Основні підходи до лікування печії

Лікування печії базується на виявлення її причини. При гастритах, пептичній виразці під спостереженням лікаря проводиться тривале (4-8 тижнів і більше) лікування засобами, що знижують шлункову секрецію (блокаторами Н₂-гістамінових рецепторів, М-холіноблокаторами і іншими). Одночасно проводиться антихелікобактерна терапія, застосовуються засоби гастропротектоної дії (захищають слизову шлунка).

При печії, причиною якої є шлунково-стравохідний рефлюкс, також застосовуються засоби, що знижують шлункову секрецію у сполученні з антацидами і прокінетиками – препаратами, що прискорюють евакуацію шлункового вмісту (метоклопрамід, цизаприд, домперидон).

Для попередження печії у здорових осіб (без органічних захворювань шлунково-кишкового тракту) слід правильно регулярно харчуватися, уникати гострої і жирної їжі, відмовитися від паління, слідкувати за своєю вагою. Ці заходи будуть сприяти ліквідації проблем пов’язаних із ШКТ. Однак в реальному житті дотримуватися вказаних правил важко, а часто навіть неможливо. Тому при печії в цілому ряді випадків змушені звертатися за допомогою до лікарських препаратів.

Загальні рекомендації для пацієнтів по не медикаментозним методам лікування печії:

• не зловживати продуктами, що стимулюють кислотоутворення в шлунку: гостра, пряна їжа, цитрусові, пасти і соки із томатів, цибуля, часник;

• не допускати переїдання, швидкого прийому їжі;

• виключити або зменшити паління;

• уникати відпочинку лежачи після їжі;

• обмежувати вживання продуктів, що містять гази (здоба, суфле, збиті вершки, газовані напої);

• при печії під час сну підняти узголів’я ліжка;

• знизити надлишкову масу тіла.

Антациди – найбільш розповсюджена група, що застосовується при печії і відпускається з аптеки без рецепту.

Антациди – група препаратів, що зменшують агресивність шлункового вмісту і дванадцятипалої кишки за рахунок прямої хімічної взаємодії. На фізіологічні механізми шлункової секреції дана група препаратів не впливає.

Більшість антацидних препаратів поступово знижують кислотність шлункового середовища, при цьому утворюючи у шлунку рівномірний захисний шар, який не дає шлунковому соку контактувати з запаленими ділянками шлункової стінки.

Натрію гідрокарбонат (сода). У шлунку відбувається не обернена одностороння взаємодія з соляною кислотою.

NaHCO₃ + HCL = NaCL + HOН + CO₂

Головна перевага препарату – миттєва нейтралізація соляної кислоти. За цю якість соду образно називають «нітрогліцерином печії». Однак у натрію гідрокарбонату коротка тривалість дії. Через 15-20 хв. різко підвищується лужність середовища, що у сполученні з розтягненням шлунку вуглекислим газом викликає вторинне підвищення секреції (синдром «рикошету»). При наявності виразкового дефекту, розтягнення стінки вуглекислим газом небезпечно – можлива перфорація.

Надлишок ендогенного лугу, а також кількість соди, що не прореагувала, легко всмоктується і збільшує лужний резерв плазми, що є причиною системної дії даного антациду. Системний алкалоз супроводжується погіршенням апетиту, нудотою, блюванням, слабістю, болями у животі, спазмами м’язів, іноді судорогами. Тому сода може бути тільки препаратом першої допомоги при печії в домашніх умовах.

Антациди, що не всмоктуються

Алюмінію гідроксид. Має обволікаючу і адсорбуючу дію. Здатний зв’язувати пепсин. Ефект розвивається повільно. Навіть надлишок препарату не викликає повної нейтралізації НСІ, що дуже важливо для збереження активності пепсину, що перетравлює білки. Адсорбує жовчні солі, що зменшує їх шкідливий вплив на слизову шлунка. Підвищує синтез простагландинів в слизовій шлунка, завдяки чому покращується кровозабезпечення слизової і підвищується секреція захисного слизу. Не порушує кислотно-лужної рівноваги.

Алюмінію фосфат. Володіє буферно-антацидними і адсорбційними властивостями. Завдяки буферній дії сприяє зниженню підвищеної кислотності до норми і не викликає кислотного «рикошету». Адсорбційні властивості міцел алюмінію фосфату дозволяють зв’язувати бактерії, ендогенні і екзогенні токсичні речовини, а також гази, що утворилися внаслідок патологічного бродіння і гниття в товстому кишечнику. Не викликає запорів, зміщення кислотно-лужної рівноваги, не порушує всмоктування фосфатів.

