62. Компонентна зональність. Зональність типів рослинності.

Зональність– зміна природних умов від полюсів до екватора, обумовлена широтними розходженнями в надходженні на поверхню Землі сонячної радіації. Максимальну енергію одержує поверхня, перпендикулярна сонячним променям (екваторіальні широти); чим більше нахил, тим менше нагрівання (полярні широти). Географічна зональність - одна із самих універсальних географічних закономірностей, що має статус закону. Відповідно до цього закону ландшафтна оболонка Землі розділяється на природні зони, що повторюються в Північній і Південній півкулях (наприклад, зони лісів і степів помірного поясу, тропічних пустель та інше)

Утворення рослинних угруповань,: ярусна їх будова, комплекс морфологічних і фізіологічних особливостей, які вироблені у боротьбі за світло, тепло, 'вологу - усе це свідчення пристосування рослин до навколишнього середовища. Оскільки середовище, крім того, що воно змінюється (розвивається), характеризується ще й сезонною та добовою ритмікою, то пристосування набуває динамічних рис.

Середовищем для рослин є вся сукупність компонентів ландшафтної оболонки Землі. У зв'язку з їх зональністю, зональними є й типи рослинних угруповань.

У полярних районах Північної півкулі поширені арктичні пустелі й тундри - безлісні простори з пануванням моху, лишайників, карликових чагарників і напівчагарників, які на зиму скидають листя, а також вічнозелених.

У помірних широтах значна територія зайнята хвойними лісами (тайгою). В Євразії і Північній Америці вони утворюють широку зону. Південніше тайги розташована зона мішаних і листяних лісів, яка найбільш чітко виражена у Західній Європі і східній частині США. Ці ліси закономірно поступаються місцем лісостепу й степу - зонам із переважанням трав'янистих угруповань із більш або менш зімкнутим травостоєм, багатих дерновинними злаками і посухостійкими видами різнотрав'я. Степи поширені у Монголії, на півдні Сибіру, на Східно-Європейській рівнині, в США (прерії). У Південній півкулі степи займають значно менші простори. У помірному поясі широко поширений і пустельний тип рослинності, в якому площа оголеного ґрунту значно більша, ніж під рослинністю і в якому серед рослин переважають ксерофілові напівчагарники. Для напівпустель характерна перехідна від степів до пустель рослинність.

У тропічних широтах є рослинні угруповання, які властиві фітоценозам помірних широт: хвойні, мішані і листяні ліси, пустелі. Але ці фітоценози складені своїми видами рослин, які мають деякі екологічні особливості. Тут особливо чітко простежується зона пустель (Африка, Азія, Австралія). Одночасно тут поширені лише їм властиві рослинні угруповання: вічнозелені твердолистяні ліси, савани, сухі рідколісся, вологі тропічні ліси.

Вічнозелені твердолистяні ліси - це свого роду емблема країн Середземноморського клімату. Ці ліси складаються з евкаліптів (Австралія), різних видів дуба, благородного лавра та інших порід. При нестачі вологи замість лісів поширені чагарникові зарості (у різних країнах вони називаються маквіс, шибляк, скруб, чапараль і т. д.). Іноді непрохідні, нерідко колючі з опадаючим листям, або вічно зелені. Савани (у басейні Оріноко вони називаються льяносами, у Бразилії -кампосами) - це тропічний тип трав'янистої рослинності. Від степів вони відрізняються наявністю ксерофільних, звичайно низькорослих, окремих дерев, які іноді досягають величезних розмірів (баобаб в Африці). Тому савану іноді називають тропічним лісостепом.

До савани близькі сухі рідколісся (у Південній Америці кааттинга), але у них відсутній злаковий ярус. Дерева тут далеко знаходяться одне від другого, а у період посухи скидають листя (крім вічнозелених).

В екваторіальних широтах однією з найбільш примітних є зона вологих екваторіальних лісів, або гілей. Багатий видовий склад їх рослинності (до 40-45 тис. видів) пояснюється не лише великою кількістю тепла й вологи, але ще й тим, що вона існує без особливих змін сукупності своїх компонентів принаймні з третинного часу. За багатством і різноманітністю рослинності до екваторіальних лісів досить близькі мусонні ліси, але на відміну від перших вони періодично скидають листя.

Зональна структура рослинного покриву Землі чітко відображена у класифікації, яку розробив В.Б. Сочава (1964). Він прийняв при цьому до уваги екологію рослин, історію розвитку рослинності, п вік і динаміку.