2.Загальні вимоги щодо організації роботи слідчих підрозділів.

Це окремий вид практичної юридичної діяльності, який заслуговує на особливу увагу з погляду його ролі та функціонального призначення у про­цесі здійснення правосуддя. Поряд з діяльністю судді, прокурора діяльність слідчого є невід´ємною частиною судочинства, завдяки якій у загальному плані відбувається процес втілення права, а з ним і втілення соціальної справедливості. Слідчу діяльність в аспекті кримінального процесу справді не можна розглядати відокремлено від діяльності суду або прокуратури, але ви­дається цілком можливим виділити її характерні риси та особливості, які б на початковому етапі юридичного навчання допомогли скласти первинні осо­бисті уявлення щодо цього напряму практичної діяльності юристів, визна­читися на майбутнє у своїй професійній орієнтації.

Основним завданням слідства є розслідування кримінального правопорушення. Зрозуміло, що в ході вирішення цього глобального завдання вирішують ще цілу низку завдань, передбачених кримінальним законом. Але вже на цій підставі можна зроби­ти висновок: слідчий — це спеціаліст юрист, працівник спеціального відом­ства, який у встановленому законом порядку здійснює досудове розслідуван­ня кримінальних проваджень для їх подальшого розгляду в судах.

Однак цих рис було б недостатньо, якщо не висвітлити питання про суб´єктів здійснення слідчої діяльності, принципи їх роботи, взаємозв´язок з іншими учасниками процесу та особливості психологічної діяльності слідчого.

Так, у сучасній юридичній літературі вказують на характерні риси слідчої діяльності, серед яких слід назвати такі.

1. Основне призначення слідчої діяльності є розслідування злочинів.

2. Слідча діяльність дуже чітко регламентована кримінальним процесуаль­ним законом, хоча, з іншого боку, у прийнятті рішень слідчий залишається процесуально незалежною постаттю.

Здійснення слідства передбачає наявність у відповідного суб´єкта владних повноважень, які гарантовані державою та здійснюються від імені держави.

3. Діяльність слідчого характеризується високим рівнем відповідаль­ності, а також надмірним рівнем емоційного напруження.

4. Слідчій діяльності властиві також елементи примусу. Це пояснюється не тільки власне харак­тером слідчої діяльності, а й тим, що в ході встановлення об´єктивної істини зацікавлені, в тому учасники процесу, чинять протидію, для подолання якої і необхідно застосовувати примус.

5. Слідча діяльність, виходячи зі специфіки об´єкта свого впливу, перед­бачає виявлення елементів творчості у ході пошуку об´єктивної істини.

На цій підставі можна погодитися з висновком, що слідча діяльність є специфічним видом соціальної практики, який полягає в пізнанні подій протиправного характеру за допомогою прийомів та засобів, що відповідають закону, включаючи їх примусову реалізацію у випадках вчинення протидії розслідуванню злочинів.

Зупинимося на характеристиці суб´єктів слідчої діяльності. Перш за все необхідно зазначити, що органи слідства як спеціалізовані підрозділи, котрі здійснюють досудову підготовку матеріалів, належать до системи органів Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, їх повноваження мають певну диференціацію, що об´єктивно зумовлено функціональною націленістю того чи іншого держав­ного органу або відомства.

Крім того, в Україні створено Національне бюро розслідувань як спеціа­лізований центральний орган виконавчої влади, основним завданням якого є проведення досудового слідства в особ­ливо складних кримінальних справах.

До кандидатів на посаду слідчого ставляться досить високі вимоги — вища юридична освіта, знання специфіки роботи системи правоохоронних органів, знання процесуального законодавства та навички його застосування, розвинений інтелект, уміння використовувати у мисленні закони логіки, високий рівень комунікативності, моральної культури тощо. На жаль, правоохоронні органи України переживають певні труднощі щодо цього, які передусім пов´язані безпосередньо з кадровою політикою держави. Не вистачає кваліфікованих та досвідчених працівників, посади слідчих зай­мають люди без юридичної освіти, призначені поза своїм бажанням примусо­во або не здатні до такого роду діяльності. Виправленню ситуації сприятиме проведення судово-правової реформи в Україні, дбайливе ставлення до кадро­вого потенціалу державних службовців правоохоронної сфери.