Магнію оксид. Не викликає вторинної гіперсекреції шлункового соку. Не порушує кислотно-лужної рівноваги. Ефект розвивається повільно. Прискорює перистальтику ШКТ, завдяки чому проявляє послаблюючу дію.

Вісмуту нітрат основний. Має в’яжучу і протизапальну дію. Не порушує кислотно-лужного стану. При застосуванні препаратів, що містять вісмут, можливе темне (чорне) забарвлення калу, що важливо враховувати при діагностиці шлункових кровотеч.

Окрім монопрепаратів, на фармацевтичному ринку широко представлені комбіновані антацидні препарати, що сполучають позитивну дію декількох активних речовин.

Комбіновані антацидні препарати:

Альмагель – алюмінію гідроксид, магнію оксид, сорбіт – можна призначати

хворим на цукровий діабет, оскільки не містить цукру.

Альмагель-А – алюмінію гідроксид, магнію оксид, сорбіт, анестезин – проявляє

місцеву анестезуючу дію.

Алюмаг – алюмінію гідроксид, магнію гідроксид – зменшує всмоктування антибіотиків, серцевих глікозидів, саліцилатів, НПЗЗ, β-адреноблокаторів.

Гастал – алюмінію гідроксиду, магнію карбонат, магнію гідроксид – покращує

абсорбцію тетраціклінів, пропранололу, ізоніазиду, препаратів заліза. Підсилює

ефект леводопи, аспірину, налідиксової кислоти.

Маалокс – алюмінію гідроксид, магнію гідроксид – знижує абсорбцію індометацину, саліцилатів, Н₂-блокаторів гістаміну, бета-адреноблокаторів, аміназину, фенітоіну, тетрациклінів, фосфоровмісних препаратів.

Ренні - кальцію карбонат, магнію карбонат – один з найбільш безпечних антацидів;

Фосфалюгель – алюмінію фосфат, пектин, агар-агар з корегуючою речовиною – можна призначати хворим на цукровий діабет, оскільки не містить цукру. Можна призначати разом з кетопрофеном, дизопірамідом, преднізолоном, амоксициліном.

Гавіскон Форте містить натрію альгінат і калію бікарбонат. Після прийому всередину препарат починає взаємодіяти з шлунковим соком, утворюючи шар гелю альгінової кислоти на його поверхні, який має близький до нейтрального значення рН та який ефективно омиває стінки шлунка, запобігаючи гастроезофагальному рефлюксу. Препарат не всмоктується і не має

системної дії. Препарат можна застосовувати вагітним та у період годування груддю. Препарат не взаємодіє з іншими лікарськими засобами.

Діарея

У ШКТ відбувається всмоктування води, електролітів і харчових речовин. У дорослої людини маса нормального стільця складає в середньому 200 г на добу. В той же час, якщо людина вживає їжу, що містить велику кількість клітковини, то маса стільця може збільшуватися до 500 г на добу. Традиційне представлення про те, що в нормі частота стільця повинна складати 1 раз на добу в ранішній час, далеко не завжди відповідає дійсності. Дефекація може підлягати значним змінам і чисельним стороннім впливам. Ця функція кишечнику в значному ступеню міняється з віком, знаходиться під впливом індивідуальних фізіологічних, дієтичних, соціальних і культурних факторів.

У здорових людей частота стільця може відбуватися від 3 разів в день до 3 разів в тиждень, і лише зміна об’єму і консистенції стільця, а також виникнення домішок (крові, залишків їжі і інше)може свідчити про розвиток патологічного процесу.

ДІАРЕЯ (diarrhoea) – збільшення частоти (більше 3 раз на добу) і\або розрідження стільця, і\або збільшення маси стільця.

В основі діареї лежить порушення водно-електролітного балансу у кишечнику. Середнє вживання води людиною складає біля 2 літрів на добу, тоді як через дванадцятипалу кишку проходить від 8 до 20 літрів рідини. Вода, що всмокталася у кишечнику, повторно поступає зі слиною і травними соками. Всмоктування води відбувається в основному у тонкому кишечнику, і тільки 1 – 1,5 літра доходять до товстої кишки, де вона продовжує всмоктуватися, а залишок (біля 100 мл) виділяється з калом. В товстому кишечнику може всмоктуватися до 5 літрів на добу, тому якщо об’єм рідини, що поступає із тонкої кишки, перевищує 5 літрів то розвивається діарея. Подібні порушення можуть виникати внаслідок розладу травлення, всмоктування, секреції і моторики кишечнику.

