, аналіз педагогічних ситуацій, розв’язання педагогічних завдань.

На комбінованих уроках використовується сукупність методів, що дозволяє вирішувати різні дидактичні завдання.

Провідним методом засвоєння студентами нових знань є лекція. Її характерні ознаки – строга науковість і значний обсяг матеріалу. Своєрідність лекції в педагогічному коледжі полягає в тому, що вона охоплює менше коло питань, ніж вузівська лекція, будується з урахуванням підготовленості учнів. Матеріал викладається в доступній і цікавій формі. Лекція в педколеджі тісно пов’язана з іншими методами викладання – бесідою, демонструванням технічних засобів навчання тощо. До лекції ставиться ряд вимог, які стосуються її змісту і методики проведення.

Основні вимоги до змісту лекції: науковість, професійна спрямованість, врахування внутрішньо предметних і міжпредметних зв’язків, логічність побудови, послідовність викладу.

Починаючи розгляд будь-якої теми, слід пов’язати її з попередньою (внутрішньо предметний зв’язок). Наприклад: «ми продовжуємо розглядати тему «Методи формування природознавчої компетенції дітей дошкільного віку» і розглянемо сьогодні тему «Спостереження – основний метод формування природознавчої компетенції».

Після визначення теми доцільно мотивувати важливість її засвоєння (професійну спрямованість), зауваживши учням, що в їх наступній роботі цей метод буде використовуватися щодня, тому важливо добре оволодіти методикою проведення спостережень.

До кожної лекції слід сформулювати основні питання плану, відповідно до яких чітко будувати виклад матеріалу. Логічність, послідовність викладу матеріалу сприятиме утриманню уваги учнів. Виклад матеріалу повинен бути науковим, орієнтованим на наукові дослідження, передовий досвід. В ході викладу важливо забезпечити професійну спрямованість вивчення питань, встановлювати між предметні і внутрішньо предметні зв’язки.

Відповідні вимоги ставляться і до методики проведення лекції: мови викладача, уміння триматися перед учнями, використовуючи прийоми активізації.

Викладання навчального матеріалу повинно вестися доступною літературною мовою, бути яскравим, переконливим, емоційним. Головні ідеї, поняття треба конкретизувати прикладами.

Для активізації пізнавальної діяльності учнів треба забезпечити поєднання слова з наочністю. Це досягається демонструванням об’єктів живої природи (кімнатних рослин, акваріумних риб, пташок), а також таблиць, гербаріїв, колекцій. Значний вплив на активізацію учнів має демонстрування наукових фільмів про природу.

Важливим засобом активізації учнів є постановка риторичних проблемних запитань. Наприклад, «Чому спостереження є основним методом ознайомлення дошкільників з природою?».

Пожвавлює лекцію використання прикладів, що відомі учням із спостережень у природі, в дошкільному закладі, а також фактів з періодичної преси, радіо, телебачення. Під час розкриття деяких питань, наприклад «Куток природи в дошкільному закладі», доцільно для поглиблення інтересу застосувати історичний підхід – коли вперше було поставлено питання про створення кутків природи, яка була мета їх створення тощо. Потрібно, щоб учні вели короткі записи лекції, виділяти основні думки. Це привчає уважніше слухати і дозволяє викладачу більш раціонально використовувати час.

Розповідь, як метод повідомлення нових знань, відрізняється від лекції за змістом і формою. В розповіді більше життєвих фактів, описів, менше теоретичних положень. Її характеризують образність, описовість. Розповідь можна використати під час викладання теми «Ознайомлення з дикими і свійськими тваринами», де подаються цікаві відомості про спосіб життя тварин.

У розповіді так само, як і в лекції, має бути аналіз фактів, висновки, без чого учні не зможуть виробити правильного погляду на пристосування, зв’язок з середовищем тих чи інших видів рослин, тварин тощо. Постановка в розповіді питань, висування проблем орієнтують учнів на творчу пізнавальну діяльність. Використання наочності надає розповіді ще більший педагогічний ефект.

Бесіда – це метод, при якому викладач, спираючись на наявні в учнів знання і досвід, користуючись запитаннями, підводить учнів до розуміння і засвоєння нових знань, до повторення і перевірки навчального матеріалу. Розрізняють репродуктивні і проблемні (евристичні) бесіди.

