2. Поняття недобросовісної конкуренції

Відповідно до ст.1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 1.06.1996 р. (в редакції 18.12.2008 р.) є будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Одночасно з цим в ст. 32 ГК України визначає недобросовісну конкуренцію як будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Зокрема, недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до ч.1 ст. 32 ГК України. Варто відзначити, що уточнення легального визначення поняття «недобросовісна конкуренція» в редакції Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 18.12.2008 року пов’язана переусім з тим, що невизначеність у чинному конкурентному законодавстві терміну «правила» та його багатозначність у лексикографічних джерелах (словниках)¹, призводило до істотного ускладнення кваліфікації порушення. Особливо у разі кваліфікації певних дій виключно на підставі ст. 1 Закону, крім того внаслідок змін поняття недобросовісної конкуренції приводиться у відповідність до визначення «акта недобросовісної конкуренції», що міститься у статті 10^bis Паризької конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року, яка є міжнародно-правовим стандартом захисту від недобросовісної конкуренції

Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (надалі – Паризька конвенція) є частиною законодавства України.

В Україні окремі положення Паризької конвенції почали діяти з часу приєднання до неї СРСР² (з 1 липня 1965 року). Після проголошення незалежності нашої держави Уряд України своєю Заявою про дію в Україні міжнародних угод з питань охорони промислової власності від 26 серпня 1992 року, яка підписана і засвідчена печаткою Прем’єр-міністра України, підтвердив дію Паризької конвенції на території держави³. Положення, що стосуються захисту від недобросовісної конкуренції містяться у статті 10^bis названої Конвенції

Положення статті 10^bis Паризької конвенції необхідно розглядати як норми прямої дії, що можуть застосовуватись безпосередньо судами України та органами Комітету. Під час правозастосування зазначених положень органам Комітету необхідно враховувати, що відповідно до статей 20, 21 і 24 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачена цим Законом відповідальність настає лише за «вчинення дій, визначених цим Законом як недобросовісна конкуренція».

Тому, у разі, якщо відповідні дії у конкуренції кваліфікуються як недобросовісна конкуренція на підставі пунктів 1, 2 або 3 частини третьої статті 10^bis Паризької конвенції, обов’язковим є посилання також на положення частини першої статті 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

Варто зазначити, що відповідно до статті 10 – ter Паризької конвенції уряди всіх держав, що підписали зазначену Конвенцію, зобов’язані забезпечити адміністративний і судовий захист прав суб’єктів господарювання і громадян від проявів недобросовісної конкуренції. Тобто, якщо підприємець не може отримати належного захисту в межах національної системи захисту від недобросовісної конкуренції він має право звернутися за захистом своїх прав до міжнародно-правових інституцій, як з позовом про визнання факту правопорушення так і з позовом до державних органів, що не забезпечили ефективний захист його прав.