3. Форма держави

Форма – це зовнішнє оформлення, вираження того чи іншого соціального явища, його змісту.  Форма держави – це система форм інституційної, територіальної і політичної організації та здійснення державної влади в країні. Форма держави виражає спосіб її існування і функціонування. Держава є політичною формою економічного і соціального розвитку суспільства. Форма держави характеризується трьома основними елементами: формою державного правління, формою державного устрою і формою політичного режиму. Форму держави розглядають в широкому і вузькому значенні. В широкому значенні цього поняття всі три елементи складають форму держави. У вузькому значенні під формою держави розуміли тільки форму державного правління.  Форма державного правління – це організація вищих органів державної влади, характер і принципи їх взаємодії, а також відносин з іншими органами держави, політичними партіями, громадськими організаціями, рухами, класами і соціальними групами. Саме форма правління залежить від форм демократії, від наявності певної виборчої системи або її відсутності, від наявності виборних органів, реального поділу влади тощо.  За формою правління держави поділяють на дві групи: монархії і республіки.  Монархія – це така форма правління, за якої повноваження верховної влади формально повністю (абсолютна монархія) або частково (обмежена монархія) належать одній особі – монарху (королю, царю, султану, шаху, імператору і т. п.). Влада монарха, як правило, спадкова (існують династичні монархії). За свою політичну діяльність монарх, як правило, ні перед ким не звітує і не несе юридичної відповідальності.  Всі монархії поділяються на абсолютні та обмежені.  Абсолютна монархія – різновид монархічної форми правління, за якої вища державна, а іноді й духовна (релігійна) влада юридично й практично знаходяться в руках монарха. Така монархія характеризується відсутністю реального поділу влади, вся вища законодавча, виконавча і судова влада належать монархові. Влада монарха не обмежена. Органи влади повністю підпорядковані монарху. Такі монархії набули найбільшого розповсюдження за доби рабовласництва і феодалізму. В сучасному світі залишається лише декілька абсолютних монархій: Бруней, Саудівська Аравія, Оман, Катар, Бахрейн, Свазіленд, Ватикан, Об’єднані Арабські Емірати (федерація, що складається з семи еміратів – абсолютних монархій).  Обмежена монархія – монархія, в якій влада монарха обмежена діяльністю виборного представницького органу або законодавчим актом (конституційна монархія). Така монархія характеризуються тим, що влада монарха обмежена парламентом або конституцією. За таких форм правління, монарх – глава держави, але він може суттєво впливати на законодавчу діяльність парламенту і на формування ним уряду. Іноді монархічна форма правління має формальний характер, існує як традиція. До обмежених монархій відносяться Великобританія, Іспанія, Японія та ін.  Республіка – це така форма правління, в якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборні органи. Республіки не мають монарха. Існує реальний практичний поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Як правило, вищі органи влади в республіці відповідають гілкам влади. Вищі представницькі органи й їх вищі посадові особи обираються на певний строк. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть персональну юридичну відповідальність (конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну та дисциплінарну). Республіки як форми правління виникли й існували ще в стародавньому світі і мали, як правило, аристократичний характер (Спарта, Рим); в Афінах була аристократична і демократична республіки. У середні віки існували республіки-міста: Венеція, Генуя, Новгород та інші. В Україні відома козацька республіка (Запорізька Січ) в період національно-визвольної війни в XVII столітті, до об'єднання України з монархічною Росією. Республіки як форми правління почали інтенсивно виникати після буржуазних революцій в XVII – XVIII століттях і є домінуючою формою правління в сучасний період. Нині всі республіки поділяються на три основних види: президентська республіка, парламентська та змішана.  