32. Позиційні зміни звуків

Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови, називають позиційними.

До позиційних змін належить редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза.

Редукція голосних (від лат. reductio "відсунення, повернення, відведення назад") - ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання. Наприклад, у словах кленок і клинок [є] в ненаголошеному складі своїм звучанням наближається до [и], а [и] до [е], так що ці слова звучать однаково: [клеинок].

Редукція голосних буває кількісною та якісною. Кількісна редукція - редукція, за якої голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр. Якісна редукція - редукція, за якої голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість.

Оглушення дзвінких приголосних. У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі приголосні оглушуються. Такий процес спостерігається в російській, білоруській, польській, німецькій, туркменській та інших мовах: рос. дед [д'зт], дуб[дуп], друг [друк];

Протеза (від rp. prothesis "додання, приєднання'') - поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.

Наприклад: ocmpuu - гострий, улиця - вулиця. Найчастіше приєднуються приголосні [г], [в], [j]: Анна - Ганна, рос. усеница - гусеница;

33. Комбінаторні зміни звуків

Комбінаторні зміни - зумовлені впливом одного звука на інший.

До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

Акомодація (від лат. accomodatio "пристосування") - зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків.

Асиміляція (відлат. assimilatio "уподібнення") - артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.

Наприклад, у слові боротьба дзвінкий [б] впливає на попередній глухий [т'] і уподібнює його собі, тобто одзвінчує його: [бород'ба].

Асиміляція від акомодації відрізняється тим, що, по-перше, при асиміляції взаємодіють однорідні звуки (приголосний і приголосний або голосний і голосний), а, по-друге, асимілюватися можуть не тільки сусідні звуки, але й звуки, які знаходяться на відстані один від одного.

Дисиміляція (від лат. Dissimilatio"розподібнення") - розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак. Наприклад, український займенник хто виник із колишнього кто, де стояли поряд два проривних звуки [к] і [т]. Таке сполучення звуків є важким для вимови, внаслідок чого проривний [т] впливає на однорідний за цією ознакою [к] і розподібнює його, змінюючи його на фрикативний [х].

Епентеза (від rp. epenthesis "вставка') - поява у словах додаткового звука.

Наприклад: страм із срам "сором" ("Тепер всяк хам показує натуру, а нам мовчать? Се був би чистий страм". - Леся Українка), строк із срок, верства із верста, павук із паук; білор. павука із наука.

Метатеза (від гр. metathesis "перестановка") - взаємна перестановка звуків або складів у межах слова.

Наприклад, слово суворий виникло із суровий, намисто із монисто

Дієреза – це викидка, найчастіше має асимілятивну основу. (честний)

34. Склад. Теорії, які пояснюють природу складу.

Існує три теорії складу: еспіраторна, мускульної напруги і сонорна.

Згідно з еспіраторною теорією, склад - це звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.

Згідно з теорією мускульної напруги, склад - це частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою. Його (склад) можна зобразити як дугу мускульної напруги (зусилля, вершина, ослаблення).

Сонорна теорія виходить із того, що за звучністю склад має вершину (ядро) і периферію.

35. Наголос і його типи.

Наголос - виділення в мовленні певної одиниці в ряду однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів. Розрізняють словесний (тактовий), фразовий, логічний і емфатичний наголос.

Словесний наголос буває динамічним(виділення одного із складів більшою силою)(може бути фіксованим, у всіх словах падає на певний склад, і вільним, може падати на будь-який склад), музикальним(виділення наголошеного складу інтонаційно) і кількісним(виділення складу більшою тривалістю звучання)

Фразовий наголос - виділення певного слова у фразі.

Логічний наголос - особливе виділення якогось слова чи кількох слів у всьому висловлюванні. 

36. Інтонація

Інтонація (лат. intonatio від intono "голосно вимовляю'') - рух, зміна, динаміка тону, що супроводжує висловлювання, ритміко-мелодійний малюнок мовлення.

Інтонація складається з мелодики, інтенсивності, пауз, темпу і тембру мовлення.

Загалом інтонація виконує такі функції: розрізняє комунікативні типи висловлювання (розповідь, запитання, спонукання), частини висловлювання за їх смисловою важливістю, оформлює висловлювання в єдине ціле, одночасно розчленовуючи його на ритмічні групи; виражає конкретні емоції; розкриває підтекст висловлювання; характеризує мовця і ситуацію спілкування.

37. Граматика як розділ мовознавства

Граматика (від лат. grammatike techne "письмове мистецтво") - 1) будова мови (система морфологічних категорій і форм, синтаксичних категорій і конструкцій); 2) наука, яка вивчає будову мови.

Основні одиниці граматики - морфема для морфології і конструкція (речення) для синтаксису.

Хоч у граматиці певною мірою використовують суто формальний, технічний опис будови мови, проте головною її метою є виявлення значень, що стоять за мовними структурами. Таким чином, основними для граматики е проблеми граматичної семантики (граматичних значень).

38. План змісту і план вираження у граматиці

Граматичне значення є планом змісту граматичної форми, а граматична форма – план вираження граматичного значення. 

Розмежовуючи план змісту й план вираження в мові, Єльмелєв до плану вираження відносить зовнішній бік мови ( тобто звукову або іншу оболонку думки), до плану змісту - думку, яка висловлюється в мові. .Відповідність між змістом і вираженням не є прямою відповідністю між певними елементами одного й іншого плану, мовні знаки можуть розпадатися на дрібніші компоненти. У плані вираження такими компонентами знаків виступають фонеми, які Єльмелєв називає таксемами вираження, у плані змісту - фігури, неподільні далі одиниці змісту. Фігури в його розумінні виступають як певні елементарні значення, комбінація яких дає значення знакові.