25. Біомаса і біологічна продуктивність.

Біома́са (від біо … і маса), загальна маса особин одного виду, групи видів чи спільноти в цілому, яка припадає на одиницю поверхні або об'єму місцеперебування; один з найважливіших екологічних термінів. Біомаса найчастіше висловлюють в масі сирої або сухої речовини (г/м², кг/га, г/м³ і т. д.) або в пропорційних їй одиницях (маса вуглецю або азоту органічних речовин тіла та ін.).

Біологічна продуктивність, екологічне та загальнобіологічне поняття, що означає відтворення біомаси рослин, мікроорганізмів і тварин, що входять до складу екосистеми; в більш вузькому сенсі - відтворення диких тварин і рослин, що використовуються людиною. «Б. п.» реалізується в кожному окремому випадку через відтворення видових популяцій рослин і тварин, яке відбувається з певною швидкістю, що може бути виражене певною величиною – продукцією за рік (або в іншу одиницю часу) на одиницю площі (для наземних і донних водних організмів) або на одиницю об'єму (для організмів, що мешкають у товщі води і в грунті). Продукція певної видової популяції може бути віднесена також до її чисельності або біомаси.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Біологічна_продуктивність

http://uk.wikipedia.org/wiki/Біомаса_(екологія)

26. Рік – друга одиниця часу.

Рік — одиниця виміру часу, що дорівнює періоду обігу Землі навколо Сонця. Схожим чином це може стосуватись будь-якої планети, наприклад Марсіанський рік в астрології це період обігу Марса довкола Сонця.

Багато процесів у живій та неживій природі мають річну циклічність, тобто повторюються один раз на рік. У помірних широтах рік поділяють на чотири пори року: весну, літо, осінь і зиму. Циклічність пояснюється зміною височини дуги, що нею рухається сонце небом. Влітку сонце підіймається високо над горизонтом, його промені падають на землю під більшим кутом щодо горизонту й нагрівають її сильніше. Взимку сонце рухається низько над обрієм, а тому кут падіння променів менший, і земля прогрівається слабше. З астромічної точки зору циклічність пояснюється тим, що земна вісь нахилена щодо площини обертання Землі навколо Сонця.

Питання про точне визначення кількості днів у році було важливим для практичної діяльності людини з прадавніх часів. Періодичність змін пір року та інших земних природних явищ надто залежить від погоди, а тому не може забезпечити потрібну точність. Спостереження за зоряним небом дають набагато кращі результати. Важливими опорними точками в таких спостереженнях є дні сонцестояння та рівнодення. Аналіз результатів показав, що рік не складається із цілого числа днів. Його тривалість лежить у межах між 365 та 366 днями, дорівнюючи приблизно 365 добам із четвертю. На основі цих даних був затверджений юліанський календар, в якому кожен четвертий рік тривав 366 діб і називався високосним.

Тропічний рік, який є основою григоріанського календаря, визначається як період, за який екліптична довгота Сонця збільшується на 360°. Екліптична довгота вимірюється відносно весняного сонцестояння, тобто тропічний рік — це проміжок часу між двома весняними сонцестояннями. Тривалість цього проміжку дещо змінюється. Для 2000 року тропічний рік дорівнював 365 доби, 5 годин, 48 хвилин, 45.19 секунди.

В основу сучасного календаря покладено тропічний рік — проміжок часу між двома проходженнями Сонця через точку весняного рівнодення. Він коротший за сидеричний рік на 20 хв. Ця різниця зумовлена настанням точки весняного рівнодення раніше, ніж Земля замкне коло (сидеричний рік). Причиною цього є прецесія (мал. 15). Прецесія спричиняється неоднаковим притяганням земної поверхні Сонцем. Та части Землі, яка повернута до Сонця, притягується сильніше за протилежну, внаслідок цього, Сонце намагається повернути площину земного екватора в площину земної орбіти. Проте, Земля, як тіло, що обертається, протистоїть цьому і, як

наслідок, земна вісь повільно описує в просторі конус з вершиною у центрі Землі. Повний конус земна вісь описує за 26 тис років.

Прецесія зумовлює настання весняного рівнодення все раніше й раніше, тому проміжок часу між настанням пір року і проходженням Землі через афелій та перигелій збільшується. Тепер Земля проходить перигелій взимку. Через 6500 років

вона проходитиме його навесні, а ще через 6500 років - улітку і тоді зима у Північній півкулі буде довшою, такою якою вона зараз є у Південній півкулі.

Крім прецесії, земна вісь описує ряд дрібних коливань навколо свого середнього положення, які спричиняються взаємодією Землі з Місяцем та іншими планетами. Ці коливання називають нутаціями. Найкоротша нутація має період 18,6 років.

Під сукупною дією інших планет змінюються також параметри земної орбіти. Відомо, що ексцентриситет (відхилення фокуса еліпса від центра еліпса) земної орбіти має ритмічні коливання з періодом 92 тис років. Для земної орбіти він коливається від 0,0007 до 0,0658. У сучасну епоху становить 0,017. Тому віддалі між Землею й Сонцем у перигелію і афелію весь час змінюються, отже змінюються й швидкість руху Землі по орбіті, та надходження сонячного тепла.