2. Поняття та ознаки держави

Термін «держава» часто зустрічається в засобах масової інформації та побуті. Існують різні підходи до визначення цього поняття та його змісту, які часто змінювалися в залежності від політичних, ідеологічних та інших факторів.  Науковий підхід до визначення поняття держави, як і будь-якого іншого, вимагає відмежувати його від аналогічних соціальних явищ. Такими явищами є плем’я, община, політичні партії, релігійні і громадські організації, колонії, напівколонії, домініони та ін. Для цього необхідно визначити основні ознаки (характерні риси) держави. Такими ознаками виступають: 1) публічно-політична влада; 2) територія; 3) суверенітет; 4) механізм держави; 5) можливість видання загальнообов’язкових норм; 6) система оподаткування; 7) міжнародне визнання. 1. Державна влада одночасно публічна й політична. Публічною вона є тому, що офіційно управляє справами всього суспільства й виступає від його імені. Політична природа державної влади визначається тим, що вона в особі державного апарата відділена від суспільства. Відносно самостійне існування влади в суспільстві дозволяють їй дієво управляти соціально неоднорідним суспільством, тобто таким, де відсутня єдність інтересів у різних груп. Відносини між ними становлять сферу політики. Пряме призначення державної влади визначається, по-перше, у регулюванні цих відносин, що й робить публічну владу політичною; по-друге, успіх у боротьбі соціальних груп у неоднорідному суспільстві завжди буде на боці того, хто має державну владу. Заволодіння цією владою дозволяє одній частині суспільства (або її представникам) не тільки управляти справами всього суспільства, гарантувати його безпеку, існування як єдиного цілого, але й керувати ним переважно у своїх інтересах. Останнє й надає публічній владі політичного характеру. Тому вона й виступає завжди як влада публічно-політична. Державну владу не можна ототожнювати із самою державою. Держава – це організація цієї влади, тобто її устрій, механізм її здійснення через певні органи: парламент, уряд, суди, контрольно-наглядові, військові органи та ін. Сама ж державна влада – це спосіб керівництва суспільством, для якого характерна опора на спеціальний апарат примусу. 2. Територія – це частина земної кулі, обмежена державним кордоном. До неї входять такі об’єкти: суша, внутрішні води, територіальні води (зовнішні моря в межах 12-мильної зони (прибл. 20 км)), континентальний шельф, повітряний простір в межах кордонів, дипломатичні представництва, посольства і консульства, торгові, пасажирські та військові морські і повітряні судна, космічні апарати.  Територія є матеріальною базою існування та функціонування держави й суспільства, вона є власністю держави. Без цієї ознаки держава не може існувати, не може бути суб'єктом міжнародних відносин. Територія держави може мати постійний і відносно тимчасовий характер.  На території, що належить державі, як правило, розміщується населення. Держава закріплює своє населення за певними територіями, встановлює режим проживання і пересування в межах території, а також правила виїзду за кордон, та в’їзду іноземців із-за кордону. Публічна державна влада розповсюджується на все населення і всю територію. Держава закріплює за собою існуюче на території населення, встановлюючи його приналежність до держави – громадянство (підданство). Громадянство визначається як політико-правовий зв’язок особи та держави, що визначає їхні взаємні права і обов'язки. Підданство – це такий самий зв’язок стосовно держави з монархічною формою правління.  3. Суверенітет – верховенство влади на всій території держави. Це означає, що державна влада – єдина в межах своєї території, не залежить від інших політичних влад всередині країни і особливо від інших держав у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет означає також, що державна влада (найвищі органи влади) може вільно приймати рішення в своїх інтересах або в інтересах інших держав. Порушення суверенітету веде до часткової або повної втрати незалежності держави. За цією ознакою держава відрізняється від колоній, напівколоній, домініонів тощо. 4. Механізм (апарат) держави – це сукупність всіх державних органів та організацій, що в межах своєї компетенції виконують функції держави. У родовому суспільстві не існувало апарату публічної влади, оскільки управління здійснювалось всіма членами роду або радою старійшин на громадських засадах. Владі в родовому суспільстві притаманний соціальний характер, а з виникненням держави вона набуває політичного характеру. Публічна влада має свою систему державних органів, які складалися історично і мають свої особливості. В своїй сукупності вони виступають як особлива політична організація народу, панівного класу або соціальної групи, яка використовує її для задоволення своїх потреб та інтересів або інтересів