2. Мультимодальна терапія і метод ф. Шапіро

Мультимодальная терапія виникла в кінці 70-х початку 80-х років XX ст. як своєрідна реакція на звинувачення психотерапевтів, які працюють в рамках поведінкової психології, в тому, що вони ігнорують особистість і приділяють дуже велику увагу поведінці.

Очолив цей напрям А. Лазарус, а його послідовниками стали А. Бандура, Л. Бруннел, Т. Нейланс, Т. Робертс і ін. А. Лазарус виходив з того, що будь-який психічний розлад охоплює всі найважливіші сфери людської психіки (поведінка, мислення, емоції), а також зачіпає соматичну сферу і викликає певні порушення. Взаємозв'язок порушень обумовлює опірність кожного з них щодо психотерапевтичної дії. Відповідно до цього успішною може бути лише система дій, спрямованих на порушення, що виникають в різних сферах психіки.

А. Лазарус запропонував метод BASIC-ID. Слово “BASIC-ID” - акронім, тобто воно складається з початкових букв назв процесів і станів, які необхідно досліджувати:

• поведінка (B - behavior),

• емоції (A - affect),

• відчуття (S - sensibility),

• уявлення (I - images),

• когніції (C - cognitions),

• взаємини з іншими людьми (I - interrelations),

• медикаментозна і інші залежності (D - drugs).

Як правило, результатом діагностичного обстеження є окремі висновки і психотерапевтичні заходи, направлені на корекцію порушень в кожній з перерахованих сфер.

Позитивний досвід мультимодальної психотерапії особистості наголошується при лікуванні:

1. сексуальних порушень,

2. депресивних станів,

3. фобій,

4. психосоматичних розладів,

5. порушень поведінки у дітей.

В той же час мультимодальна психотерапія протипоказана, якщо дуже інтенсивне обстеження приводить до перевантаження пацієнта, а також якщо потрібна вузькоспеціалізована дія [16].

В межах цього новітнього напряму, що включає також когнітивно-орієнтовану техніку (моделювання, формування), отримали розвиток програми саморегуляції, “когнітивного переструктурування”, “когнітивної модифікації поведінки”.

Когнітивна модифікація поведінки припускає три етапи:

самоспостереження, самооцінювання і самопідкріплення.

Останнім часом ці течії знаходять все більше прихильників серед вітчизняних психотерапевтів [3].

Одне з новітніх досягнень поведінкової психотерапії - опрацьовування посттравматичного синдрому за допомогою білатеральних саккадічних рухів очей. Розроблений в 1987 р. Ф. Шапіро метод зняття посттравматичного синдрому шляхом тих, що відстежують і саккадічних рухів очей добре зарекомендував себе стосовно роботи з ветеранами війни у В'єтнамі, жертвами насильства і т.п. Метод десенсибілізації за допомогою рухів очей проходить апробацію в багатьох клініках США.

Таким чином, виникнення новітніх психотерапевтичних методів в рамках поведінкової терапії свідчить про невичерпані її можливості [3].

3. Трансперсональна психотерапія с. Грофа

Терміни “трансперсональна психологія” і “трансперсональна психотерапія” запропонував в 60-х роках XX ст. Станіслав Гроф. Учений вважав, що структура несвідомого в психоаналітичному розумінні не вичерпується тільки біографічним рівнем (певними подіями життя людини), який використовував З. Фрейд, а включає також перинатальний рівень (історію народження людини) і власне трансперсональний рівень, зміст якого визначається всією людською культурою, історією і навіть процесами і закономірностями неживої природи.

Трансперсональна психотерапія базується на емпіричному досвіді нетрадиційних і езотеричних учень, що акцентують увагу на так званих феноменах зміненого стану свідомості (таких як “містичний досвід”, “космічна свідомість”, “екстаз”, медитативні стани), а також на теоретичних уявленнях, традиційних для західноєвропейської психотерапії психоаналітичної орієнтації.

Трансперсональна психотерапія ґрунтується на уявленні про можливість використання глибинного потенціалу трансперсонального рівня психіки для особистісного зростання і оздоровлення за рахунок реалізації незадоволених і нереалізованих “заборонених” бажань людини, подолання негативних наслідків перинатального періоду життя, психотравмуючих подій, звільнення глибинних потенціалів.

Практично всі варіанти трансперсональної терапії припускають наступні основні етапи.

1. Обговорення з клієнтом трансперсональних феноменів і їх значущості в житті конкретної людини з метою знецінення його проблем, зниження гостроти актуальних переживань, досягнення іншого способу розуміння ситуації шляхом перемикання фокусу уваги на вищі, духовні категорії.

2. Використання різних технічних прийомів, що забезпечують виникнення змінених станів свідомості, з метою переживання специфічних, “трансперсональних” феноменів.

3. Усвідомлення проблем на основі трансперсонального досвіду, отриманого на перших двох етапах трансперсональної психотерапії, і вибір нових зразків поведінки. Цей етап трансперсональної психотерапії реалізується в процесі спілкування з психотерапевтом або у взаємодіях групи клієнтів, що одночасно проходять трансперсональну психотерапію.

Вирішення проблем через усвідомлення в трансперсональної терапії істотно відрізняється від процесу усвідомлення в динамічній психотерапії. Поняттю “усвідомлення” тут відповідає поняття “відкриття”, де є на увазі відкриття клієнтові суті і сенсу його призначення, обговорення наявних проблем на більш високому рівні, чим звичайна аналітична інтерпретація.

Слід також відзначити, що С. Гроф застосовував такі технічні прийоми зміни свідомості, як ЛСД-терапія, а після заборони на експерименти з ЛСД і його аналогами використовував так звану холотропную терапію - особливі дихальні прийоми, що викликають зміну свідомості.

Трансперсональний психотерапевтичний підхід до середини 80-і роки ХХ в. порівняно мало був знаком фахівцям в області психотерапії і культивувався вузьким довкола психотерапевтів при явному несхваленні офіційної науки. Трансперсональні явища розцінювалися більшістю психологів і психіатрів або як психопатологічні розлади, або як специфічні явища духовної практики в рамках езотеричних релігійних учень (наприклад, в буддизмі, даосизмі), що не мають відношення до медицини.

У вітчизняній психотерапії досвід використання трансперсональної психотерапії невеликий і ґрунтується переважно на застосуванні холотропной психотерапії з кінця 80-х років ХХ ст. Крім того, А. Гриненко і М. Крупницький створили метод афектної контратрибуції, що застосовується в комплексному лікуванні алкоголізму. Цей метод грунтується на здатності хімічного препарату кетаміна викликати сильні психоделічні (галлюцинаторні) переживання як особливо забарвлені, так і глобального (трансперсонального) характеру. Такі переживання обумовлюють згодом особливе катарсичне відчуття вирішення особових проблем, а також психологічне неприйняття алкогольного способу життя, тверду установку на тверезість [16].