51. Типи зв’язків у реченні та словосполученні.

Розрізняють сурядний і підрядний зв'язок між словами у словосполученні. 

Підрядні зв'язки є закритими, а сурядні - відкритими. Один підрядний зв'язок може об'єднувати в складі одного словосполучення лише два повнозначних слова, тоді як сурядний - два і більше. Пор.: читання газет і газети, журнали, книжки... (лежали на столі).

Словосполучення грунтується на синтаксичних зв'язках між словами, що входять до нього. У мовах світу існують, крім сурядного, такі основні типи синтаксичних зв'язків: узгодження, керування, координація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикання та ізафет.

Узгодження - тип синтаксичного зв'язку, за якого граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові. Якщо в обох словах є рід, число і відмінок, то вони повинні бути однаковими.

Координація - це двобічний зв'язок, який поєднує узгодження й керування. Наприклад, в реченні Я читаю присудок керує називним відмінком підмета, а підмет узгоджується з присудком у першій особі однини.

Керування - тип синтаксичного зв'язку в словосполученні, коли одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно визначені (певні) граматичні значення.

Координація - це взаємна супідрядність підмета і присудка (особливий тип зв'язку, який не є ні сурядним, ні підрядним), їх взаємна узгодженість.

Тяжіння - це узгодження предикативного означення з підметом. Наприклад: Батько повернувся задоволений; Учитель ходив замислений; 

Ізафет (від араб, аль-ідафату "додаток, доповнення, приєднання") - атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких е означенням, але показник зв'язку знаходиться в другому (головному, стрижневому) слові.

52. Синтагма

Синта́гма — інтонаційно-смислова єдність, мінімальна інтонаційна одиниця мовлення, що виражає у певному контексті одне поняття і може складатися із одного слова, словосполучення і цілогоречення.

Синтагма виникає в результаті природнього членування мови. Вона складається зі слів (іноді одного слова), але не збігається і не дорівнює в синтаксичному аспекті словосполученню. Синтагма складається із ядра і залежних елементів. Ядро синтагми є її центральним елементом. Теоретично, синтагма може існувати лише як ядерна структура, «включаючи від нуля до кількох залежних елементів».

Відповідно до визначення приналежності ядра синтагми до певної частини мови, синтагми поділяються на: іменникові, прикметникові і т.п…. Напр. Білий сусідський пес / гавкав цілу ніч. Синтагма «білий сусідський пес» є іменниковою, оскільки її ядром єіменник «пес».

53. Актуальне членування речення. Тема та рема. Модальність

Актуальне членування речення - членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться.

У кожному висловлюванні усного і писемного мовлення відображений рух думки від того, що вже відоме, що назване мовцем або знаходиться перед очима співбесідників, до того, що ще невідоме слухачам. Думка мовця відштовхується від відомого і переходить до того, що мовець хоче про те відоме сказати. Таким чином, речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлення (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему (нове), - ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом.

Предикативність – це співвіднесеність змісту речення з дійсністю. Завдяки предикативності зміст речення трактується як реальний (такий, що мав, має або буде мати місце) або ірреальний (можливий, бажаний тощо). Предикативність формується за допомогою категорії способу і модальності. Під модальністю розуміють відношення мовця до змісту речення. Смислову основу модальності становить поняття оцінки як інтелектуальної (раціональної), так і емоційної. Модальність виражається вставними і вставленими одиницями (здається, кажуть, безумовно, напевно тощо), модальними частками (ніби, хіба що, чого доброго), вигуками (леле!, горе!, гай-гай!, та ба!), спеціальними інтонаційними засобами, порядком слів (Гарний друг!) та ін.