Розрізняють гостру і хронічну діарею, причини яких різні.

Діарея рахується гострою, коли її тривалість перевищує 2-3 тижні і в анамнезі немає відомостей про подібні епізоди.

Причини гострої діареї:

• інфекція (вірусна, бактеріальна, паразитарна, грибкова);

• запальні процеси у кишечнику;

• прийом лікарських препаратів.

Фактори, що сприяють виникненню діареї:

• різка зміна раціону харчування;

• відрядження, мандрування, що пов’язані з ризиком виникнення інфекції;

• вживання недозрілих фруктів;

• раптовий переляк («медвежа хвороба»).

Лікарські засоби, що викликають діарею:

• послаблюючі;

• антациди, що містять солі магнію;

• антибіотики: кліндаміцин, лінкоміцин, ампіцилін, цефалоспорини;

• антиаритмічні засоби: хінідин, пропранолол (анапртлін);

• серцеві глікозиди (препарати наперстянки);

• препарати калію;

• сульфасалазин;

• антикоагулянти;

• замінники цукру – сорбітол, манітол.

Слід пам’ятати, що гостра діарея може бути одним із перших симптомів таких тяжких інфекційних захворювань, як холера, дизентерія, сальмонельоз. Гостра діарея з домішками крові може бути першим проявом хвороби Крона або виразкового коліту.

«Загрозливими» симптомами, які дозволяють запідозрити у хворого серйозне захворювання, що вимагає обов’язкового втручання лікаря, при гострій діареї є:

• наявність крові в калових масах;

• стілець у вигляді «рисового відвару»;

• підвищення температури тіла;

• нудота, блювання;

• діарея, що супроводжується сильним болем у животі;

• діарея спостерігається одночасно у декількох членів сім’ї;

• діарея, яка триває протягом декількох останніх тижнів;

• діарея, що супроводжується втратою свідомості;

• діарея, що супроводжується сильною спрагою, сухістю у роті, сухістю шкірних покровів;

• діарея, що супроводжується виділенням малої кількості сечі;

• діарея при вагітності.

Діарея, що триває більше 3 тижнів, рахується хронічною. Виключення складають лише тяжкі інфекції, які довго тривають, але закінчуються одужанням.

Хронічна діарея може бути симптомом багатьох захворювань. Так, вона супроводжує запальні захворювання кишечнику (неспецифічний виразковий коліт, хвороба Крона – неспецифічне захворювання, що характеризується запаленням ШКТ з утворенням запальних інфільтратів, глибоких повздовжних виразок, які ускладнюються перфораціями, зовнішніми і внутрішніми свищами, кровотечами і іншими ускладненнями, СНІД), інших органів черевної порожнини (печінки, підшлункової залози), деякі загальні захворювання (порушення функції щитовидної залози, емоційний стрес і інші), порушення перистальтики (синдром подразненої товстої кишки). Нерідко тривала діарея є наслідком порушеного всмоктування деяких речовин, які входять до складу харчових продуктів (молочний цукор і інші цукри, білок клітковини – глутенін, білки коров’ячого молока, жир), або харчової алергії (молоко, злакові і інше), а також секреторною недостатністю підшлункової залози.

Лікування хронічної діареї обов’язково повинно проводитися лікарем після встановлення діагнозу основного захворювання.

Загальні рекомендації для пацієнтів по не медикаментозним методам нормалізації функції кишечнику при діареї

• не допускати зневоднення – вживати велику кількість рідини; при водянистому проносі випивати один стакан рідини після кожного випорожнення кишечнику; використовувати підсолоджений чай, соки, компоти, морси, злегка підсолені овочеві відвари або супи;

• виключити вживання гострих, пряних, жирних продуктів і напоїв, що містять каву і алкоголь;

• віддавати перевагу кисломолочним продуктам.

Діарея часто буває у дітей. Необхідно підкреслити, що лікування діареї у маленьких дітей (до 1 року) вимагає обов’язкової участі лікаря!

Загальні підходи до лікування діареї

Оскільки етіологічний агент, що викликав діарею, частіше всього залишається невиясненим, починати лікування діареї слід з симптоматичних засобів (імодіум, регідратаційна терапія). В розвитку діареї завжди приймають участь декілька факторів, тому симптоматичне лікування повинно бути комплексним.

