40. Географічні наслідки орбітального руху. Тропіки й полярні кола.

Земля рухається навколо Сонця по орбіті, яка має форму еліпса. В одному з його фокусів, спільного для всіх планет, знаходиться Со­нце. Відстань між Землею і Сонцем протягом року змінюється. Найближче до Сонця (в перигелію) Земля.

перебуває 4 січня. В цей час відстань до Сонця становить 147 млн. км. На найбільшій відстані 152 млн. км від Сонця (в афелію) Земля знаходиться 6 липня.

Географічні наслідки орбітального руху. Географічними наслідками орбітального руху Землі є зміна пір року, різна тривалість дня й ночі, пояси освітлення, річний цикл процесів і явищ у географічній оболонці, який відображається на житті рослин і тварин та господарській діяльності людини.

Нерівномірний рух Землі по орбіті зумовлює різну тривалість сезонів. У сучасну епоху в Північній півкулі теплий період (весна -літо) довший за холодний (осінь - зима) на 7 діб 14 год. Через 13 тис років він буде на такий самий час коротшим. Щоб зрозуміти причину цього необхідно розглянути другу одиницю часу - рік.

Тропіки й полярні кола. Тропіками або зворотними колами називають паралелі 23° 27' обох півкуль, на яких Сонце один раз на рік буває в зеніті і повертає до екватора. На всіх інших широтах Сонце ніколи не буває в зеніті, або буває два рази на рік.

Полярними колами називають паралелі 66° 33' обох півкуль, на яких Сонце одну добу на рік не заходить за горизонт і одну добу не з'являється над ним.

На Північному полюсі Сонце з'являється над горизонтом 21-22 березня і більше не заходить, а піднімається все вище й вище. Досягнувши 22 червня найбільшої висоти (23° 27'), воно починає знижуватися і 22-23 вересня ховається за горизонтом.

Протягом року Сонце два рази перетинає екватор і в цей час сонячне проміння падає у площину екватора. В інші дні сонячне проміння утворює з площиною екватора кут - схилення. Сонячне схилен ня змінюється від +23°27'у день літнього сонцестояння, до -23°27'у день зимового сонцестояння. В астрономічних довідниках ці дані подається на кожен день у вигляді таблиці.

41. Генетичне грунтознавство в.В.Докучаєва.

Василь Васильович Докучаєв (*17 лютого (1 березня) 1846 — †8 листопада 1903) — природознавець, основоположник наукового генетичного ґрунтознавства та зональної агрономії.

Oсновоположником вчення про ґрунт став В. В. Докучаєв (1846 - 1903). В основу цього вчення було покладено генезис, розвиток і еволюцію ґрунту. Ґрунтознавство можна визначити як науку про ґрунти та їх генезис (походження), будову, склад, властивості, географічне поширення, закономірності походження, розвитку, роль в природі, шляхи і методи охорони, родючість, раціональне використання в господарській діяльності людини.

Ґрунтознавство пов’язано із фундаментальними науками (фізика, хімія, математика), а також природничими, економічними і фундаментальними. Це науки геолого-географічного циклу (геологія, мінералогія, петрографія, гідрогеологія, фізична географія, геоботаніка), науки агробіологічного циклу (біологія, екологія, мікробіологія, біохімія, агрохімія, фізіологія рослинництво, землеробство, лісівництво), науки аграрно-економічного циклу (економіка, землевпорядкування та ін).

Найважливішими розділами ґрунтознавства є:

Вчення про формування і розвиток ґрунтів; екологія і географія ґрунтів (вчення про ґрунтовий покрив як цілісне просторове утворення)яке пов’язане із зовнішнім середовищем; учення про родючість ґрунтів і заходи, що можуть її поліпшити; охорона ґрунтового покриву.

Ґрунтознавство як наука розпочалося від моменту виходу у світ праці В. В Докучаєва “Русский чернозем”. Це сталося 10 грудня 1883 р.