Р е п р о д у к т и в н і бесіди використовуються для актуалізації або для перевірки знань учнів. Для цих бесід характерна постановка запитань, за відомим уже учням матеріалом для відтворення його в пам’яті і використанні як опори під час вивчення нових знань. Однак під час використання цього методу викладач ставить запитання, які потребують як репродуктивної, так і творчої пізнавальної діяльності, а саме запитання на переосмислення, порівняння тощо. Бесіда проходить успішно, якщо в ній застосовуються спостереження учнів у дошкільному закладі: використовується діагностика знань дітей за певними темами, спостереження за дітьми на заняттях чи у повсякденному житті.

П р о б л е м н а (е в р и с т и ч н а) бесіда використовується найчастіше в процесі засвоєння учнями знань в тих випадках, коли в учнів є опорна система знань. Користуючись послідовно поставленими запитаннями, викладач підводить учнів до певних висновків. Евристичні бесіди важливі для розвитку самостійного мислення учнів. Під час проведення евристичної бесіди слід чутливо реагувати на відповіді, доповнювати, редагувати, чітко оформлюючи думку.

Під час проведення бесід необхідно широко використовувати таблиці, схеми, технічні засоби тощо.

Самостійна робота учнів з книгою на уроці має на меті навчити їх добре орієнтуватися у підручнику, знаходити відповіді на запитання. При цьому учням дається завдання, під яким кутом зору треба прочитати матеріал. Наприклад, опрацьовуючи тему «Влаштування квітника в дошкільному закладі», можна поставити такі запитання: Яке місце вибрати для квітника? Яку форму квітника найкраще обрати для групової ділянки?

У системі навчання учнів педагогічного коледжу важливе місце посідають практичні методи: педагогічні ігри, вправи, аналіз педагогічних ситуацій, вирішення педагогічних завдань.

М е т о д в п р а в має широке застосування під час практичних і лабораторних занять. Вправи відрізняються від інших методів тим, що вони передбачають багаторазове, багатоваріантне повторення певних дій з метою формування уміння застосовувати знання, виробляти уміння. Використання цього методу дає можливість здійснити перехід від знань до умінь.

Залежно від результатів практичної діяльності вправи можуть бути словесні, практичні, змішаного характеру. Наприклад, слід тренувати учнів у складанні конспектів занять, сюжетних розповідях, словесних логічних завданнях, списових розповідях тощо. Практичні вправи – це зарядка акваріума, влаштовування тераріума тощо.

Вибір вправ визначається дидактичним завданням. Виконання учнями вправ повинно мотивуватися. З метою підготовки до практики учні тренуються у складанні планів роботи з дітьми, написанні конспектів, виготовленні посібників. На уроках з практикуму тренуються у пересаджуванні, живцюванні рослин, догляді за тваринами.

Виконання учнями вправ потребує чіткого інструктажу, допомоги учням у складанні плану. З цією метою в педагогічному коледжі застосовуються схеми побудови певних занять з використанням основного методу, схеми аналізу занять, цільових прогулянок і повсякденних прогулянок.

Вправи виконуються на уроці або у домашніх умовах. Наприклад, учні ведуть записи фенологічних спостережень, складають паспорти кімнатних рослин, біологічні характеристики тварин і інструкції по догляду за ними, виготовляють наочні посібники для роботи з дітьми тощо. Обов’язково потрібний аналіз результатів виконання вправ, їх оцінка.

Аналіз педагогічних ситуацій і вирішення педагогічних завдань являють собою ніби місток між методами засвоєння знань і умінь і практичними методами. Використання цих методів вносить різноманітність у проведення уроку, викликає зацікавленість учнів, готує їх до вирішення реальних ситуацій. Наприклад, учні слухають магнітофоний запис спостереження. Перед прослуховуванням перед ними ставиться завдання: виділити, якими прийомами скористався вихователь для активізації пізнавальної діяльності дітей на різних етапах спостереження. аналіз педагогічних ситуацій – це метод, що передбачає виділення та аналіз умов, завдань, методів, прийомів, форм навчально-виховного процесу.

Розв’язання педагогічних завдань – це знаходження оптимальних способів дій у певній ситуації на основі її аналізу. Наприклад, вихователь виявив, що у дітей його групи спостерігається байдужість до природи, не сформовані пізнавальні інтереси. Які причини цього і якими засобами найефективніше це подолати?

Важливе значення в практичній підготовці вихователів дошкільних закладів має використання педагогічних ігор або їх елементів. Вони допомагають наблизити майбутніх вихователів до реальних ситуацій роботи з дітьми, закріпити навички і уміння. Включення елементів педагогічної гри оживляє навчальний процес. Педагогічна гра і її елементи можуть використовуватися під час вивчення багатьох тем. Наприклад, під час вивчення теми «Куток природи в дошкільному закладі» можна запропонувати учням елемент педагогічної гри: внесення в куток природи нової рослини і подання дітям інформації про неї. Під час вивчення дидактичних ігор педагогічну гру використовують для апробації методики проведення ігор у різних вікових групах.