Засоби для пероральної регідратації призначають при любому виді діареї в першу чергу, як засіб симптоматичної терапії. Вони знижують тонус і моторику кишечнику і практично не впливають на процеси всмоктування. Застосовують розчини, що містять збалансовані кількості іонів натрію, калію, хлору, гідрокарбонату, цитрату, а також глюкозу, сахарозу або декстрозу.

Препарати: Гастроліт, Регідрон, Нормогідрон.

Оральні регідратаційні суміші є препаратами замісної дії у відношенні електролітного складу крові. Вони проявляють швидку дію, не мають протипоказань і побічних ефектів.

Дані препарати випускаються у вигляді порошків, із яких легко і швидко можна приготувати розчини, а також у вигляді готових до вживання розчинів.

Ентеросорбенти. Призначення ентеросорбентів сприяє профілактиці і лікуванню синдрому ендогенної інтоксикації. Препарати цієї групи ефективно адсорбують із кишечнику (а деякі із крові трансмембранно із капілярів ворсинок слизової кишечнику) різні токсичні метаболіти.

Деякі ентеросорбенти можуть сорбувати також мікроорганізми і навіть віруси.

Препарати: Смекта, Поліфепан, Ентеросгель, Кональгат, Вугілля активоване.

Ферментні препарати застосовуються при діареї, що пов’язана з порушенням функції травних ферментів. Можуть також застосовуватися в складі комплексної терапії.

Препарати: Дигестин, Іпентал, Мезим форте, Пангрол, Панзинорм форте, Панкреатин, Солізим, Фестал, Ензистал, Юніензим.

Препарати для корекції фізіологічної рівноваги кишкової флори. Нормалізують мікрофлору в організмі господаря пробіотики – речовини мікробного або немікробного походження, які при природному способі введення благоприємно впливають на гомеостаз у кишечнику.

З метою поповнення дефіциту фізіологічного складу мікрофлори товстого кишечнику застосовують препарати, що містять живі лактобактерії (Лактобактерин сухий, Йогурт), біфідумбактерії (Біфідумбактерин сухий, Біфідумбактерин форте), кишечну паличку (Колібактерин) і їх комбінації – Біфікол, Біфі-форм, Лінекс.

Засоби рослинного походження для лікування діареї застосовуються давно. Їх основною властивістю є в’яжуча дія. Дубильні речовини, таніни, поліфеноли, що містяться в рослинах, володіють здатністю при взаємодії з білками клітин, тканин, ферментів тканинних рідин утворювати на поверхні клітин щільні альбумінати. Окрім цього, рослинні засоби виявляють протизапальну дію.

Рослинні препарати в певному ступені володіють властивістю кишкової цитопротекції – здатністю зберігати і відновлювати кишковий слизистий бар’єр.

Їх можна рекомендувати при нетяжких станах, а також в складі комплексної терапії. Вони використовуються у вигляді відварів, трав’яних чаїв, що є мало зручним і не гарантує стабільності діючих речовин.

Для лікування діареї рекомендують квіти ромашки, плоди чорниці, плоди черемхи, кора дуба, траву звіробою і інші.

МЕТЕОРИЗМ – розпирання живота внаслідок підвищеного газоутворення у травному тракті (шлунку і кишечнику), яке може супроводжуватися болями у животі, відрижкою і задишкою.

Основні причини метеоризму

Найбільш частою причиною метеоризму є розкладання їжі, що містить вуглеводи і білки, або заковтування повітря під час прийому їжі і при вживанні жувальної гумки.

Окрім того, причинами метеоризму можуть бути:

• не сприймання деяких видів їжі (молочні продукти і вуглеводи певних видів харчових продуктів – гриби, соя, солодощі, бобові, горіхи, капуста, деякі крупи, фруктові соки і інші;

• переїдання;

• незвична їжа або зміна характеру харчування (відрядження, відпустка, вегетаріанство і т. п.);

• паління;

• гастрит і пептична виразка;

• жовчокам’яна хвороба;

• дисбактеріоз;

• аномальна перистальтика (скорочення м’язів товстої кишки);

• перед менструальний період;

• післяопераційний період.

«Загрозливі» симптоми при метеоризмі, що потребують обов’язкового втручання лікаря:

• інтенсивні болі у животі;

• нудота і блювання;

• жовта шкіра і склери очей;

• різке і виражене зниження ваги;

• розпирання живота після прийму лікарських препаратів.

