27. Інтегральні та диференційні ознаки фонем

Диференційні ознаки (від лат. differentia "різниця, відмінність") - ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем.

Недиференційні, або інтегральні, ознаки (від лат. integralis "нероздільно пов'язаний з цілістю") - ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем.

Дзвінкість і задньоязиковість фонеми <г> служать для розрізнення слів (гол - кол, гор - бор), а проривність і твердість фонеми <г> такій меті не служать (у російській мові немає жодної пари слів, які б розрізнялися звуками [г] проривним і [у] фрикативним, [г] твердим і [г] м'яким), тобто ці ознаки є недиференційними.

28. Позиції фонем: сильна і слабка

Сильні позиції - позиції, в яких протиставлення і розрізнення фонем досягають повної сили.

Слабкі позиції - позиції, в яких протиставлення фонем неповне або зовсім зникає (нейтралізується).

Для голосних сильна позиція - наголошена, слабка - ненаголошена. Так, наприклад, у слові села [села] фонема <е> знаходиться в сильній позиції, а в слові село [се"ло] - в слабкій.

Для приголосних сильною є позиція перед голосними і сонорними, а слабкою - перед іншими приголосними.

29. Інваріант, варіант та варіація фонем

Інваріант – вияв фонеми.(фонема у сильній позиції). Варіант фонеми належить двом фонемам у мові, варіація – одній.

У мовленні виступають уже не фонеми, а їх представники, які називають варіантами фонем, або алофонами (від гр. alio "інший" і phone "звук")

Варіації фонем - це індивідуальні, територіальні й позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утруднюють сприймання. Так, зокрема, кожному індивіду притаманна тільки йому властива вимова звуків (тембр, шепелявість, гаркавлення тощо). Це і будуть індивідуальні варіації фонем. На противагу варіантам, які зумовлюють утворення омофонів (слів, які звучать однаково, але мають різне написання і значення), варіації - це "невинні відтінки", які не впливають на розуміння слів.

30. Типи опозицій фонем

Опозиції бувають привативні, градуальні та еквіполентні.

Привативна опозиція - опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має.

Як приклад можна навести опозицію <д> - <т>. Фонема <д> має ознаку дзвінкість, якої не має фонема <т>.

Градуальна опозиція - опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї й тієї самої ознаки.

Так, зокрема, фонеми <е> і <і> характеризуються різним ступенем розкриття рота.

Еквіполентна (рівнозначна) опозиція - опозиція, в якій обидва члени рівноправні.

Так, скажімо, якщо порівняти фонеми <п> і <т>, то виявимо, що обидві мають такі ознаки, як глухість, проривність, твердість, але кожна з цих фонем ще має по одній ознаці, якої не має інша, а саме: фонема <п> має ознаку губність, а фонема <т> - передньоязиковість.

Корелятивна опозиція - опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються.

31. Фонетичні історичні та синхронні процеси. Фонетичні закони.

Живі, або актуальні, фонетичні зміни є наслідком діючих у мові фонетичних процесів. Прикладом таких змін є асиміляція і дисиміляція в українській та інших сучасних мовах, акання в білоруській мові (Касіу Ясь канюшину, паглядау на дзярчину), редукція ненаголошених голосних і оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській мові ([мьллкб], [дуп], [друк] тощо).

Історичні, або традиційні, зміни не пов'язані з діючими в сучасній мові фонетичними процесами. До таких історичних фонетичних змін належить чергування задньоязикових [ґ], [к], [х] з шиплячими [ж], [ч], [ш] і свистячими [з], [с], [ц].

Фонетичні закони - закони, що керують регулярними змінами звукових одиниць, їхніх чергувань і сполучень. Сутність фонетичних законів полягає в регулярності фонетичних змін у мові на певному етапі її розвитку і регулярності фонетичних відповідників як у різних споріднених мовах, так і в одній і тій самій мові.

Знання фонетичних законів дає змогу встановити відповідність звуків у різних мовах.