Мабуть, характеристика слідчої діяльності була б неповною, якщо не зу­пинитися на психологічному рівні її розуміння. Це свого роду психологія праці слідчого.

1. Соціальний аспект. Працівники слідства є відокремленою професій­ною групою, з діяльністю якої суспільство пов´язує подолання злочинних діянь, пошук винних осіб і притягнення їх до відповідальності, захист по­терпілих від правопорушення. Ефек­тивність розслідування передбачає ефективний захист та втілення справед­ливості у соціальні відносини, забезпечення стабільності суспільного розвит­ку, задоволення індивідуальних потреб та інтересів.

2.  Комунікативний аспект. Слідчий належить до такої кате­горії професій де спілкування з різними категоріями громадян є од­ним з основних шляхів отримання інформації. Звідси до слідчих ставляться професійні вимоги входження в контакт, управління психологічним станом інших людей, вміння скеровувати розмову в необхідне русло.

3. Організаційний аспект. Уміння планувати роботу, розподіляти час з метою його ефективного використання має сенс у будь-якій сфері діяльності. Однак планування робочого часу для діяльності слідчого, організація себе та інших на відпрацювання версії, концентрацію зусиль членів слідчої або слідчо- оперативної групи є необхідними умовами реалізації повноважень слідчого. Характерною рисою слідчої роботи є також її індивідуальність. Слідчий як головний виконавець провадження у справі особисто виконує пе­реважну більшість різноманітних за характером дій. Організація особистої індивідуальної роботи більш проста справа, ніж, скажімо, організація колек­тивної праці. Виникає необхідність розподілу обов´язків, погодженості та координації дій, налагодження взаємної інформації, злагоди та контролю за виконанням.

Слід пам´ятати, що в провадженні у слідчого в наступний час знаходиться досить значна кількість кримінальних проваджень, а їх розслідування повинно відбуватися у стро­ки, чітко визначені законом, особливо якщо підо­зрювані перебувають під вартою. На цій підставі планування та розподіл робочого часу, призначення слідчих дій, своєчасне їх проведення та оформлення документів, що ма­є виняткове значення, та зумовлює якісне ведення кількох справ одно­часно. Організаційний аспект діяльності слідчого виявляється також у тому, що за характером роботи йому доводиться звертатися до різних установ, по­садових осіб, організацій. Органи слідства з метою отримання необхідної інформації можуть давати доручення іншим слідчим або оперативним підрозділам, призначати проведення експертиз. Крім того, виконання окремих слідчих дій також вимагає від слідчого організаційних здібностей. Це, наприклад, організація проведення затримання підозрюваного, організація обшуку, слідчого експерименту, та інших слідчих гласних та негласних (розшукових) дій, де від якості організації процесу залежить перспектива розслідування.

Проведення слідчих дій: допит, слідчий експеримент, впізнання, огляд та ін. пов´язане із застосуванням великої кількості різноманітних заходів, напрацьованих слідчою практикою та кри­мінальною наукою. Одне й те ж завдання можна вирішити різними прийома­ми та засобами, одну й ту ж обставину встановити різними шляхами. Крім найвищих форм інтелектуальної діяльності професія вимагає від слідчого багато суто технічних та маніпулятивних вмінь та дій: надрукувати текст документа, скласти то­пографічний план місцевості, виготовити зліпок, зробити фотозйомку.

Для професії слідчого важливою рисою має бути подолання опору його діяльності з боку окремих осіб або в деяких випадках навіть макрогруп. Слідчий у по­шуках істини у справі нерідко стикається з пасивним або активним опором з боку зацікавлених осіб — учасників процесу. Найбільш зацікавленою осо­бою в такому ході справи є сам правопорушник, його представники, які всіма силами чинять протидію провадження слідства. Успіх слідства містить за­грозу життєвим інтересам винної особи, що зумовлює її активність в організації протистояння слідству. Нерівність у становищі слідчого та названих вище осіб пов´язана також з тим, що останні знають, які обставини справи можна затаїти, щоб пом´якшити свою вину. Водночас слідчий постійно має в своєму розпорядженні неповну інформацію та уявлення про події та факти минулого, що підлягають доказуванню.