Рекомендації по не медикаментозній зупинці метеоризму:

• виявлення і виключення (обмеження) із раціону харчування продуктів, що викликають метеоризм;

• обмеження вживання продуктів, що містять замінники цукру, що провокують розпирання живота і болі від накопичення газів;

• збільшення фізичного навантаження;

• відмова від жувальних гумок;

• відмова або скорочення паління;

• вживання їжі невеликими порціями 4-5 раз на день;

• вживання продуктів, що містять ацидофільні культури.

Медикаментозне лікування метеоризму

Для симптоматичного лікування метеоризму тепер рекомендують застосування препаратів наступних фармакологічних груп.

1. Ентеросорбенти – ефективно адсорбують із кишечнику різні токсичні метаболіти. Детоксикація організму на фоні застосування ентеросорбентів готує органи і тканини і покращує взаємодію біологічно активних сполук, а саме засобів рослинного походження з рецепторним апаратом організму. Ентеросорбенти сприяють зменшенню метеоризму і інших диспепсичних розладів. Можуть успішно застосовуватися в складі комплексної терапії, а саме в сполученні з рослинними препаратами. Для симптоматичного лікування метеоризму рекомендуються ентеросгель, поліфепан.

2. Силікони – хімічно інертні поверхнево-активні речовини, що отримують на основі кремнію. За механізмом дії є піногасителями: зменшують поверхневий натяг пухирців газу, що утворюються у кишечнику. Пухирці лопаються і\або резорбуються і виводяться природним шляхом. Силікони діють виключно на поверхні пухирців газу і не впливають на слизову кишечнику, не всмоктуються в кишечнику. Препарати цієї групи практично не токсичні. Вони можуть призначатися вагітним, годувальницям і дітям. Із цієї групи тепер застосовуються дві лікарських речовини – диметикон і симетикон (еспумізан).

3. Ферментні препарати. При симптоматичному лікуванні метеоризму мета призначення ферментних препаратів – не замінна терапія внаслідок недостатності функції, а створення «функціонального спокою» надмірно стимульованою великою кількістю їжі підшлунковій залозі. Доцільно застосування препаратів з помірним вмістом ліполітичних ферментів і достатнім вмістом протеолітичних.

4. Вітрогінні засоби рослинного походження: препарати укропу (плоди укропу пахучого, вода укропна), плоди фенхелю, плоди тмину, квіти ромашки.

5. Пробіотики. Препарати цієї групи пригнічують життєдіяльність у кишечнику мікроорганізмів, що викликають гниття і газоутворення і тим самим сприяють усуненню газоутворення, нормалізації процесів травлення і всмоктування у шлунку.

6. Домперідон. Синтетичний антагоніст дофаміну, погано проникає крізь ГЕБ, у зв’язку з чим не володіє центральними ефектами. Має гастропротекторну і протиблювотну дію. При пероральному застосуванні домперідон покращує випорожнення шлунка і при цьому не впливає на шлункову секрецію. В Україні на основі домперідону представлені препарати: Мотиліум, Домідон, Мобінол, Мобінорм. Не рекомендують застосування препарату при шлунково-кишковій кровотечі, кишковій непрохідності, у дітей до 1 року, при годуванні грудним молоком. При передозуванні можлива сонливість, симптоми дезорієнтації, особливо у дітей. Відпускаються тільки за рецептом лікаря.

Фармацевтична опіка при застосуванні препаратів для симптоматичного лікування метеоризму

• У зв’язку з адсорбційними властивостями препарати групи сорбентів здатні зменшувати ефективність одночасно призначених пероральних лікарських засобів.

• Рекомендується дотримувати інтервал між прийомом адсорбентів і інших лікарських засобів.

• При тривалому застосуванні адсорбентів відбувається збіднення організму на вітаміни, білки, жири і інше.

• Адсорбенти внаслідок помірної закріплюючої дії при тривалому застосуванні можуть сприяти запорам.

• Активоване вугілля забарвлює кал у чорний колір.

• Симетикон рекомендується застосовувати з невеликою кількістю рідини після кожного прийому їжі і перед сном.

• Рослинні вітрогінні засоби застосовуються у вигляді настоїв і відварів.

• Настої із плодів укропу, фенхелю і тмину стимулюють виробітку молока у годувальниць.

• Настої і відвари зберігаються в холодильнику не більше 3 днів.

• Ферментні препарати слід застосовувати під час або відразу після їди.