60. Компонентна зональність. Кліматичні зони Землі.

Зональність– зміна природних умов від полюсів до екватора, обумовлена широтними розходженнями в надходженні на поверхню Землі сонячної радіації. Максимальну енергію одержує поверхня, перпендикулярна сонячним променям (екваторіальні широти); чим більше нахил, тим менше нагрівання (полярні широти). Географічна зональність - одна із самих універсальних географічних закономірностей, що має статус закону. Відповідно до цього закону ландшафтна оболонка Землі розділяється на природні зони, що повторюються в Північній і Південній півкулях (наприклад, зони лісів і степів помірного поясу, тропічних пустель та інше)

Клімат - це результат взаємодії низки чинників, головними з яких є надходження променистої енергії Сонця, атмосферна циркуляція й характер підстилаючої поверхні. Атмосферна циркуляція і вологообіг, які зумовлені розподілом тепла на Землі, у свою чергу впливають на теплові умови Земної кулі, а відтак і на всі процеси, які ними прямо або опосередковано визначаються. Причини і наслідки переплітаються тут настільки тісно, що всі ці чинники повинні розглядатися як складна єдність.

Кожний із зазначених чинників зв'язаний з географічним положенням території (широтою, висотою над рівнем моря). Широта визначає величини надходження сонячної радіації. З висотою змінюються температура й тиск повітря, вміст у ньому вологи, циркуляція атмосфери. Особливості земної поверхні (океан, суша, теплі і холодні морські течії, рослинний і ґрунтовий покрив, сніговий і крижаний покрив тощо) дуже позначаються на радіаційному балансі, а значить, на циркуляції атмосфери і вологообігу. Зокрема, під сильним перетворюючим впливом підстилаючої поверхні на повітряні маси формуються два основних типи клімату: морський і континентальний.

Оскільки основні чинники кліматоутворення мають тенденцію до зональності, цілком природно, що і клімати в цілому зональні. Б.П. Алісов (1952) поділяє Земну кулю на такі кліматичні зони:

1. Е к в а т о р і а л ь н а з о н а. Це зона слабких вітрів. Відмінності температури й вологості повітря між зимою та літом незначні, вони менші від добових. Середньомісячні температури становлять 25-28 °С. Опадів випадає 1 000-3 000 мм. Переважає жарка погода, часто спостерігаються зливи і грози.

2. С у б е к в а т о р і а л ь н і з о н и. Для зон характерна сезонна зміна повітряних мас: улітку мусон дме з боку екватора, взимку - від тропіків. При пануванні літнього мусону встановлюється така ж погода, як і в екваторіальній зоні. У внутрішніх районах материків кількість опадів становить 1 000- 1 500 мм. На схилах гір, орієнтованих до напряму руху мусону, кількість опадів досягає 6 000-10 000 мм на рік. Опади в основному випадають влітку. Зима суха, лише дещо прохолодніша від літа.

3. Тропічні зони обох півкуль. У зонах переважають пасати , безхмарна суха погода. Зима тепла, але помітно холодніша від літа, у тропічних зонах можна виділити три типи кліматів: а) області стійких пасатів з прохолодного, майже без опадів погодою, високою вологістю повітря, із туманами і сильними бризами на узбережжі (західне узбережжя Південної Америки між 5 і 20° пн. ш., узбережжя Сахари, пустеля Наміб); б) пасатні області з дощами (Центральна Америка, Вест-Індія, Мадагаскар та ін.); в) жаркі посушливі області (Сахара, Калахарі, значна частина Австралії, північ Аргентини, південна половина Аравійського півострова).

4. Субтропічні зони. Для них характерний чіткий сезонний хід температури, опадів і вітрів. Іноді опади випадають у вигляді снігу. За винятком мусонних областей улітку переважає антициклональна погода, взимку - розвивається циклонічна діяльність. Для зон характерні такі типи кліматів: а) середземноморський з безхмарним літом і дощовою зимою (Середземномор'я, середня частина Чилі, Капська земля, південний захід Австралії, Каліфорнія); б) мусонні області з жарким дощовим літом і відносно холодною й сухою зимою (Флорида, Уругвай, північний Китай); в) сухі області з жарким літом (південне узбережжя Австралії, Туркменія, Іран, Такла-Макан, Мексика); г) рівномірно зволожені протягом року області (південний схід Австралії, Тасманія, Нова Зеландія, середня частина Аргентини).

5. Зони помірного клімату. У зонах над океанами в усі сезони розвивається циклонічна діяльність. Для них характерні значні температурні відмінності між зимою й літом, між сушею та морем. Узимку переважають тверді опади. Для зон характерні такі типи кліматів: а) зима з нестійкою погодою і сильними вітрами, влітку погода більш спокійна (Великобританія, узбережжя Норвегії, Алеутські острови, узбережжя затоки Аляска); б)різні варіанти материкового клімату (внутрішні райони США, південь і південний схід Східно-Європейської рівнини, Сибір, Казахстан, Монголія); в) перехідний від материкового до океанічного (Патагонія, більша частина Європи і Східно-Європейської рівнини, Ісландія); г) мусонні області (Далекий Схід, Охотське узбережжя, Сахалін, Північ Японії); д) області з вологим і прохолодним літом і холодною сніжною зимою (Лабрадор, Камчатка).

6. Субполярні зони. Для зон характерні великі температурні відмінності між зимою та літом, багаторічна мерзлота.

7. Полярні зони. Для них характерні великі річні й малі добові коливання температури, мала кількість опадів, холодне літо з туманами. Для зон характерні такі типи клімату: а) із відносно теплою зимою (узбережжя моря Бофорта, Баффінова Земля, Північна Земля, Нова Земля, Шпіцберген, Таймир, Ямал, Антарктичний півострів); б) із холодною зимою (Канадський архіпелаг, Новосибірські острови, узбережжя морів Східно-Сибірського і Лаптєвих); в) із дуже холодною зимою і літньою температурою нижче 0°С (Гренландія, Антарктида).