1.2.2. Роль педології у становленні психологічної служби

Педологія (від грецької раіs - дитя і logos - слово, наука) - течія в педагогіці та психології, яка виникла на межі ХІХ-ХХ ст.; міждисциплінарна наука, що намагалася синтезувати знання про дитину з метою ефективного її виховання. П.П.Блонський (1884-1941) визначав педологію, як науку про віковий розвиток дитини в умовах визначеного соціально-історичного середовища.

Перші педологічні дослідження в Росії проводили А.П.Нєчаєв, Г.І.Россолімо, А.Ф.Лазурський, В.П.Кащенко. Більшість з них мали медичну освіту, тому головну увагу вони приділяли фізичному та психічному розвитку дитини. Перші педологи займалися в основному "винятковими дітьми" (обдаровані та дефективні), тому виникла навіть окрема галузь - "Педологія виняткового дитинства". Підвалинами виховної діяльності педологів був гуманістичний принцип: любов до дітей, віра в їх духовні та фізичні сили, охорона дитинства від жорстокості. Ключем до виховання вони вважали інтерес дитини. На їх погляд, не дитина має прилаштовуватись до системи виховання, а індивідуальність дитини, особливості її характеру і поведінки визначають вибір засобів виховання.

Особливу увагу В.П.Кащенко (1870-1943) приділяв дослідженню соціальних факторів, які впливають на розвиток дитини. Він розробив методику вивчення дії соціуму на дитину - соціальні профілі, і створив лікувально-педагогічний заклад для дефективних, нервових та "трудних" дітей. Ця школа-санаторій виховувала і морально дефективних. Корекція поведінки дитини здійснювалась на основі спеціального "Листа обстеження" та "Плану медико-педагогічної корекції".

До 30 р. склалися такі педологічні напрями: "ідеалісти", рефлексологи, біогенетики, соціогенетики. Про рівень розвитку педології у ці роки свідчать: створення інституту педології, видання журналу "Педологія", підготовка педологів з вищою освітою, проведення педологічного з'їзду (наприкінці 1927 р.), на якому було поставлене завдання негайної розробки ефективних засобів виховання. Постановою ЦК ВКП(б) 1928р. "Про проведення масової практичної роботи з всебічного дослідження дитинства" були визначені два головних напрями : медично-педологічний та педолого-педагогічний в школі.

Основними завданнями педолого-педагогічної роботи в школі були: навчання учнів; виховна та профілактична робота з "трудними" дітьми, профорієнтаційна робота; робота з батьками та педагогами щодо ознайомлення їх з основами педології.

Особлива увага зверталась на взаємозвязок діагностичної роботи та педагогічної практики. Але у 1936 р., після виходу Постанови ЦК ВКП(б) "Про педологічні спотворення в системі Наркомпросу", педологія була знищена.

I тільки в кінці 60-х рр. В СРСР був відновлений пошук форм практичної участі психологів у роботі школи.

1.2.3. Розвиток психологічної служби на теренах срср

Шкільна психологічна служба в СРСР спочатку створювалась в Естонії під керів­ництвом Х.И. Лейметса і Ю.Л. Сиерда. Перший шкільний психолог почав працювати в одному із сільськогосподарських технікумів у 1970 р. З 1975 р. працювало ряд психологів у спеціальних школах-інтернатах для «важких» підлітків, а з 1980 р. — у вигляді експерименту — у деяких зага­льноосвітніх школах.

На початку 80-х рр. відбувається інтенсивне становлення психо­логічної служби в системі освіти в СРСР. Розгорнулось активне вивчення наукових основ, обговорення можливих форм і методів роботи практичних психологів у школі.

Журналом «Вопросы психологии» у 1983 р. був організований «круглий стіл» «Психологічна служба в школі». В цьому ж році. відбулася всесоюзна конференція психологів у Талліні. На конференції були проаналізовані експерименти зі створення шкільної психологічної служби, які проводились у багатьох містах і республіках, обговорювались питання подальшого розвитку психологічної служби в школах.

У 1984 р. в Москві в Інституті психології АН СРСР відбулася перша Всесоюзна конференція з питань психологічної служби в СРСР. Одна з секцій була присвячена психологічній службі в школі. В центрі уваги учасників секції були питання психологіч­ного забезпечення навчально-виховного процесу в школі.

Важливим етапом розвитку шкільної психологічної служби в СРСР став багатолітній (1981—1988) експеримент із впровадження в школах Москви посади практичного психолога, який проводився під науковим і методичним керівництвом лабораторії наукових основ дитячої практичної психології НДІ загальної і педагогічної психології АПН СРСР. Були визначені предмет і завдання шкільної педагогічної служби.

На основі аналізу експерименту було розроблено «Положення про психологічну службу народної освіти» (1989), яке використовується і нині. У 1988 р. вийшла постанова Державного комітету СРСР з освіти про введення ставки шкільного психолога у всі навчально- виховні заклади країни. Це стало правовою основою діяльності шкільного практичного психолога, визначило його соціальний статус, права і обов'язки. З цього моменту служба енергійно розвивалась майже в усіх регіонах країни. Відбувалось розширення сфери діяльності дитя­чого практичного психолога: служба почала охоплювати всю си­стему навчання і виховання від дошкільного віку до ранньої юності.

Практична психологія освіти з'явилася у дитячих садках, ди­тячих будинках, школах, гімназіях, ліцеях, професійно-технічних училищах, коледжах, школах-інтернатах. Керівники загальноосвітніх шкіл, вчителі, вихователі, батьки все більше усвідомлюва­ли користь психологічної служби.

Це формувало у суспільстві потребу у дитячих практичних психологах. Тому у педагогічних університетах та інститутах була організована підготовка спеціа­лістів з педагогічної психології, курси перепідготовки спеціаліс­тів з вищою педагогічною освітою, збільшилась кількість професійних об'єднань для підвищення кваліфікації працюючих практичних психологів освіти.

Аналогічна історія розвитку пси­хологічної служби в Україні, яка до 1991 р. входила у склад СРСР.