Широке застосування на уроках методики ознайомлення з природою і практикума з природознавства мають наочні методи: демонстрування живих об’єктів, ілюстративного матеріалу, графічної наочності, технічних засобів навчання, моделей. Під час проведення уроків вони застосовуються найчастіше у сукупності із словесними, практичними методами, сприяючи активізації учнів, підсиленню інтересу. Під час роботи з екранними посібниками основним джерелом знань виступають слово викладача і зображувальна наочність. Перед показом навчального діафільму, наприклад «Ігри на літньому майданчику», слід поставити перед учнями завдання: засвоїти, як змінюється обладнання для будівельно-конструктивних ігор молодших і старших дошкільників. Як змінюються прийоми керівництва будівельно-конструктивними іграми в молодшій, середній і старшій групах.

Переважна більшість уроків з курсу «Методика ознайомлення дітей з природою і практикум з природознавства» проводиться лекційно-семінарським способом. Для вивчення окремих тем найбільш ефективні уроки-екскурсії. Цінність їх у тому, що учні вивчають об’єкти природи в природних умовах, слухають змістовне пояснення, знайомляться з найкращою постановкою роботи в дошкільному закладі, наприклад, планування і озеленення ділянки. Особливо важливо використати екскурсії для вивчення природи місцевого краю, ознайомити учнів з біоценозом лісу, лук, водойм, степів, культурними біоценозами парків, скверів, полів. Проводяться екскурсії в ботанічні сади, дендропарки, природничі відділи краєзнавчих музеїв тощо.

Логічним завершенням вивчення окремих тем курсу і всього курсу є безвідривна практика і практика з відривом від навчання. Під час планування безвідривної практики потрібно передбачити спостереження і аналіз роботи з дітьми по ознайомленню з природою, проведення учнями індивідуальних і фронтальних форм роботи з дітьми.

Під час практики з відривом від навчання учні застосовують знання з методики ознайомлення з природою, проводячи роботу з дітьми відповідно до програми дошкільного навчального закладу.

Вирішення завдань викладання дисципліни «Основи природознавства з методикою» здійснюється за умови використання відповідних педагогічних технологій, серед яких чільне місце посідають активні методи навчання. Саме використання різних видів навчально-рольових ігор, їх організації та методики проведення.

Як вважає В. О. Задоя, раціональне використання методу навчально-рольової гри сприяє позитивній зміні рівнів активності студентів: від репродуктивного через пошуковий до творчого. Навчально-рольова гра – це групова вправа на вироблення оптимальних рішень, застосування навчальних методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальне середовище освітньої роботи дошкільного закладу.

Для проведення занять з дисципліни «Основ природознавства з методикою» можна рекомендувати такі різновиди ділових ігор: "ігрове проектування" та «інсценізація». Ділова гра - інсценізація - це метод навчання професійної діяльності шляхом її моделювання, близького до реальних умов. Обов'язковими умовами є динамічний розвиток ситуацій, задачі чи проблеми, які розв'язуються в суворій відповідності з характером рішень та дій її учасників.

Ігрове проектування визначається як метод розробки студентами рекомендацій, планів навчально-виховної роботи, конспектів занять, їх аналіз, виготовлення дидактичних посібників, складання планів городу, квітника для дошкільного навчального закладу та ін. Але, як підкреслює В.О. Задоя, часте використання означеного методу призводить до втрати свіжості емоційного впливу.

Означеними ігровими методами не обмежується створення творчо-розвивального середовища. У практиці викладання курсу «Основи природознавства з методикою» можуть використовуватися й ігри-змагання, ігри (узагальнюючи) комплексні тощо, організація та проведення яких вимагає дотримання певних методичних вимог.

2. Для досягнення цілей сучасного суспільства необхідний спеціаліст, спроможний оперативно приймати нешаблонні рішення, діяти самостійно, творчо. Творчість починається там, де здійснюється самостійний пошук принципів, способів поведінки і дій. Вона розвивається на основі самостійної особистості й є вищим ступенем її розвитку. У сучасних умовах самостійність стає професійно необхідною якістю особистості будь-якого спеціаліста.

