71. Розвиток уявлень про форму і розвток Землі.

Земля, як й інші планети Сонячної системи, має кулясту форму. її діаметр становить в середньому 12 750 км.

У багатьох давніх народів існували уявлення про те, що Земля пласка. Пізніше, у Стародавній Греції часів Гомера (IX—VIII ст. до н. е.), Землю уявляли злегка опуклим диском, який з усіх боків омивається водами океану. У часи Піфагора (VI ст. до н. е.) стали припускати, що Земля — куля. Перші докази кулястості Землі належать давньогрецькому вченому Арістотелю (IV ст. до н. е.). Першим, хто визначив розміри земної кулі, був давньогрецький учений Ератосфен (III—II ст. до н. е.). Він визначив довжину дуги 1° меридіана і розрахував довжину всього кола Землі, яка дорівнювала майже 40 000 км.

У період Середньовіччя аж до XV ст. вчення про кулястість Землі відкидалося. Наприкінці XVст. починається період Великих географічних відкриттів. X. Колумб був упевнений, що Земля має форму кулі. Він шукав західний шлях до Індії і відкрив новий материк Америку (1492). Фернан Маґеллан і його супутники здійснили першу кругосвітню подорож (1519—1522 рр.). Відтоді Землю стали зображати у вигляді об'ємної моделі — глобуса. Перший відомий нам глобус діаметром понад 0,5 м був виготовлений німцем М. Бехаймом (1492).

Із розвитком знань про природу Землі уявлення про її форму удосконалювалися. Виявилося, що екваторіальний радіус Землі на 21,4 км довший за полярний.

Більш точно геометричну форму Землі відображає геоїд ("землеподібний").

Розміри земної кулі

Екваторіальний радіус Землі дорівнює 6378 км, а полярний радіус — близько 6357 км. Довжина кола, проведеного через обидва полюси, дорівнює

40 009 км, а довжина екватора — 40076 км. Площа поверхні Землі — 510 млн км2, із яких 149 млн км2 (29 %) припадає на суходіл і 361 млн км2 (71 %) на поверхню Світового океану.

Куляста форма Землі обумовлює зменшення кута падіння сонячних променів па земну поверхню у напрямку від екватора до полюсів. Це приводить до перерозподілу тепла на поверхні Землі та закономірної зміни природних процесів і явищ у географічній оболонці у напрямку від екватора де полюсів.

Розміри і маса Землі визначають таку силу земного тяжіння, що утримує атмосферу певного складу і гідросферу, без яких неможливе життя.

Добове обертання Землі та його наслідки

Земля, як і всі планети Сонячної системи, бере участь одночасно в декількох видах руху. Головними рухами Землі є добове обертання навколо своєї уявної осі та річний рух по орбіті навколо Сонця. Земля обертається навколо своєї осі із заходу на схід.

Географічне значення осьового обертання полягає насамперед в тому, що воно впливає на форму Землі. Сплюснутість Землі біля полюсів є результатом її обертання навколо осі.

Важливим наслідком добового обертання Землі є відхилення тіл, що рухаються горизонтально (вітрів, морських течій тощо), від їхнього первісного напрямку: у Північній півкулі — вправо, у Південній — уліво. Відхилення тіл зумовлене дією сили інерції — силою Коріоліса.

Результатом обертання Землі є зміна дня й ночі, а отже й добова ритмічність явищ і процесів у географічній оболонці. Загальновідомий добовий хід температури, денний і нічний бризи тощо. Дуже яскраво виражений добовий ритм живої природи.

Куляста форма Землі та її осьове обертання дозволили отримати на земній поверхні дві умовні нерухомі точки — полюси (точки, де уявна вісь Землі перетинається із земною поверхнею).

Градусна сітка на карті та її елементи

Градусна сітка Землі утворюється системою, меридіанів і паралелей. Основою для її побудови є, передусім, географічні полюси, що слугують точками відліку.

Уявні лінії на земній поверхні, що з'єднують полюси за найкоротшою відстанню, називають меридіанами. Довжина 1° меридіана в середньому дорівнює 111,1 км. Через сплюснутість Землі вона є дещо більшою біля полюсів (111,7 км) і меншою біля екватора (110,6 км). Напрямок меридіана визначається опівдні за найкоротшою тінню від вертикальних предметів.

На однаковій відстані від обох полюсів проводять уявну лінію, що поділяє Землю на дві півкулі — Північну і Південну — екватор.

Паралелі — це уявні лінії на поверхні Землі, проведені паралельно екватору. Довжина дуги 1° на екваторі становить приблизно 111 км, а з наближенням до полюсів вона зменшується.

Відображення градусної сітки Землі на глобусах і географічних картах називають картографічною сіткою.

Градусна сітка дозволяє визначити місце розташування будь-якої точки на земній поверхні за допомогою географічних координат — широти і довготи.