Артилерія

Вже на кінець 15 ст. зброярі навчилися відливати чавунні ядра, а у гармат з’явилися лафети, до яких прикріпили колеса, отже артилерія стала мобільною. У 1537 р. італієць Нікколо Тарталья встановив, що найбільша дальність пострілу досягається при розташуванні люфи гармати під кутом 45 градусів. Ці вдосконалення спричинили бурхливий розвиток артилерії, яка стала більш далекобійною і більш потужною.

Високі і товсті мури вже не рятували оборонців, навпаки вони стали для них небезпечними – могли під впливом артилерійського вогню швидко зруйнуватися і поховати під уламками оборонців.

Тому виник ряд удосконалень фортифікаційних споруд.

По-перше, стіни стали споруджувати не прямовисні, а нахилені, щоб ядра не потрапляли в стіну під прямим кутом. Але це спричинило зникнення машикулів, й бійці не могли обстрілювати підніжжя мурів. Для цього потрібно було висунути вежі подалі за лінію стін і вести вогонь з бічних стрільниць.

По-друге, потрібно було зменшити висоту башт, забрати з них дах і задню стіну, щоб розмістити артилерію. Так виникли бастеї (Теребовля 39, Меджибіж 24).

Отже, бастея – це низька дуже широка башта, висунута далеко за лінію мурів, з кількома оборонними ярусами, призначеними для артилерії, без задньої стіни. Бастеї могли бути мурованими, дерево-земляними, або просто земляними насипами, круглими, напівкруглими чи багатогранними. Рис. 4.

Про мертву зону. (рис. 5)

Щоб повністю вирішити питання розміщення артилерії та позбутися мертвих зон італійські фортифікатори винайшли новий тип вежі – бастіон. (Золочів 43)

Бастіон – це низька мурована клиноподібна, найчастіше п’ятикутна, споруда, відкрита у бік фортечного двору. Така конструкція давала змогу не тільки відбивати атаки з поля, а й захищати рів та куртини, а також сусідні бастіони, що зовсім не залишало мертвих зон. В Італії такі споруди почали будувати ще наприкінці 15 ст. В Україні вони почали розповсюджуватися з середини 16 ст.

Равелин (лат. ravelere — отделять) — фортификационное сооружение треугольной формы, располагавшееся перед куртиной впереди крепостного рва в промежутке между бастионами

Куртина (итал. cortina — завеса) — крупная группа из нескольких десятков деревьев и кустарников одной породы. Куртины не прорезаются дорогами, они предназначены для осмотра лишь с внешней стороны.

Куртина - средняя часть крепостного бастионного фронта, соединяющая фланки смежных бастионов. Куртина обычно являлась объектом атаки осаждающих, которые стремились проделать в ней брешь для штурма. В конце XVI в. перед куртиною стали возводить особую постройку - равелин, который прикрывал куртину от огня и затруднял атаку. С этого времени атака стала направляться на бастион.

Будвництво мурованих бастіонних укріплень були дуже дорогими. Тому голандці винайшли свою бастіонну систему. Вони споруджували бастіони та куртини із землі. Це була ціла система з кількох рядів складних перепон: валів, наповнених водою і сухих ровів, земляних бастіоні і ходів між ними.

Прикладом є фортеця Буртанж в провінції Гронінген (Голандія) побудована в 1580-1593 рр. Рис. 6. Сучасний вигляд – це реконструкція станом на 1750 р.

Українська лінія — система укріплень, що існувала у 1730 — 1764 роках для оборони проти татарських нападів.

Українська лінія проходила на довжині близько 285 км від Дніпра по річці Орелі та її притоці Берестовій до річки Береки й злиття її з Дінцем.

Українська лінія складалася з 16 фортець і 49 редутів, з'єднаних між собою високим земляним валом і глибоким ровом.

Будівництво Української лінії, утримання й оборона її важким тягарем лягала на людність Гетьманщини й Слобожанщини. Але Українська лінія не змогла врятувати Україну (особливо Слобідську) від тривалих татарських нападів. Українська лінія мала також військове-поліційне значення, бо, зберегинаючи «Вольності Війська Запорозького Низового», відокремлювала Запоріжжя від Гетьманщини й перешкоджала втечам на Січ та вільному переходові запорожців на Слобідську і Лівобережну Україну.

Українська лінія (що вже була розформована 1764 року) втратила своє оборонне значення в 1770-их pоках, коли на півдні від неї (на віддалі 175 — 180 км) збудовано нову — Дніпровську лінію. Зате Українська лінія сприяла дальшому заселенню краю.

Дніпро́вська лінія — система прикордонних укріплень, збудована в 1768-74 для оборони півд. кордонів Російської імперії від нападів турків і татар.

Будівництво Дніпровської лінії розпочалось у зв'язку з переміщенням кордонів Росії на південь і втратою оборонного значення Українською лінією. Простягалася через територію України майже на 200 км від Дніпра до Азовського моря вздовж річок Конки і Берди. Складалася з окремих фортець та суспільної укріпленої лінії між верхів'ями цих річок.