37. Магнітосфера, її будова та розміри.

Магнітосфера — ділянка навколопланетного простору, фізичні властивості якої визначаються магнітним полем планети та його взаємодією з потоками заряджених частинок (ядер гелію, елкетронів) корпускулярного випромінення Сонця — сонячним вітром. Окрім Землі магнітосфера існує і в інших планет, які мають власне магнітне поле: у Меркурія, Юпітера, Сатурна, Урана та Нептуна.

Незважаючи на назву, магнітосфера за формою зовсім не сферична, швидше нагадує цибулину. Магнітне поле планет, зокрема Землі, близьке за формою до поля магнітного диполя, і його напруженість біля поверхні Землі становить біля 40 A/м, міняючись від екватора до магнітних полюсів.

Магнітосфера розташована вище від іоносфери й простягається на відстань у кілька разів більшу за радіус Землі. Це область де магнітне поле Землі суттєво вливає на рух частинок сонячного вітру.

Магнітосфера Землі має складну форму. З боку, зверненої до Сонця, відстань до її кордону варіюється залежно від інтенсивності сонячного вітру і складає близько 70000 км (10-12 радіусів Землі Re, де Re = 6371 км, (відстань вважається від центру Землі). Кордон магнітосфери, або магнітопауза , з боку Сонця за формою нагадує снаряд і за приблизними оцінками знаходиться на відстані близько 15 Re. З нічного боку магнітосфера Землі витягується довгим циліндричним хвостом (магнітний хвіст), радіус якого складає близько 20-25 Re. Хвіст витягується на значну відстань - набагато більше , ніж 200 Re, і де він закінчується - не відомо.

З наявністю магнітосфери пов'язані багато прояви Космічної погоди, такі як геомагнітна активність, геомагнітна буря і суббурі.

Магнітосфера забезпечує захист, без якої життя на Землі могло б не вижити. Марс, магнітне поле якого дуже мало, як вважають втратив значну частину своїх колишніх океанів і атмосфери в космос частково за рахунок прямого впливу сонячного вітру. З тієї ж причини, як вважають, Венера втратила більшу частину своїх вод в космос - за рахунок виносу сонячним вітром.

38. Природні зони Землі, критерії їх виділення. Типовість природних зон.

http://uk.wikipedia.org/wiki/Природна_зона

Приро́дна зо́на, фізико-географічна зона — частина географічного поясу з однорідними кліматичними умовами. Вона є частиною природної країни. На рівнинних територіях зони зберігають широтне або близьке до нього простягання, тобто змінюються від екватора до полюсів (широтна зональність) і від океанів углиб континентів (довготна зональність). Мають близькі умови температур і зволоження, що визначають однорідні ґрунти, рослинність, тваринний світ і інші компоненти природного середовища. Природні зони виражені на суші і в океані, де проявляються менш чітко. Зміна природних зон у горах називається висотною поясністю.

Природні умови кожної з них мають свої відмінності, які залежать від широти місця, співвідношення тепла і вологи, циркулярної атмосфери. Типові в межах зони гідрологічні й теплові умови є вирішальним чинником формування ґрунтів певних типів, рослинності й тваринного світу. Загальні особливості природних умов враховуються в сільськогосподарському виробництві, лісовому господарстві, містобудуванні, під час проектування інженерно-меліоративних і природоохоронних заходів, планування місць відпочинку.

Природні зони беруть свою назву від рослинності, властивої їм, і інших географічних особливостей.

Природні зони — один із щаблів фізико-географічного районування. Основною ознакою природної зони є переважання в її межах певного типу ландшафтів. У межах зони по перевазі ландшафтів того або іншого типу виділяються фізико-географічні підзони.

Вологі екваторіальні ліси ростуть в екваторіальному кліматичному поясі, утворюючи три окремі масиви — в Південній Америці (сельва), Африці, Азії. Ця природна зона вирізняється найбільшою на земній кулі видовою різноманітністю царства рослин і багатим тваринним світом. Дерева ростуть кількома ярусами.

Савани — природна зона, де панують трави. Серед них ростуть поодинокі дерева або групи дерев.

Тропічні пустелі і напівпустелі це природні зони з різкою нестачею вологи і розрідженим рослинним покривом. Кількість опадів не перевищує 200 мм на рік. В залежності від розташування є пустелі тропічних і помірних широт.

Вологі субтропічні ліси Мусонні ліси Середземноморські ліси та чагарники

Степи й лісостепи це — безліса зона помірного поясу. Натомість степи мають багатий трав'яний покрив. Серед трав переважають злаки — ковила, типчак, тонконіг.

Мішані й широколистяні ліси природна зона поширена в помірних широтах Євразії і в Північній Америці. Широколистяні ліси, що ростуть в Європі, утворені дубом, буком, грабом, липою, кленом.

Тайга зона хвойних лісів займає північну частину помірного поясу. Там тривала сувора зима і помірно тепле літо. Сніговий покрив лежить 200 днів на рік. Територія заболочена. Ґрунти — підзолисті і торф'яно-болотні.

Полярні пустелі це зона льодяних пустель, що поширена на островах Північного Льодовитого океану. Там панує суворий арктичний клімат. Сніговий покрив тримається 300 днів на рік. На невеликій глибині знаходиться багаторічна мерзлота.

Високогірні ліси

Високогірні альпійські луки