Розвиток комунікативних здібностей учителя
Забезпечення правильного стиля спілкування вчителя, дотримання ним педагогічного такту в будь-якій діяльності вимагають розвинутих комунікативних умінь. А.Н.Леонтьєв дав розгорнуту характеристику комунікативних умінь:
володіти соціальною перцепцією /або «читанням по обличчю»/;
розуміти, а не тільки бачити, тобто відповідним чином моделювати
особистість учня, його психічний стан і т.п. за зовнішніми ознаками;
оптимально будувати свою мову в психологічному плані, тобто уміння мовного спілкування, мовного і немовного контакту з учнями /див. його книгу: Педагогическое общение. – С.34/.
Компонентами професійно-педагогічної комунікативності вчителя є:
- наявність стійкої потреби в систематичному спілкуванні з учнями в найрізноманітніших сферах;
- взаємодія загальнолюдських та професійних показників комунікативності;
- емоційне задоволення на всіх етапах спілкування;
- наявність здібностей до педагогічної комунікації, набуття комунікативних навичок і вмінь.
Педагогічні функції комунікації:
- інформаційна (реалізується у навчально-виховній діяльності та взаємодії між учителем та учнем);
- пізнавальна (допомагає розумінню й вивченню навколишнього світу, особистості, колективу, себе);
- експресивна (дає змогу, доступно, цікаво й емоційно-виразно передавати знання, уміння й навички);
- управлінська (допомагає керувати своєю поведінкою і впливати на інших людей).
Поради вихователю-початківцю
1. Для успішної взаємодії з учнями слід насамперед відповідним чином оцінити власну особистість. Пізнання себе, управління собою має стати постійною турботою кожного вчителя. Особливої уваги вимагає уміння управляти своїм емоційним станом: виховному процесу шкодить дратівливий тон, переважання негативних емоцій, крик. Завжди треба віддавати собі звіт у тому, що привнесено у конфліктну ситуацію самим педагогом.
2. Педагогічно доцільні відносини будуються на взаємній повазі вчителя і учнів. Треба поважати індивідуальність кожного учня, розуміти кожного, створювати умови для самоутвердження його в очах однолітків, підтримувати розвиток позитивних рис особистості.
3. Педагогу також необхідно потурбуватися про сприятливу само- презентацію (представлення): показати учням силу своєї особистості, захоплення, умілість, широту ерудиції, не вип’ячуючи, безумовно, своїх достоїнств.
4. Важливим показником майстерності спілкування вчителя з учнями на уроці і поза уроками є збільшення мовної діяльності учнів за рахунок зменшення мовної діяльності вчителя, зменшення непродуктивного мовчання, збільшення кількості контактів /запитань – відповідей/. Активізації
спілкування сприяють використання повторів думок учнів, посилання на їх висловлення, зменшення прямих вимог.
5. Навіть при незначних успіхах учнів треба бути щедрим на похвалу. Хвалити треба у присутності колективу, а робити зауваження краще наодинці. Якщо у вас не поставлено голос, вас можуть виручити жести, міміка, погляд.
6. Якщо, приступивши до роботи, ви упродовж якогось часу не помічаєте
зрушень, на які сподівались, все рівно не зловживайте скаргами на учнів, не починайте розмову з претензій.
7. У спілкуванні з учнями треба пам’ятати про підтримання авторитету колег по роботі. Втрата авторитету колеги може у певній мірі бути і послабленням особистого вашого педагогічного впливу на учнів.