12. Погляди на мову та її сутність; біологічний, психологічний, соціальний підходи

У науці відомі три погляди на природу мови. Одні вчені розглядали мову як біологічне явище, другі — як психічне, а треті — як суспільне.

Мова, безумовно, не є біологічним явищем, бо вона не закладена в біологічній природі людини. Якщо б вона мала біологічну природу, то дитина, народившись, одразу б сама заговорила. Однак такого не буває.

Мову не можна розглядати і як явище психічне. Оскільки психіка в кожної людини своя, неповторна, то за умови психічної природи мови на світі було б стільки мов, скільки людей.  Мова — явище суспільне. Вона виникла в суспільстві, обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза суспільством існувати не може. Визнаючи суспільний характер мови, слід зазначити, що в мові є чимало такого, що пов’язує її з біологічними і психічними явищами. Так, скажімо, на відміну від інших приматів тільки людина має мовний ген, тобто природну схильність і здатність до оволодіння мовою. У мовленні окремих людей відображені їх психічні особливості, а в загальнонаціональній мові — психічний склад нації, її менталітет.

13. Мова як універсальна знакова система

Мова є однією зі знакових систем. У цьому легко переконатися, взявши до уваги той факт, що будь-який знак іншої семіотичної системи можна передати словом чи якимось іншим мовним виразом. Так, скажімо, можна показати рукою на двері, а можна цей знак замінити словом вийдіть; математичний знак + передати словом плюс.

Однак мова як знакова система відрізняється від усіх інших знакових систем. Вона на відміну від інших знакових систем, які є штучними, особлива, дуже складна природна знакова система. Ця особливість стосується не тільки її структури, яка має багаторівневу організацію, а й багатства її функцій. Мова є універсальною, всеосяжною знаковою системою. Будь-яку іншу знакову систему можна передати мовою, а навпаки зробити неможливо.

Мова є універсальною системою, бо може описати все.

14. Характеристика мовного знаку…

Мовний знак, за Соссюром, - це протиставлена двобічна психічна сутність: означення ( акустичний образ)й означуване ( поняття).

Ф. де Соссюр виділив основні риси знака: 1) зв’язок між формою і змістом у знака має умовний характер; 2) форма знака вибудовується лінійно, тобто ми повинні вимовити слово за іншим словом або звук після іншого звука, але не одночасно. Цей лінійний характер мови, напевне, пов’язаний із суто біологічними обмеженнями, в яких функціонує наш звуковий апарат. Соссюр зазначає характерні ознаки мовного знака, серед яких основоположним буде саме мінливість знака (довільність знака), тобто умовність зв’язку означення означуваним. Проте, з іншого боку, цей знак є обов’язковим для мовного колективу, який ним користується, він соціально обумовлений. Довільність знака зовсім не виключає його мотивованості, оскільки більшість слів у загальній системі мови мотивована. Принцип довільності знака породжує антиномію мінливість - немінливість знака. Немінливість мовних знаків характеризується тим, що люди вживають їх так, як встановлено традицією. У процесі історичного розвитку відношення між означенням й означуваним у знакові можуть змінюватись, тобто може змінитися звуковий склад слова, його значення або те й інше разом, що тісно пов’язано з принципом безперервності мовного розвитку.