1.3.8.Психолог у галузі спорту

Сьогодні в сучасному українському суспільстві існує необхідність у висококваліфікованих спеціалістах для галузі фізичного виховання, фізичної культури і спорту, які б сприяли вирішенню поставлених перед цією галуззю завдань. Цю вимогу, в певній мірі, може задовольнити спортивний психолог, який пси­хологічними засобами буде всебічно сприяти реалізації завдань цієї галузі.

Психологія спорту — це галузь психологічної науки, предметом якої є вивчення закономірностей прояву і розвитку психіки людини, а також групових взаємодій в умовах тренувальної діяльності і змагання. Як і багато інших напрямів психології, психо­логія спорту почала інтенсивно розвиватися в 60—70-ті рр. XX ст. (П.А.Рудик, А.Ц.Пуні та інші), причому в цій галузі основні дослідження були спочатку зосереджені на вивченні індивідуальних відмінностей спортсменів, здібностей і можливостей діяти в стресових умовах змагань, способах підвищення ефективності спортивних тренувань.

Нині спектр питань, що розробляються психологи спорту, істотно розширився. Стосовно кожного виду спорту з урахуванням досягнень загальної, педагогічної, вікової і соціальної психології розробляються програми спеціальних тренувальних комплексів, спрямованих на підвищення як фізичної, так і психічної тренованості спортсменів, їх емоційно-вольової, етичної, морально-етичної і колективістської підготовки. У психологів спорту достатньо детально досліджені закономірності ефективного формування рухових навиків і умінь, способи досягнення високих показників сили, витривалості, спритності і скоординованості рухів, що ґрунтуються на концепції рівня побудови руху Н.А.Бернштейна. У цих дослідженнях вивчаються шляхи і способи формування спеціалізованих сприйнять спортсменів, наприклад відчуття часу, відчуття дистанції, зміни швидкості руху об'єкта, передбачення миттєвого розвитку подій, «відчуття м'яча», «відчуття води» і т.ін. Крім того приділяється увага розвитку методів поліпшення спостережливості, уяви, стратегічного і тактичного мислення, узгодженої взаємодії в групових іграх і т.ін. Поглиблення цих досліджень йде як у галузі вивчення здібностей спортсменів і їх спеціального відбору на різних вікових стадіях, так і по шляху виховання і формування цих здібностей в процесі тренувальної діяльності.

Особливу проблему складають такі напрями психології спорту, як психічна саморегуляція, управління своїм станом в передстартовий період, в ході змагань і після виходу з ситуації змагання. Цим питанням, а також ставленню спортсменів до своїх перемог і поразок нада­ється більше уваги в останніх дослідженнях психології спорту.

У окремий напрям виділяються соціально-психологічні дослідження, що розглядають проблеми формування команд, міжособистісні відносини в них, прийоми і способи підвищення їх згуртованості та ціннісноорієнтованої єдності, питання взаємостосунків з тренером або тренерським колективом, з уболівальниками (зокрема з «спортивними фанатами»), проблеми міжкомандних взаємостосунків і т.ін. Основні задачі сучасної психології спорту полягають не тільки в сприянні досягненню спортсменами високих спортивних результатів, а й у всебічному розвитку спортсмена, в підвищенні його загальної і психологічної культури.

Професійна діяльність психолога у галузі спорту характеризується такими напрямками: забезпечення сприятливих психологічних умов для розвитку видів спорту, в яких спортсмени України мають реальні можливості досягти високих результатів на міжнародній арені; збереження висококваліфікованих спеціалістів галузі, створення і запровадження системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців для роботи у спорті, зокрема психологів; створення ефективної системи соціально-психологічної адаптації учасників спортивного руху та ветеранів спорту. Складові його професійної діяльності полягають у прийнятті участь у процесі підготовки спортсменів у змагально- тренувальному процесі; психолог погоджує свої дії з тренером; психолог вивчає спортсменів не тільки за допомогою психологічних методик і самооцінок, а й, у першу чергу, спостерігаючи за ними у змагально-тренувальному циклі, на відпочинку — усюди, де можна спостерігати психологічні особливості спортсменів без спеціального тестування; психолог веде політику неприєднання у конфліктних ситуаціях у тренерському середовищі; психолог є так званим буфером у напружених ситуаціях між тренером і спортсменом; психолог демонструє коректність, надаючи тренеру психологічну інформацію про спортсмена, висловлюючи свою думку; психолог не повинен на ній наполягати та заключне рі­шення про можливості спортсмена узгоджувати з тренером; психолог не повинен навчати досвідчених тренерів, а ненав'язливо інформувати їх щодо актуальних проблем психології спорту. Ці характеристики не вичерпують усіх складових ефективності професійної діяльності психолога у спорті, а представляють лише найбільш значущі з них.

