Психодрама я. Морено
Психодрама - специфічний психотерапевтичний метод, створений Якобом Морено (1893-1974) [16]. Цей метод можна умовно віднести до гештальттерапії, хоча, як правило, психодраму розглядають як самостійний метод. У психодрамі синтезуються драматичні засоби і досягнення сучасної психології. Мета психодрами - знайти ефективні шляхи вирішення психологічних проблем різних рівнів: від екзистенціального до буденного, побутового.
Застосовуючи такий метод, пацієнт за допомогою ведучого і групи відтворює в драматичній дії значущі події свого життя, розігрує сцени, що відносяться до його проблем. Сцени розігрують так, як немов би вони відбувалися в даний момент.
Дії структурують так, щоб вони сприяли проясненню і конкретизації проблеми. Далі аналізують нові ролі, альтернативні, афективні і поведінкові стилі, шукають і апробують конструктивніші моделі вирішення проблеми.
Дії, фізичні рухи, на яких побудована психодрама, підвищують можливість використання такого важливого джерела пізнання себе і інших, як сигнали невербальної поведінки.
Використовуючи метод психодрами, можна істотно допомогти пацієнтам, яким важко вербалізувати свої відчуття і життєвий досвід, оскільки дія йде попереду слів. У психодраматичній ситуації пацієнт одночасно є головним героєм своєї драми, її творцем і дослідником себе і свого життя.
Психодраму застосовують при неврозах, психосоматичних захворюваннях, загостренні психопатій і поведінці підлітків, що відхиляється, а також для усунення неадекватних емоційних реакцій і відробітку соціальної перцепції. У психодрамі можна поєднувати раціональне і уявне; спонтанне і рефлексію; майбутнє, сьогодення і минуле; емоції і мислення; інтрапсихичне і міжособове; індивідуальне і групове; психічну підтримку і навчання; духовне і естетичне (Д. Киппер, 1993; Р. Лейптц, 1994; М. Дьяченко, Л. Кандибовіч, 1998).
Компоненти психодрами.
До основних компонентів психодрами відносяться рольова гра, спонтанність, “фон”, катарсис і інсайт.
Рольова гра. Психодрама використовує природну здібність людей до гри і створює умови, при яких учасники групи, граючи ролі, можуть творчо працювати над особистісними проблемами і конфліктами. На відміну від театру психодрама заохочує імпровізацію, розігрування ролей і ситуацій, актуальних для групи.
Спонтанність. Це поведінка і відчуття, не регульовані дією ззовні. Саме тому в психодрамі немає наперед написаних сценаріїв і ролей. Спонтанність, на думку Я.Морено, - це ключ до творчості. Учасник психодрами від імені свого персонажа, перевтілюючись і імпровізуючи, може достатньо глибоко розкрити своє внутрішнє “Я” незалежно від того, про що йдеться: минулому, майбутньому або сьогоденні.
“Фон”. Згідно Я. Морено, це поняття позначає двосторонній процес передачі емоції між пацієнтом і психотерапевтом.
Я. Морено визначав “фон” як “чуттєве вживання людей один в одного”. Поняття “фону” можна визначити і як “взаємозв'язок всіх емоційних проявів перенесення, контрперенесення і емпатії”(Рудестам, 1990). “ Фон ” є взаємним обміном емпатіями і може містити не тільки позитивні емоції (позитивне “тілі”), але і негативні (негативне “тілі”).
Катарсис. Згідно Аристотелю, це тілесне потрясіння і внутрішнє очищення. Приблизно так само розумів катарсис і З. Фрейд. Я. Морено розширив це поняття, розповсюдивши дію катарсису не тільки на глядачів, але і на акторів. В зв'язку з цим він вважав, що психодрама має лікувальний ефект не стільки щодо глядачів (вторинний катарсис), скільки щодо актора, “який розігрує драму і звільняє себе від неї”. У психодрамі катарсис є основним і по лікувальній дії стає важливішим, ніж сценарій або подальший аналіз пов'язаних з уявленням переживань і дій.
Інсайт. Це вид пізнання, який приводить до негайного рішення або нового розуміння проблеми, тобто до прозріння, осяяння.
Таким чином, ще одна мета психодрами - створити такий груповий клімат, в якому можливий максимальний прояв катарсису і інсайта [10].