Самостійність, у педагогіці визначається, як інтегративна якість особистості, що полягає у здатності і потребі приймати та здійснювати рішення з власної ініціативи і нести за них відповідальність.

Самостійна робота студентів у вищому навчальному закладі за курсом «Методика ознайомлення дітей з природою та практикум з природознавства» містить в собі такі види діяльності:

• пошук та вивчення додаткової літератури. Наприклад, опрацювання розділів «Рослинний світ України», «Тваринний світ України», «Сезонні рослини у природі» у підручнику Ярищева Н.Ф. Основи природознавства. Природа України: Навч.посібник . – К.: Вища школа, 1995, (першоджерел, сучасні дослідження, практичні програми);

• конспектування, складання планів, тез;

• кодування інформації (складання схем, таблиць, графіків);

• написання рефератів, доповідей, оглядів, звітів за модульними темами навчальної програми з дисципліни;

• виступ з повідомленням на семінарських заняттях за модульними темами навчальної програми «Природа Космосу», «Природні умови України», «Флора і фауна України» тощо;

• виконання вправ, розв’язання навчальних задач;

• виконання письмових контрольних, лабораторних робіт з використанням таких методів: аналіз занять з дітьми (модельованих), конспектів занять їх фрагментів складаних студентами; складання конспектів; порівняльний аналіз розділів програм; аналіз змісту роботи методичного кабінету, планів роботи вихователів тощо.

• виконання завдань за допомогою ПЕОМ.

Однак репродуктивна самостійна робота не може бути достатньо ефективною під час формування самостійності як професійності якості особистості. Необхідно не лише вміння працювати без сторонньої допомоги, але й здатність розв’язувати цілісні задачі, що містять всі компоненти діяльності людини:

1. усвідомлення і формулювання проблем і завдань самостійно навчальної роботи;

2. визначення цілей і складання плану щодо вирішення;

3. аналіз, прогнозування і прийняття (вибір) рішення, його практичну реалізацію;

4. контроль і оцінку процесу та результатів діяльності з урахуванням наукової та практичної бази за даним курсом; якщо є потреба, то потрібно узгоджувати їх між собою, коригувати, уточнювати й регулювати їхнє застосування;

5. постановку нових цілей і завдань, спрямованих на подальше вдосконалювання об’єктивного світу й самого себе (використання новітніх технологій);

6. налагодження зв’язку із викладачем для отримання необхідної консультації, контролю і оцінки досягнутих результатів..

Відсутність буль-якого компонента не дозволяє формувати самостійність як особистісну якість майбутнього спеціаліста.

Оволодіння студентом майбутньою професійною діяльністю є формування в нього психолого-педагогічних механізмів її регуляції та характеризується певними параметрами. На жаль, деякі студенти часто оволодівають текстами, а не діяльністю. Засвоїти матеріал – це оволодіти природознавчим матеріалом, оволодіти усіма компонентами екологічного виховання – це завжди виробити свій погляд на взаємозалежності природи і людини. оволодіння професійними знаннями та уміннями відбувається лише через організацію власної пізнавальної діяльності студентів. Передати знання неможливо, ними можна лише оволодіти, опанувати, привласнити або засвоїти. Саме засвоєння і є інтеріоризацією знань і умінь, тобто формуванням внутрішніх структур свідомості через активну пізнавальну діяльність, як продукту розуміння навчального матеріалу.

Поради студентам щодо самостійної пізнавальної діяльності з курсу:

• у кожному тексті бачити інформацію суттєву й допоміжну (скажімо, приклади);

• під час аналізу тексту шукати в інформації внутрішні зв’язки;

• порівнювати нову інформацію з тією, яка раніше засвоєна, уже відома;

• мати чітку мету, якої треба досягнути в результаті опрацювання тексту (конспект, тези, висновки, план – зараз для багатьох студентів це одне й те саме).

Але існують деякі психологічні бар’єри, які знижують ефективність самостійної навчальної роботи студентів і негативно позначаються на мотивації учіння.

Відчуття «запрограмованості». Часто студент здійснює тільки виконавчі етапи самостійної навчальної роботи, а орієнтувальні та контрольні функції виконує викладач. Пізнавальна активність студента невисока, у його діяльності залучено мінімум пізнавальних можливостей і лише за умови наявності зовнішніх спонукань.

Надто висока «ціна» активності. Іноді самостійна навчальна робота вимагає від студента занадто багато зусиль порівняно з досягнутим результатом, тому важливо ознайомити його з найбільш раціональними способами вирішення завдань або зменшити обсяг роботи відповідно до реальних можливостей іі виконання.

