33. У Донецьку гномон показує полудень. Котра година у Києві.

1* - 4 хв.

Гно́мон (від грец. γνώμων — той, хто знає) — давній астрономічний інструмент для вимірювання часу, елементом якого є вертикальна жердина, що відкидає тінь на горизонтальний майданчик;

- вказівник або стрілка сонячного годинника;

- декоративно-пластична мала архітектурна форма у вигляді обеліску зі шкалою, нанесеною на землі, або надбудови до споруди, яка містить стрижень та годинні поділки;

- основний предмет Ґномо́ніки.

Ґномон дозволяє визначити:

- астрономічний полудень — момент, коли довжина його тіні найменша;

- напрям на північ — за напрямом тіні в астрономічний полудень;

- широту місця — за довжиною тіні в астрономічний полудень.

34. Фізико-географічне районування, принципи, методи, існуючі схеми районування.

Фізико-географічне районування - це система територіального поділу земної поверхні, в основі якого лежить визначення супідрядності природних комплексів. Розрізняють галузеве районування за компонентами природи (геоморфологічне, ґрунтове, зоологічне, геоботанічне та ін.) і комплексне. Фізико-географічне районування має важливе значення для раціонального природокористування, для сільського господарства, будівництва, районного планування, рекреації тощо.

Основними принципами фізико-географічного районування є: об'єктивність, відносна фізико-географічна однорідність, територіальна єдність або нерозривність,шкомплексність та ін. При проведенні районування застосовують такі методи: 1) провідного фактора; 2) районування за комплексом ознак; 3) метод накладання карт по компонентного районування; 4) метод районування на основі аналізу комплексних карт; 5) метод повторюваності характерних комплексів. Більшість дослідників при районуванні враховують фактори зональності і азональності географічної оболонки.

У навчальній літературі - підручниках і посібниках з шкільної географії-застосовують переважно таку схему фізико-географічного районування: материки → пояси → фізико-географічні країни → зони → області → підзони → райони, тобто азональні комплекси чергуються з зональними. На картах фізико-географічного районування світу можуть виділятися також ще й субконтиненти. Вони об'єднують групи фізико-географічних країн переважно за спільністю географічного положення.

35. Походи землепроходців та їх значення для освоєнная Азії.

ХVІ- ХVІІ ст. в Російській державі з’явилися люди, які організовували й брали участь в походах через Уральські гори у Сибір та Далекий Схід. Їх називали землепрохідцями. Їх мужність на наполегливість призвели до значних географічних відкриттів на цих територіях, а також у водах Північного Льодовитого та Тихого океанів. Про більшість землепрохідців залишилося мало відомостей. За походженням, як правило, вони були російськими поморами, тобто вихідцями з півночі європейської частини Росії. Деякі називали своєю батьківщиною містечка, розміщені на річці Волга, дехто – Москву. Більшість землепрохідців були козаками, купцями, рибалками та промисловцями, які продавали хутра. Були й мореходи, які просувалися річками чи морем. Землепрохідці були хоробрими та завзятими людьми, але мало хто з них був письменним.

В дорозі людей очікували важкі випробування: голод та сніг, холод тундри та кровососні комахи тайги, нестача теплого одягу й недружність місцевого населення. Все це часто призводило до загибелі десятків людей. Історії залишилася відомою доля не всіх землепрохідців. Просувалися мандрівники не лише пішки. Вони використовували лижі, оленячі нарти, коней, річками плавали на байдарках та човнах. Головне, що примушувало людей рухатися у глухі ліси Сибіру – пошук нових земель для полювання або місць перехову від кари за порушення законів. Усі землепрохідці мали велике бажання відкривати нові землі та моря. Їх справу підтримувала й російська влада.

Дослідження Центральної Азії

Центральну частину Азії європейці відвідали пізніше, ніж відкрили Антарктиду – у середині ХІХ ст. Це – величезні простори, за площею майже, як материк Австралія. Тут переважать гори та пустелі, в тому числі й найбільша високогірна холодна пустеля в світі – Тибет. Складні природні умови Центральної Азії визначили її пізнє вивчення європейцями. Велику роль у дослідженні цієї частини планети мало створення в 1845 році Географічного товариства в Росії, яке відправляло сюди численні наукові експедиції.

Першу наукову подорож у гори Тянь-Шань здійснив у 1856-57 рр. Петро Семенов-Тян-Шанський (1827-1914), який виявив будову цих гір, відкрив ряд льодовиків, описав рослини й тварин цієї місцевості, дослідив чарівне озеро Іссик-Куль.

Висновки

1.Через складні природні умови вивчення європейцями північних, східних та центральних районів Азії розпочалося лише з ХVІ ст. Провідна роль у цьому належить російським мандрівникам.

2.Освоєння Сибіру та Далекого Сходу відбувалося у ХVІ-ХVІІ ст. завдяки зусиллям російських землепрохідців. Найбільш відомим з них є Єрмак, Єрофій Хабаров, Іван Москвітін, Василь Поярков, Володимир Атласов, Семен Дежньов.

3.Дослідження Центральної Азії пов’язані з іменами Петра Семенова-Тян-Шанського, Миколи Пржевальського, Петра Козлова.

36. Яка висота полудневого Сонця у Вашій місцевості сьогодні на день складання вами іспиту.