народу. Механізм держави складається із апарату управління і апарату примусу. До апарату управління відносяться законодавча і виконавча влада: парламент, президент і його апарат, уряд, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації тощо. До апарату примусу відносяться – армія, поліція (міліція), суди, прокуратура, виправно-трудові колонії тощо. 5. Тільки держава, маючи суверенітет, тобто розповсюджуючи свою владу на всю свою територію та все населення, може видавати загальнообов’язкові норми (правила поведінки), що поширюють свою дію на всіх осіб (в тому числі представників державної влади) на всій її території. Система цих норм становить національне право конкретної держави. Право спрямоване на регулювання і охорону економічних, політичних та інших соціальних відносин і цінностей. Державна влада є єдиним суб'єктом, який може встановлювати правові норми, оскільки виступає від імені всього суспільства, як ядро його політичної системи.  6. Податки – це обов’язкові платежі на користь держави. Держава має свою систему оподаткування. Податки стягуються з різних суб’єктів (фізичних осіб, підприємств, організацій). Податки використовуються на утримання державного апарату та реалізацію соціально-економічних і політичних програм (будівництво електростанцій, доріг, забезпечення шкіл, лікарень тощо).  7. Держава є суб’єктом міжнародних відносин. Вона представляє інтереси свого суспільства на міжнародній арені – перед іншими народами, державами та міжнародними організаціями. Міжнародні відносини неможливі, якщо держава не визнана суверенною іншими державами, суб’єктами таких відносин. Міжнародне визнання – односторонній акт, яким юридично визнається виникнення нового суб'єкта міжнародного права з метою встановлення з ним дипломатичних або інших відносин. Визнання нових держав є виключною прерогативою інших суверенних держав. Визнання поєднує в собі два акти – політичний та юридичний. Перший полягає у схваленні чи несхваленні новоствореної держави, уряду, національно-визвольного руху. Стосовно визнання як юридичного акту, то він тягне встановлення певних правовідносин, що регулює міжнародне право. Питання про визнання найчастіше виникає у випадку виникнення нової держави (незалежно від способу – поділ чи, навпаки, об'єднання), а також коли у вже існуючій державі до влади неконституційним шляхом приходить нова політична сила. Регіони, що проголосили себе суверенними державами, мають ознаки державності, але не мають дипломатичного визнання з боку держав-членів ООН, а їх територія, як правило, розцінюється державами-членами ООН як така, що знаходиться під суверенітетом однієї або кількох держав-членів ООН є невизнаними державами. Невизнаність держави може виявлятися не тільки в дипломатичної площині. Наприклад, Одеський апеляційний господарський суд у 2006 р. при винесенні постанови виходив з того, що невизнана держава юридично не існує («Придністровська молдавська республіка юридично не існує як окрема держава, що є загальновідомим фактом»), що призвело до відповідної логіки при рішенні спору, що стосувався виключно відносин між господарюючими суб'єктами. Паспорти невизнаних держав також, як правило, не є документами, що дозволяють відвідувати держави-члени ООН.  Крім ознак, держава може мати ряд атрибутів (суттєві, невід'ємні властивості предмета або явища): державну мову, державні символи (держаний герб, прапор, гімн), столиця, грошова одиниця та ін. Розкриття поняття держави неможливе без з’ясування її сутності. Сутність держави – це її соціальна цінність, внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спільні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспільство. Це – засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші. Існують два аспекти сутності держави: - класовий – захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу (держава виражає волю та діє в інтересах окремої (панівної) групи суспільства); - загальносоціальний аспект – захист інтересів усього суспільства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ (держава виражає волю всього суспільства та діє в його інтересах).  В сучасних західних теоріях держава трактується як надкласова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціальної демократії. Сутність цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататорських державах – рабовласницьких, феодальних, буржуазних. Отже, визначивши всі ознаки держави та з’ясувавши її сутність, можна сформулювати науково обґрунтоване визначення цього суспільного явища. Держава – це політична організація публічної влади, яка має свою територію, суверенітет, видає загальнообов’язкові норми (правила поведінки), стягує податки для нормального функціонування та розвитку держави та суспільства, виступає суб'єктом міжнародних відносин і виражає інтереси всього народу або окремої панівної групи.