Наслідки невизнання результату. Якщо у процесі самостійної навчальної діяльності студент неодноразово домагалися позитивних результатів, але вони не були помічені викладачем (не перевірив конспекти першоджерел, не надав можливість виступити на семінарському занятті, не оцінив виконання практичного завдання тощо), то студент може втратити бажання надалі працювати.

Навчена безпорадність. Якщо студент не зміг досягнути позитивного результату, незважаючи на великі зусилля, і це повторювалось не один раз, то цей факт стримує його активність у майбутньому. Тому бажано підбирати посильні індивідуальні навчальні завдання, створювати «ситуацію успіху» і відмічати найменші досягнення кожного студента.

Звичка йти «шляхом найменшого опору». У процесі виконання самостійних завдань деякі студенти часто обирають найлегший шлях (переписують або копіюють конспекти однокурсників, на заняття приносять ксерокопію сторінок із книжки, визначають між собою черговість підготовки до семінарських занять, «скачують» готовий матеріал з Інтернету та ін..), що гальмує формування навичок самостійної роботи.

Вплив групових настанов. Зазвичай у студентській академічній групі формується певна громадська думка стосовно ставлення до різних видів активності своїх членів (деяка активність не приймається, а той засуджується більшістю, інша – підтримується). Буває, що всередині групи виробляється нейтральне (або й негативне) ставлення до навчально-професійної діяльності та прояву пізнавальної активності.

Відсутність досвіду самостійності. Часто студенти, особливо першокурсники, не вміють планувати свій час, самостійно організовувати свою навчальну роботу, оцінити її результати.

Нерозвиненість вольової саморегуляції (лінощі). Для деяких студентів примусити себе виконати навчальну роботу, подолати пізнавальні труднощі, довести справу до кінця є непосильним завданням. Особливо це явище загострюється через відсутність позитивної мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Важливою передумовою позитивної мотивації й ефективності самостійної навчальної роботи студентів є розвиток у них пізнавальних здібностей і творчості, як свідомої цілеспрямованої діяльності людини, яка ставить завдання перетворення дійсності, створення нових оригінальних предметів, творів тощо, яких раніше не було.

3. На сучасному етапі розвитку освіти, підготовки особистості до успішної життєдіяльності в суспільстві зростає обсяг знань, які людина має опанувати.

Значна кількість часу у системі ВНЗ підготовки фахівців відводиться для практичних і семінарських занять.

Мета практичних та семінарських занять полягає у тому, щоб на основі знань одержаних на лекціях шляхом самостійної роботи під керівництвом викладача уточнити, систематизувати здобуті знання, спонукають студентів до більш глибокого занурення у проблему, що пропонується для вивчення, спонукають до усвідомлення сутності обраної професії. Вони є одним із засобів зв’язку теорії і практики у навчанні.

Добираючи зміст занять, укладач керується програмою курсу «Основи природознавства з методикою» логікою педагогічного процесу, актуальністю і практичною значущістю проблеми, що розглядається.

Семінар – одне із основних видів навчальних практичних занять. У лекційно-семінарській системі організації навчання і виявлення творчих здібностей студентів, призначається для поглибленого вивчення, систематизації, теоретичного узагальнення, сприяють глибокому теоретичному переосмисленню програмного матеріалу, створює можливості для оволодіння науковими методами аналізу проблеми, що вивчається. Підготовка до семінарських і практичних занять сприяє удосконаленню і закріпленню навичок самоосвіти.

Цей вид навчальних занять найбільш успішно відповідає своєму призначенню, якщо носить форму проблемних дискусій за творчої активності студентів.

Заняття можуть проводитись у аудиторіях ВНЗ, також у базових навчальних закладах.

Основні методи: співбесіда з групою студентів, звіти про виконання загальних та індивідуальних завдань, моделювання та презентація занять, конспектів (ділові ігри).

4. У системі підготовки фахівців з дошкільної освіти важливе місце займає курс «Основи природознавства з методикою».

Представлена в посібнику програма курсу включає лабораторні заняття з теми «Методика ознайомлення дітей дошкільного віку з природою», що є видом занять, в основі яких лежить самостійна робота студентів під керівництвом викладача.

Передбачені програмою лабораторні заняття можуть проводитись в аудиторіях ВНЗ, а також у дошкільних закладах.

Основні методи: аналіз занять з дітьми (модельованих), конспектів занять їх фрагментів складаних студентами; складання конспектів; проведених рольових ігор, узагальнюючих бесід тощо.