Президентська республіка характеризується тим, що президент обирається всім населенням, формує і очолює уряд, є главою держави і формально не підзвітний парламенту. Наприклад, у США, Мексиці, Іраку. Парламентська – характеризується центральним становищем парламенту (законодавча влада), який обирає главу держави – президента і уряд – виконавчу владу. Вони підзвітні парламенту. Іноді президент не обирається, і главою держави стає прем'єр-міністр. Президентськими є республіки: Ізраїль, Греція, Німеччина, Італія та ін. Змішана – це така республіка, в якій президент і парламент обираються народом, а уряд обирається (призначається) парламентом за рекомендацією президента. Уряд підзвітний одночасно президентові і парламенту. Президент не очолює уряд і не несе юридичної відповідальності за його діяльність. Змішаними республіками є Франція, Фінляндія, Україна. Державний устрій – це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, їх взаємозв'язок між собою та з вищими (центральними) державними органами. За державним устроєм всі держави поділяються на прості і складні. До простих відноситься унітарна держава, до складних – федерація, конфедерація, імперія. Проста, унітарна держава – це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Наприклад, такими є республіки Білорусь, Польща, Болгарія. Існують прості унітарні держави, які мають автономні утворення. До таких держав відносяться: Україна, Іспанія, Італія, Португалія. Складні держави – це такі держави, що об'єдналися з окремих державних утворень, які мали всі ознаки держави, в тому чисті і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимчасовий союз суверенних держав. Такими складними державами можуть бути федерація, конфедерація і імперія. Федерація – це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам. Правовою основою федерації є союзний договір. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систему. Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути централізованими, відносно централізованими та децентралізованими. Вони можуть бути формально (юридично) визнаними, а фактично втратити певні свої суверенні права. До федерацій відносяться США, Російська Федерація, ФРН.  Конфедерація – це союз суверенних держав, які добровільно об'єднались для досягнення певних спільних цілей у політичній, економічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної території, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Правовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів. Центральні конфедеративні органи приймають рішення за згодою всіх її суб'єктів. Конфедерація – це, як правило, тимчасовий союз держав. Згодом вона переростає у федерацію або розпадається на унітарні держави. Історія знає мало таких державних утворень: наприклад, США в 1776–1786 рр.; колишній СРСР з 1917 по 1922 рр., до об'єднання в СРСР. Юридично конфедерацією є Швейцарія. Фактично ж конфедерацією можна вважати Європейський Союз. Імперія – це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримається на насильстві, на державному примусі. Коли зникає примус, імперія розпадається. Приклади: Римська імперія, імперія Олександра Македонського, Російська імперія. Політичний (державний) режим – це система державно-правових засобів і методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Режим характеризується станом демократичних прав і свобод людини, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів. Політичний (державний) режим дуже тісно пов'язаний із формами правління.  За формою політичного (державного) режиму всі держави поділяються на демократичні режими і антидемократичні. Термін «демократія» в перекладі з давньогрецької означає влада народу. В сучасний період є багато визначень демократії. Більшість спеціалістів приходять до висновку, що демократія – це певна форма правління, заснована на дотриманні прав людини і свободи особи. Останнім часом демократію розглядають не тільки як владу більшості над меншістю, але і як гарантію прав меншості, прав опозиції. Демократія – це свобода і відповідальність усіх суб'єктів суспільних відносин за свою поведінку і діяльність. На думку колишнього президента США Авраама Лінкольна «демократія – це правління народу, яке здійснюється народом і в інтересах народу». Демократичний режим – це такий режим, за якого державна влада здійснюється з дотриманням основних прав людини, коли враховуються інтереси всіх соціальних груп населення через демократичні інститути – вибори, референдуми, засоби масової інформації. Демократичний режим поділяють на такі види: демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний. Антидемократичний режим – це режим, за якого порушуються або обмежуються основні права людини, особливо її свобода, честь і гідність; влада зосереджується в руках невеликої групи людей або однієї особи; забороняється легальна діяльність політичних партій і громадських об'єднань, які знаходяться в опозиції. Такий режим має свої різновиди: тоталітарний, фашистський, військово-диктаторський, деспотичний, расистський, автократичний, вождізм та ін. Наприклад, в колишньому СРСР у 30-50-ті роки був яскраво виражений тоталітарний режим з ознаками вождізму.