50. Землезнавство г. РіТгтера.

Проводил полевые исследования на Европейском Севере, в Западной и Восточной Сибири, участвовал в исследовании Антарктиды.

Разрабатывал теорию комплексной физической географии — принципы и схемы природного районирования, изучал современные физико-географические процессов и роль адвекций тепла и влаги в структуре ландшафтной зональности. Создал ряд комплексных характеристик крупных природных регионов страны.

Основатель нового направления — ландшафтного снеговедения. Исследовал снежный покров и его роль в природе и хозяйственной деятельности. Многие из его рекомендаций по использованию снежного покрова были внедрены в сельское хозяйство, проектирование зимних аэродромов, сооружение снежно-ледовых дорог и др. Во время войны проводил военно-географические работы оборонного характера. Докторская диссертация посвящена роли снежного покрова в физико-географическом процессе. Координировал изучение снежного покрова многочисленными организациями, созывал всесоюзные совещания.

Один из создателей отечественной школы геоморфологического и физико-географического картографирования. Под его руководством составлены первая геоморфологическая карта Европейской части СССР, карты природного районирования СССР, снежного покрова СССР и земного шара. Участвовал в создании атласов БСАМ, ФГАМ.

51. Грунти як особливе природне утворення.

Ґрунт (від нім. Grund - земля, основа) — самостійне природно-історичне органомінеральне тіло, що виникло у поверхневому шарі літосфери Землі в результаті тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів, має специфічні генетико-морфологічні ознаки і властивості, що створюють для росту і розвитку рослин відповідні умови.

Ґрунтом називають поверхневий шар землі, що володіє родючістю, тобто здатністю задовольняти потреба рослин у живильних елементах, воді, забезпечувати кореневу систему повітрям і теплом для нормальної життєдіяльності. Важлива складова частина ґрунту - це органічна речовина гумус, або перегній, що утвориться в результаті розкладання органічних речовин. У перегної втримуються всі основні живильні елементи рослин, кількість їх визначає рівень родючості ґрунту. Чим більше гумусу в ґрунті, тим вона плодовитіша. Родючість варто постійно підвищувати правильними агротехнічними прийомами, внесенням органічних і мінеральних добрив.

По походженню ґрунту ділять на наступні типи: дерново-підзолисті, дерено-карбонатні, сірі лісові, торф'яні (болотні), заплавні, чорноземні й ін. У Нечорноземній зоні найпоширеніші ґрунти перших чотирьох типів.

Дерено-підзолисті ґрунти. Характеризуються низьким вмістом гумусу - 0,5-2,5 %, невеликим родючим шаром - 10-20 см, кислою реакцією ґрунтового розчину - рн 4-5. Основні заходи щодо підвищення родючості цих ґрунтів полягають у поліпшенні водно-повітряного режиму занадто зволожених ґрунтів за рахунок пристрою дренажних і відкритих осушувальних систем, виконанні культуротехнічних робіт, збільшенні родючого шару в результаті внесення органічних і мінеральних добрив.

Дерено-карбонатні. На відміну від підзолистих мають більше високу природну родючість (містять до 4 % гумусу) і меншою кислотністю (реакція в межах нейтральної), краще забезпечені доступними для рослин живильними елементами. Щоб одержувати високі врожаї плодово-ягідних й овочевих культур на таких ґрунтах, потрібно застосовувати підвищені дози органічних і мінеральних добрив.

Сірі лісові. Характеризуються небагато підвищеним (до 3-5 %) змістом гумусу. По водно-фізичних властивостях близькі до дерено-підзолистого. Реакція ґрунтового середовища в них кисла й слабо кисла. Основні заходи щодо підвищення родючості сірих лісових ґрунтів полягають у вапнуванні, внесенні органічних і мінеральних (переважно фосфорних й азотних) добрив.

Торф'яні (болотні). Формуються в умовах перезволоження, їх ділять на низинні, верхівкові й перехідні. Для використання під сади й городи найбільше підходять ґрунти, що утворилися на низинних і перехідних болотах. Торф'яні ґрунти низинних боліт мають глибокий торф'яний шар (більше 40 см), характеризуються високою природною родючістю, містять багато азоту (2-4 %), але мало фосфору й калію, мають слабо кислу або нейтральну реакцію, відрізняються сильним ступенем розкладання торфу (30-60 %) і великою вологістю. Перехідні болотні ґрунти на відміну від низинних характеризуються підвищеною кислотністю (рн 3,5-5), меншим ступенем розкладання торфу. Після осушення й виконання культуртехнічних робіт, внесення фосфорних і калійних добрив, а при необхідності вапна й мікроелементів, такі ґрунти можна використати для вирощування холодостійких овочевих культур, картоплі, ягідників.

Верхівкові торфовища містять дуже мало живильних речовин і складаються зі слаборозпавшегося кислого торфу, тому вони не пригодні під садово-городні рослини.

Верховий торф використовують для підстилки при змісті сільськогосподарських тварин, для готування компостів, вирощування розсади й овочевих культур у захищеному ґрунті.