63. Наукова ідея о.Гумбальта та їх значення для розвитку загального землезнавства.

Олександр Гумбольдт (1769—1859) , здійснивши багаторічні подорожі по Європі, Азії та Америці, скрізь займався не тільки глибоким і точним описом побаченого, а й намагався дати наукове пояснення тим процесам і явищам, які йому доводилося спостерігати. Він дуже широко застосовував порівняльний метод, особливо при дослідженні невідомої європейцям природи Південної Америки (наприклад, важкодоступних районів Амазонії з вічнозеленою рослинністю та засніжених вершин Анд). Це дозволило О. Гумбольдту встановити ряд важливих географічних закономірностей — таких, як закон висотної поясності клімату і рослинності, закон залежності снігової лінії в горах від географічної широти, з'ясувати особливості клімату тощо. Він першим використав ізотерми для кліматичних характеристик різних частин світу. Перу О. Гумбольдта належить кілька популярних ще й нині праць: "Картини природи", "Центральна Азія", "Космос". Остання з них найбільш відома, в ній узагальнено дані про Землю і Всесвіт, які були накопичені на той час. У цій роботі великий вчений-енциклопедист і мандрівник розглядав земну поверхню як особливу оболонку, розвивав думку не тільки про взаємозв'язок а і про взаємодію повітря, води і землі, про єдність неорганічної та органічної природи.

64. Орбітальний рух Землі та зміна пір року.

Параметри орбіти. Земля рухається по еліптичній орбіті, довжина якої 940 млн км. Сонце знаходиться не в центрі, а в одному з фокусів еліпса, тому Земля протягом року буває то ближче до Сонця, то далі від нього. Точка на орбіті, в якій Земля буває найближче до Сонця, називається перигелієм. Тут Земля перебуває 4 січня на віддалі 147 млн км від Сонця. Точку на орбіті, в якій Земля буває найдальше від Сонця, називають афелієм. Там Земля перебуває 6 липня на віддалі 152 млн км.

Весь шлях по орбіті Земля долає за 365 діб, 6 год, 9 хв і 3,6 с з середньою швидкістю 29,76 км/с. Цей проміжок часу називають сидеричним (зоряним) роком. В афелію швидкість руху Землі зменшується до 29,5 км/с, у перигелію зростає до 30,3 км/с.

Докази орбітального руху. Річний рух Землі можна спостерігати за безперервною зміною полуденної висоти Сонця, місця його сходу і заходу, та безперервною зміною положення зір на небі. Зорі, що знаходяться ближче до полюса описують протягом року кола, в середніх широтах - еліпси й петлі, в низьких - дуги.

Інколи, як доказ орбітального руху, вказують на зміну пір року, але це є результатом сукупної дії руху Землі по орбіті і нахилення її осі до площини екліптики. Екліптику можна уявити як лінію перетину площини земної орбіти з небесною сферою. Внаслідок нахилення земної осі під кутом 66° 33' площина земного екватора перетинається з площиною земної орбіти під кутом 23°27'. Це і є головною причиною зміни пір року.

Зміна пір року. Щоб зрозуміти чому відбувається зміна пір року, треба уявити положення Сонця підчас весняного і осіннього рівно­дення та літнього й зимового сонцестояння (мал. 14). Навесні 21—22 березня та восени 22-23 вересня Сонце знаходиться над екватором і його проміння падає на земну поверхню прямовисно. На всіх інших широтах кут падіння сонячних променів зменшується у міру наближенням до полюсів. Світодільна лінія проходить через земну вісь і Сонце рівно-мірно освітлює обидві півкулі. На всіх широтах, крім полюсів день дорівнює ночі.

21-22 червня, в день літнього сонцестояння, земна вісь нахилена до Сонця північним кінцем. Сонячне проміння падає прямовисно над паралеллю 23° 27' пн. ш. Ця паралель називається Північним тропіком. На паралелі 66° 33' пн. ш. в цей день Сонце не заходить за горизонт, а в Південній півкулі на такій самій широті Сонце не з'являється над горизонтом - там панує полярна ніч. Ці паралелі називають полярними колами. 21—22 ірудня, в день зимового сонцестояння, сонячне проміння у полудень падає прямовисно на Південній тропік (23 ° 27') і тоді на Південному полярному колі полярний день, на Північному -полярна ніч.