17. В.І. Вернадський про роль живої речовини.

Вернадський Володимир Іванович (* 28 лютого (12 березня) 1863, Петербург, Російська Імперія — † 6 січня 1945, СРСР) — український філософ, природознавець, мислитель, засновник геохімії, біогеохімії та радіогеології, космізму. Академік Петербурзької АН (з 1912), професор Московського університету. Один із засновників Української Академії наук; став дійсним членом Української АН та її першим президентом (з 1918). Засновник наукової бібліотеки в Києві (нині названої його ім'ям). З 1921 року знову у Росії. Збагатив науку глибокими ідеями, що лягли в основу нових провідних напрямків сучасної мінералогії, геології, гідрогеології, визначив роль організмів у геохімічних процесах. Для його діяльності характерні широта інтересів, постановка кардинальних наукових проблем, наукове передбачення. Організатор та директор Радієвого інституту (1922–1939), Біохімічної лабораторії (з 1929; зараз Інститут геохімії й аналітичної хімії імені В. І. Вернадського РАН). Дійсний член НТШ та низки інших академій (Паризької, Чеської).

Людина у біосфері. У першій половині XX сторіччя В. І. Вернадський передбачив, що біосфера розвинеться поступово в ноосферу (від грец. ноос — розум), тобто особливу «розумну» оболонку Землі. Він розглядав ноосферу як новий етап біосфери, за якою розумова діяльність людини стає визначальним фактором її розвитку. Біосфера переходить у новий стан — ноосферу — під впливом наукової думки і людської праці. Людство виступає як небувала нова біогенна сила. До вирішення проблем людина повинна підходити з позицій екологічного мислення, тобто збереження і поліпшення стану природного середовища. Ноосфера — якісно новий стан біосфери, при якому розумова діяльність людини починає визначати її розвиток.

18. Значення праць м.В. Ломоносова для розвитку географії 18-19ст.

Ломоно́сов Миха́йло Васи́льович (8 (19) листопада 1711 — 4 (15) квітня 1765) — російський учений-натураліст, геохімік, поет, заклав основи російської літературної мови, перший російський академічно освічений вчений.

В «Міркуваннях про велику точність морської дороги» (1759) Л. запропонував ряд нових приладів і методів для визначення довготи і широти місця. У цьому вигадуванні він вперше вніс пропозицію про організацію міжнародної Мореплавательськой академії для спільного вирішення найбільш важливих науково-технічних проблем мореплавання. Л. досліджував морські льоди і дав першу їх класифікацію. Він неодноразово підкреслював політичну і господарську важливість для Росії освоєння Північної морської дороги. У 1762 —63 написав «Короткий опис різних подорожей по північних морях і свідчення можливого проходу Сибірським океаном до Східної Індії», а в 1764 — «збільшення» до цієї роботи «Про північне мореплавання на схід по Сибірському океану», супроводжує його «зразковою» інструкцією «морським командуючим офіцерам». Він передбачав, що «Росії могутність приростатиме Сибіром».

Значна увага Л. приділив дослідженням атмосферної електрики, що проводилися їм спільно з Р. Ст Ріхманом . Л. і Ріхман додали своїм експериментам кількісний характер, розробивши для цієї мети спеціальну апаратуру — «громову машину». Після загибелі Ріхмана від удару блискавки (1753) Л. продовжував початі дослідження, не дивлячись на перешкоди духівництва, що рахувало загибель Ріхмана «божою карою». Л. вважав, що електричне поле обумовлене обертальними рухами часток ефіру, повністю заперечуючи існування електричних зарядів в речовині. Така концепція приводила, зокрема, до неправильної оцінки Л. ролі громовідводу.

Одним з важливих винаходів Л. в області оптики була «ночезрітельная труба» (1756—58) що дозволяла в сутінки виразніше розрізняти предмети. Крім того, задовго до Ст Гершеля Л. сконструював відбивний (дзеркальний) телескоп без додаткового плоского дзеркала. Л. цікавили також астрономія і геофізика. 26 травня 1761 під час проходження Венери по диску Сонця Л. відкрив існування у неї атмосфери, вперше правильно тлумачить розмиття сонячного краю при двократному проходженні Венери через край диска Сонця. За допомогою розробленої їм конструкції маятника, що дозволяла виявляти украй малі зміни напряму і амплітуди його гойдань, Л. здійснив тривалі дослідження земного тяжіння.

Л. приділяв значну увагу розвитку в Росії геології і мінералогії і особисто виробив велику кількість аналізів гірських порід. Він доводив органічне походження грунту, торфу, кам'яного вугілля, нафти, янтару. У своєму «Слові про народження металів від трясіння Землі» (1757) і в роботі «Про шари земних» (кінець 1750-х років, опублікована в 1763) він послідовно проводив ідею про закономірну еволюцію природи і фактично застосовував метод, що згодом отримав в геології назву актуалізма. «... Марно багато хто думає, що все, як видимий, з початку творцем створено, — писав Л., —... Такі міркування вельми шкідливі приросту всіх наук...» (там же, том 5, с. 574—75). У цій же роботі Л. приводив докази існування материка на Південному полюсі Землі.