5. Суть проблеми раціонального природокористування.

Раціона́льне природокори́стування — використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізації взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.

Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.

Раціональне природокористування повинно забезпечити повноцінне існування і розвиток сучасного суспільства, за умови збереження високої якості середовища проживання людини. Цього можна досягнути завдяки економічній експлуатації природних умов і ресурсів при найефективнішому режимові їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів розвитку господарства і збереження здоров'я людей.

Нераціональним є таке природокористування, коли вплив людини на природу призводить до знесилення її відновлювальних властивостей, зниження якості і вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, але й опосередкованих впливів на природу.

Дотримання принципів раціонального природокористування дозволить розробити заходи з охорони довкілля, відновити порушені взаємозв'язки в екосистемах, запобігати загостренню екологічних ситуацій.

Раціональне використання землі

Раціональне використання землі — обов'язкова екологічна вимога при використанні цього природного ресурсу, адже базовий законодавчий акт (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища») у сфері екології прямо зазначає, що використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням раціонального та економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій.

Принципи раціонального природокористування

«Нульовий рівень» споживання природних ресурсів.

Відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалові регіону

Збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання

Збереження природно обумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності

Погодження виробничого і природного ритмів

Пріоритетність екологічної оптимальності на довгострокову перспективу під час визначення економічної ефективності поточного природокористування

6. Подорожі Марко Поло.

Ма́рко По́ло (1254— 9 січня 1324) — венеційський купець і мандрівник,[2][3] автор «Книг чудес світу», в яких описані його спостереження під час подорожей Азією. Незважаючи на сумніви в достовірності фактів, викладених у цій книзі, висловлювані з моменту її появи до нинішнього часу, вона є цінним джерелом з географії, етнографії, історії Ірану, Китаю, Монголії, Індії, Індонезії та інших країн у середні віки. Ця книга мала значний вплив на мореплавців, картографів, письменників XIV - XVI століть. Зокрема, вона була на кораблі Христофора Колумба під час його пошуку маршруту в Індію.

Подорож Марко до Китаю

По Китаю (дивіться публікацію)

Подорож додому (дивіться публікацію)

ІТАЛІЯ

Генуя

Венеція

ТУРЕЧЧИНА

Стамбул (Константинополь)

Трабзон

Акко (Акра)

(Сарай)

ГРУЗІЯ

Гора Арарат

ІРАН (ПЕРСІЯ)

Перська затока

АФГАНІСТАН

УЗБЕКИСТАН

Бухара

ПАМІР

Кашгар

БАСЕЙН РІЧКИ ТАРІМ

ПУСТЕЛЯ ГОБІ

МОНГОЛІЯ

(КОРЕЯ)

КИТАЙ

Пекін (Ханбалик)

Янчжоу

Янцзи

Цюаньчжоу

М’ЯНМА

В’ЄТНАМ

ПІВОСТРІВ МАЛАККА

СУМАТРА

ШРІ-ЛАНКА

ІНДІЯ

У Палестині, в місті Акра, впливовий церковний політик Теобальдо Вісконті дав мандрівникам листа для великого хана, в якому пояснив, чому не виконано прохання хана прислати сотню мудрих чоловіків. Коли троє Поло прибули до Малої Азії, їх наздогнала новина: Вісконті став папою. Тому вони повернулись назад до Акри. Тут їх знову прийняв Вісконті, а точніше новий папа — Григорій X. Замість сотні мудрих чоловіків папа вислав з Поло до Китаю лише двох ченців, які мали право висвячувати священиків та єпископів. Він дав їм теж потрібні вірчі грамоти й подарунки для великого хана. Мандрівники знову пустились у дорогу, але через спустошливі війни, які точились у тому регіоні, ченці дуже швидко завернули назад. Це не зупинило відважних Поло — вони продовжили свою подорож.

Троє мандрівників пройшли землями, які нині належать Туреччині та Ірану, і вийшли до Перської затоки. Тут вони думали сісти на корабель і добиратись по морю. Проте місцеві кораблі видались їм надто небезпечні для такого плавання, «зовсім благенькі... лише перев’язані канатами». Тому наші подорожні продовжили свою мандрівку суходолом. Вони рушили на північний схід: пройшли неосяжні пустелі, високі гірські хребти, зелені плоскогір’я і багаті пасовиська Афганістану й Паміру. Згодом прибули до міста Кашгар, яке нині розташоване у Сіньцзян-Уйгурському автономному районі (Китай). Далі добирались стародавніми караванними шляхами, що пролягали через південну частину басейну річки Тарім і пустелю Гобі. І ось нарешті перед ними Ханбалик (сучасний Пекін). Через нелегкі кліматичні умови й невідому хворобу Марко мандрівка тривала аж три з половиною роки.

Під час подорожі Марко бачив багато цікавих місць і диковинних речей: у Вірменії — гори, де, як припускали, опустився Ноїв ковчег; у Персії — гадане місце поховання трьох мудреців зі сходу. Описав він також землі далекої півночі з лютим холодом і вічною темрявою. Марко першим серед європейців згадує про нафту. Він теж виявив, що шерсть «саламандри» (міфічної істоти, котра не горить у вогні) — це насправді не шерсть, а мінерал — азбест, який можна знайти в Сіньцзян-Уйгурському регіоні. А ще Марко розповів, що у Китаї є багато чорного каміння, яке горить,— вугілля. Отож, хто бажає, може щодня приймати гарячі ванни. Йому сподобалися прикраси, також їжа, напої, особливо улюблений напій монголів з кобилячого молока, яке перебродило. Розповів він і про релігійні та магічні обряди, крамарство і всілякі товари, якими торгували в тих далеких краях. Саме у володіннях великого хана європеєць Марко Поло вперше побачив паперові гроші.

Марко завжди намагався неупереджено викладати факти — те, що бачив і чув, ніколи не виказуючи свого ставлення до тих чи інших подій. Ми можемо лише уявляти собі, що Марко відчував, коли грабіжники полонили декого з його супутників, а інших навіть убили.