Своєрідною рисою розслідування є необхідність збереження слідчої тає­мниці. Процес слідства неминуче пов´язаний з проникненням в особисте життя людей, вивченням минулого устрою життя, сімейних відносин та суто інтимних обставин. Оголошення цих даних здатне вчинити велику шкоду, призвести до компрометації людей та особистої трагедії. Відомо багато ви­падків, коли злочинці збагачують свій досвід та знання, виношують нові за­соби вчинення і приховання злочинів. Але справа не тільки в умінні збері­гання таємниці. Необхідно також дотримувати спеціальних вимог конспі­рації, вміти зберігати службові секрети, запобігати їх просочуванню за межі того кола осіб, які займаються роботою в цій справі.

Контроль за роботою слідчих підрозділів здійснюється як з боку відом­ства, в якому зосереджено орган слідства, так і з боку інших правоохоронних структур, зокрема суду і прокуратури. Слід враховувати, що за роботою слідчого здійснюють контроль також інші учасники процесу — свідки, підо­зрюваний, його представники, захисник, що втілюється в здійсненні ними права на озна­йомлення з матеріалами справи, заявленні відводу, подання скарги на дії слідчого. Особливою формою контролю за слідством є участь адвоката — професійного юриста, який захищає інтереси однієї зі сторін (потерпілого або підозрюваного). У таких випадках документальні або процесуальні помилки можуть звести нанівець всю роботу слідства.

Відомо, що діяльність слідчих підрозділів перебуває також під контро­лем громадської думки, населення, працівників преси, які уважно стежать за кінцевими результатами слідства, навіть іноді не враховуючи підсумкової ролі суду. Однак ті цифри, що свідчать про кількість розслідуваних кримінальних правопорушень, характеризують перш за все ефективність роботи органів слідства, а не суду та прокуратури. І сформована на цій підставі громадська думка про діяльність правоохоронних органів є досить впливовим засобом контролю, тому що тема правопорядку стає предметом обговорення і трудових колективів, і громад­ських організацій, і політичних партій.

Депутатський запит також є формою контролю за діяльністю слідчих органів. Такий запит подається, коли скоюються досить резонансні злочи­ни, і політична влада зацікавлена у швидкому і якісному їх розслідуванні або є підозра, що слідство не буде об´єктивним.

За скоєння правопорушень працівники слідства на підставі відомчих статутів та норм чинного законодавства несуть юридичну відпові­дальність у повному обсязі.

Організація роботи органів досудового розслідування передбачає ефективну участь слідчих у захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та законних інтересів сторін кримінального провадження шляхом:

- здійснення розгляду заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення;

- внесення відповідних відомостей про їх вчинення до Єдиного реєстру досудових розслідувань;

- проведення всебічного, повного та неупередженого досудового розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності органів внутрішніх справ у порядку, передбаченому КПК;

- ужиття своєчасних заходів для забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальними правопорушеннями.

Діяльність слідчих залежно від оперативної обстановки і штатної чисельності органів досудового розслідування здійснюється за територіально-зональним та/або лінійним принципом.

Слідчий здійснює процесуальну діяльність відповідно до вимог КПК. Усі рішення про спрямування досудового розслідування і проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди прокурора, слідчого судді та є відповідальним за їх виконання.

Працівникам інших органів та підрозділів забороняється в будь-який спосіб утручатися в процесуальну діяльність слідчих, у тому числі витребувати та перевіряти матеріали кримінальних проваджень, давати в них вказівки або оцінку прийнятим слідчим процесуальним рішенням.

Забороняється залучати слідчих до виконання функцій, не пов’язаних з розслідуванням кримінальних правопорушень.