Прогресивна м'язова релаксація (метод Джекобсона)
Дослідник Джекобсон виходив із загальновідомого факту, що емоційна напруга супроводжується напругою поперечносмугастих м'язів, а заспокоєння - їх релаксацією. Природно було припустити, що розслаблення мускулатури повинне супроводжуватися зниженням нервово-м'язової напруги.
Джекобсон помітив, що різному типу емоційного реагування відповідає напруга відповідної групи м'язів. Так, депресивний стан супроводжується напругою дихальної мускулатури, страх - спазмом м'язів артикуляції. Знімаючи за допомогою довільного самонавіювання напруженість певної групи м'язів (диференційована релаксація), можна вибірково впливати на негативні емоції.
Джекобсон вважав, що кожна частина мозку функціонує у зв'язку з периферичним нейром’язовим апаратом, утворюючи церебро-нейром’язове коло. Довільна релаксація дозволяє впливати не тільки на периферичну, але і на центральну частину цього кола. Під релаксацією Джекобсон розумів не тільки релаксацію м'язів, але і стан, протилежний психічній активності.
У бесіді з пацієнтом психотерапевт підкреслює, що основною метою методу є досягнення довільного розслаблення поперечносмугастих м'язів у спокої.
Умовно розрізняють три етапи освоєння техніки прогресивної м'язової релаксації.
Перший етап.
Перша вправа. Пацієнт лягає на спину, згинає руки в ліктьових суглобах і різко напружує м'язи рук, викликаючи тим самим ясне відчуття м'язової напруги. Потім розслабляє руки і вони вільно падають. Так пацієнт повторює кілька разів. При цьому потрібно зафіксувати увагу на відчутті м'язової напруги і розслаблення.
Друга вправа - скорочення і розслаблення біцепсів. Скорочення і напруга м'язів повинні бути спочатку максимально сильним, а потім все більш і більш слабким (і навпаки). При цьому необхідно зафіксувати увагу на відчутті найслабкішої напруги м'яза і повного її розслаблення. Після цього пацієнт вчиться вправлятися в умінні напружувати і розслабляти м'язи сгибателей і розгиначів тулуба, шиї, плечового поясу, м'язів особи, очей, мови, гортані, що беруть участь в міміці і акті мови.
Другий етап (диференційована релаксація).
Пацієнт в положенні сидячи вчиться напружувати і розслабляти мускулатуру, що не бере участь в підтримці тіла у вертикальному положенні, далі - розслабляти при письмі, читанні, мови м'язи, що не беруть участь в цих актах.
Третій етап.
Пацієнтові пропонується шляхом самоспостереження встановити, які групи м'язів у нього понад усе напружуються при різних негативних емоціях (страх, тривога, хвилювання, збентеження) або хворобливих станах (болі в області серця, підвищення артеріального тиску і т. п.), а потім які групи м'язів попереджають ці емоції [24].
Аутогенне тренування (метод Шульца)
Аутогенне тренування - це самонавіювання в стані релаксації (нижчий ступінь) або гіпнотичного трансу (вищий ступінь). По суті аутогенне тренування спрямоване на перебудову свідомості людини. Її необхідно здійснювати під спостереженням лікаря.
Аутогенне тренування, запропоновану Шульцем як самостійний метод, Лобзін і Решітників називають синтетичним методом.
У основі цього методу лежать:
староіндійська система йогів,
досвід дослідження відчуттів людей, що занурюються в гіпноз,
практика використання самонавіяння нансийськой школою психотерапевтів (Е. Куе, Бодуен),
психофізіологічні дослідження нервово-м'язового компоненту емоцій,
досвід застосування м'язової релаксації (метод Джекобсона) і
раціональна психотерапія (метод Дюбуа).
Метод Шульца, на відміну від численних модифікацій, називається класичним і має два ступені:
першу, або початкову (АТ-1), і
другу, або вищу (АТ-2).
Перед початком сеансу з пацієнтом проводиться бесіда. У доступній формі йому пояснюються фізіологічні основи методу, механізми дії на організм тих або інших вправ.
Шульц вважав, що при значному розслабленні поперечносмугастих м'язів виникає особливий стан свідомості, що дозволяє шляхом самонавіювання впливати на різні, зокрема мимовільні, функції організму.
У бесіді з пацієнтом психотерапевт підкреслює, що уявне повторення формул самонавіяння повинне бути спокійним, без зайвої концентрації уваги і емоційної напруги. Сеанси самонавіювання проводяться 3-4 рази на день. Перші три місяці тривалість одного сеансу не повинна перевищувати 1-3 хвилин, потім час збільшується (АТ-2), але не повинно перевищувати 30 хвилин.
На ступені АТ-1 необхідно опанувати шістьма вправами:
відчуття тяжкості;
відчуття тепла; об'єднання тяжкості і тепла;
регуляція ритму серцевої діяльності;
регуляція дихання;
вплив на органи черевної порожнини;
викликання відчуття прохолоди в області лоба.
Згідно Шульцу, вищим ступенем аутогенного тренування є вправи з метою тренування процесів уяви (із здібністю до візуалізації уявлень) і нейтралізації афектних переживань.
В основі вправ вищого ступеня аутогенного тренування лежить медитація:
на кольорі;
на образі певного кольору;
на образі;
на абстрактній ідеї;
на емоційному стані;
на людині;
“відповідь несвідомого” [24].
Питання для самоконтролю
1.Як І. Павлов визначає стан гіпнозу?
2.Фази гіпнотичного стану.
3.Суть гіпнозу в психоаналітичній теорії З. Фрейда.
4.Що лежить в основі гіпнозу за Шильдером?
5.Як розглядає гіпноз Ж. Шарко?
6.Підхід до гіпнозу у В. Рожнова.
1.Суть гіпносугестії.
2.Основна умова для здійснення методу навіювання в гіпнозі.
3.Основні етапи гіпнотизації.
4.Основні методи гіпнотизації.
5.Охарактеризуйте один з варіантів психотерапії - плацеботерапію.
1.Загальні положення методу самонавіювання.
2.Які механізми лежать в основі навіювання і самонавіювання?
3.Чим розрізняються мимовільне і довільне самонавіювання?
4.Ідея довільного самонавіювання методу Куе.
5.Поясните формулу самонавіювання за Куе.
6.Основні етапи техніки прогресивної м'язової релаксації.
7.Що означає релаксація за Джекобсоном?
8.Як визначається аутогенне тренування за методом Шульца?
9.Специфіка аутогенного тренування.
10.Мета медитативної практики.