Дисбактеріоз кишечнику

Дисбактеріоз – кількісне (зниження вмісту корисної і підвищення патогенної мікрофлори) і якісне (зміна біологічних властивостей кишкової флори, послаблення виконання корисних функцій і підвищення токсичності) зміни кишкової мікрофлори.

За даними сучасних епідеміологічних досліджень, дисбактеріозами кишечнику в тому чи іншому ступені страждає 90% населення планети. Це пов’язано, перш за все, з нераціональним харчуванням, стресами, зниженням імунної реактивності організму, екологічними і фізико-хімічними факторами зовнішнього середовища, неоправданим і безконтрольним вживанням лікарських препаратів, що впливають на мікрофлору організму. Встановлено, що після перенесеної гострої кишкової інфекції при відсутності адекватної терапії дисбіотичні зміни у кишечнику зберігаються не менше 2-3 років.

Особливо часто дисбактеріоз кишечнику спостерігається у дітей першого року життя (70-80%) і новонароджених (80-100%). У віці старше року дисбактеріоз знаходять у 60-70% дітей, у здорових дітей старше 3 років – у 30-50% випадків. При цьому у більшості дітей відсутні якісь клінічні прояви захворювання.

Основний склад і функції нормальної кишкової мікрофлори

Травний тракт людини є середовищем існування великої кількості мікроорганізмів, кількісний і якісний склад яких відрізняється в різних відділах ШКТ. Найбільша кількість мікрофлори відмічається у товстому кишечнику, де в нормі зустрічаються три групи мікроорганізмів: біфідобактерії і бактероїди (основна група), молочнокислі бактерії і штами кишкової палички (супутня група), стафілококи, гриби, протей (залишкова група). В нормі склад мікрофлори у дорослої людини достатньо стабільний і характеризується певним співвідношенням між її окремими представниками.

Тимчасові порушення мікрофлори можуть виникати в залежності від особливостей харчування, умов життя людини.

Мікрофлора травного тракту відноситься до факторів неспецифічного захисту організму.

Основні функції кишкової мікрофлори в нормі

• Детоксикаційна (інактивація ентерокінази, лужної фосфатази).

• Ферментативна (гідроліз продуктів метаболізму білків, ліпідів, вуглеводів).

• Синтетична (синтез вітамінів, антибіотичних і інших біологічно активних речовин).

• Травна (підвищення фізіологічної активності травного тракту).

• Антианемічна (сприяє всмоктуванню заліза).

• Антирахітична (сприяє всмоктуванню кальцію і вітаміну D).

• Імунна (активація імунної системи, синтез імуноглобулінів, інтерферону).

• Між мікробний антагонізм.

Основні фактори розвитку дисбактеріозу

Екзогенні:

• промислові отрути;

• порушення санітарно-гігієнічних норм в побуті і на виробництві;

• іонізуюче випромінювання;

• кліматичні і географічні фактори;

• хірургічні втручання на органах шлунково-кишкового тракту.

Ендогенні:

• імунні порушення;

• стресові стани;

• неінфекційні захворювання ШКТ (патологія кишечнику і жовчного міхура, пептична виразка і інше);

• інфекційні захворювання;

• цукровий діабет;

• ревматичні хвороби;

• голодування;

• нераціональне харчування;

• похилий і старечий вік;

• нераціональне вживання лікарських препаратів.

Крім вище перелічених, у дітей факторами розвитку дисбактеріозу також можуть бути:

• анатомічні порушення;

• харчова алергія;

• погрішності у харчуванні;

• антибактеріальна терапія (в тому числі – раціональна).

Клінічні прояви дисбактеріозу різноманітні і в більшості визначаються ступенем порушення нормального біоценозу. У ряду хворих якісь прояви дисбактеріозу можуть бути відсутніми, однак частіше всього є наступні характерні скарги:

• не стабільний стілець (запор, пронос або чередування запорів і проносів);

• розпирання і бурчання живота;

• біль у нижній половині живота, що зменшується після відходження газів;

• нудота, відригування, гіркота у роті.

Крім того, в результаті тривалого дисбактеріозу виникає цілий ряд патологічних станів, а саме:

• астеноневротичний синдром (обумовлений гіповітамінозом і інтоксикацією);

• анемія;

• гіпопротеінемія;

• остеомаляція;

• зниження маси тіла;

• гіповітаміноз (в основному жиророзчинних вітамінів).

У дітей раннього віку при розвитку дисбактеріозу спостерігається зригування, блювання, зниження темпів наростання маси тіла, неспокій, порушення сну. Стілець може бути великим, рідким або подібним на кашу, пінним, зеленуватим з кислим або з запахом гнилі. Болі у животі носять нападоподібний характер, проявляються через 2-3 години після їди і супроводжуються розпиранням живота, позивами до дефекації.