Професійна діяльність спортивного психолога у галузі спорту визначається її організацією. Нині виділяють такі підходи до організації професійної діяльності спортивного психолога.

По-перше, функціональний (процесуальний) підхід, сутність якого полягає у тому, що психолог виконує професійні функції, результатом яких є мета його діяльності.

По-друге, це проблемно-функціональний підхід, який полягає у тому, що психолог виділяє проблеми діяльності системи, у якій він працює, і розробляє програму своєї діяльності, яка характери­зується тим, що має чітко визначену мету та розглядається мож­ливість взаємодії з іншими суб'єктами.

По-третє, це системний підхід, який полягає у системному баченні психологом професійної ситуації, і він є найбільш продуктивним.

Способом практичного впроваджен­ня системного підходу психологом у спорті є цільовий комплекс­ний підхід.

Визначаючи сутність професійної діяльності спортивного психолога, В.М.Блудов, В.А.Плахтієнко, а також інші спеціалісти вказують на те, що однієї тільки психологічної підго­товки (спортсмена і тренера) недостатньо для реалізації психоло­гом його професійної діяльності у спорті, на певних рівнях сьо­годні говорять про психологічне забезпечення, і навіть про психологічне супроводження всієї роботи з підготовки спортсме­нів. Отже, метою професійної діяльності психолога у спорті є формування психологічної стійкості спортсменів до поразок та їх психологічної готовності до участі у змаганнях і оптимального ефективного функціонування у спорті.

Як зазначає у своїх дослідженнях Л.Радченко, професійна діяльність спортивного психолога повинна бути спрямована і на такі категорії спортсменів, як спортсмени-інваліди; спортсмени на етапі збереження вищих досягнень; колишні спортсмени, жит­тя яких після завершення спортивної кар'єри часто втрачає сенс і вони не можуть пристосуватися до нових умов; збірні команди спортсменів.

Зміст практичної діяльності психолога у спорті, як зазначає Г.Д.Горбунов, відрізняється різноманітністю. Кожен спорти­вний психолог фактично реалізує свою особистість. Психолог з академічною освітою та науковим складом мислення займається більшою мірою психодіагностикою. У нього всі заходи заздале­гідь сплановані та здійснюються у повній відповідності з встано­вленими психологічними закономірностями. У якості антипода виступає психолого-сенситивний інтуїтивіст, що спирається на своє сприйняття та почуття при оцінці психічних явищ і на ім­провізацію у процесі впливу на спортсменів (тренерів).

Щодо пріоритетних завдань діяльності спортивного психоло­га, то можна визначити такі, як:

— створення системи психологічних програм, які б забезпе­чували рішення завдань, що постійно виникають перед тренером і спортсменами при підготовці та виступу на змаганнях: виведен­ня команди, спортсмена на рівень психологічної стабільності або на пік спортивної форми; формування психічної надійності спортсмена в екстремальних змагальних ситуаціях; керуваннями психічними станами спортсменів при підготовці та участі у від­повідальних змаганнях; формування психологічної готовності тренера до управління командою та спортсменами в екстремаль­них умовах змагальної діяльності, а також технології запрова­дження їх у тренувально-змагальний процес;

— підбір методів психорегуляції спортсменів у метод психо- формуючого тренування, який би забезпечував включення у про­цес регуляції діяльності та поведінки спортсменів механізмів психологічного рівня — системи мотиваційних, емоційних та ці­льових настанов. У цьому методі повинні органічно поєднувати­ся елементи самоаналізу;

—виявлення резервів, а також слабких місць в оточенні підо­пічних спортсменів, серед професійних помічників (тренерів, ліка­рів, масажистів та ін.) і у його особистій групі психологічної під­тримки (сім'я, друзі тощо) з метою оптимізації впливу на спорт­сменів для досягнення ним найвищих спортивних результатів.

Таким чином психолог повинен бути, насамперед, психологі­чно готовим до реалізації означених вище та інших видів профе­сійної діяльності у спорті. Психологічна готовність психолога до професійної діяльності у спорті — це комплекс мотивів, знань, умінь і навичок, особистих якостей, які забезпечують успішну взаємодію психолога зі спортсменами в цілому. За своєю структурою вона включає функціонально пов'язані між собою та взає- мообумовлені такі компоненти: мотиваційний, когнітивний, операційний та особистісний, на що ми вказували у другому розділі.

Отже, психолог у спорті повинен мати знання в обсязі вищої освіти за спеціальністю «Психологія», а також досконалі знання з психології спорту; повинен знати особливості професійної діяль­ності психолога у спорті, основні напрямки розвитку сучасної психологічної науки, методи самостійного засвоєння психологічних знань; володіти основами психокорекційної роботи у спорті; має знати загальну, соціальну, вікову, педагогічну, експеримен­тальну, клінічну (медичну) психологію спорту, психологію особистості, психофізіологію.