Характеристика основних груп послаблюючих засобів

1. Препарати, що містять антраглікозиди (Сенаде, Ксена, Сенадексин, Сенадекс) подразнюють хеморецептори слизової оболонки товстого кишечнику, що в свою чергу збуджує перистальтику. Практично не впливають на мускулатуру тонкого кишечнику, тому не порушують процеси травлення і всмоктування. Послаблюючі препарати цієї групи діють через 8-12 годин після прийму.

2. Препарати – похідні дифенілметану (Бісакодил) стимулюють рецептори стінки товстої кишки шляхом безпосереднього контакту зі слизовою оболонкою кишечнику. В результаті підвищується секреція слизу в товстій кишці, прискорюється і підсилюється її перистальтика.

3. Синтетичні препарати інших груп (Натрій пікосульфат – Агіолакс, Гуталакс, Лаксигал, Піколакс) активуються в товстій кишці під впливом бактеріальних сульфатаз і речовина, що утворюється при цьому стимулює нервові закінчення слизової кишки, підсилюючи її моторику.

4. Лактулоза (Дуфалк, Лактувіт, Лактулакс, Нормазе) – синтетичний дисахарид, який після прийому всередину, досягає товстої кишки, де в процесі бактеріального розкладання розпадається на жирні кислоти (молочну, оцтову, пропіонову і масляну), що знижує рН вмісту кишки і стимулює перистальтику.

5. Форлакс (Макрогол) – осмотичний послаблюючий засіб, що діє на протязі всього кишечнику. Викликає збільшення кишкового вмісту і розм’якшує його за рахунок утворення додаткових водневих зв’язків з молекулами води, її затримкою і накопиченням у просвіті кишки, підвищуючи внутрішньоклітинний осмотичний тиск.

В наш час в структурі захворювань шлунково-кишкового тракту домінує функціональна диспепсія – комплекс симтомів, що супроводжується болями у шлунку, печією, відрижкою, нудотою, блюванням, відчуттям важкості у животі. Серед осіб, що страждають на диспепсію, переважають люди молодого і середнього віку, найбільш активні і працездатні.

Одним із проявів диспепсії є печія (pirosis) – відчуття печіння в епігастральній ділянці і за грудиною, що супроводжується кислим присмаком у роті.

Виникнення печії пов’язують з підвищенням кислотності шлункового вмісту і його попаданням в нижній відділ стравоходу.

Печія може бути як ознакою конкретних серйозних захворювань ШКТ, так і одним із проявів диспепсії або самостійним симптомом.

Печія у хворих із захворюваннями ШКТ:

• хронічний гастрит з підвищеною кислотністю;

• пептична виразка шлунка і дванадцятипалої кишки;

• хронічний холецистит;

• шлунково-кишковий рефлюкс (закидання шлункового соку у стравохід).

Печія у здорових осіб:

• нераціональне харчування;

• переїдання;

• швидкий прийом їжі «на ходу», в стресових обставинах;

• зловживання здобою і жирною їжею;

• вживання великої кількості солодощів і продуктів, що містять кофеїн (кава, чай, шоколад);

• зловживання гострою і пряною їжею;

• індивідуальна підвищена чутливість до харчових продуктів – цитрусових, цибулі, часнику, продуктам із томатів (соки, пасти, соуси);

• перша половина вагітності;

• прийом лікарських препаратів (НПЗЗ, стероїдних гормонів і інших).

Фактори, що сприяють виникненню печії:

• зловживання алкоголем;

• паління;

• сон і відпочинок лежачи одразу після їжі;

• носіння тісної одежі;

• гіподинамія; ожиріння.

«Загрозливими» симптомами, що дозволяють запідозрити у хворого серйозне захворювання, що вимагає обов’язкового втручання лікаря при печії є:

• печія, що супроводжується блюванням з кольором «кавової гущі» або кров’ю;

• наявність чорного (подібного на дьоготь) стільця;

• постійна печія протягом 3 днів і більше;

• печія, що супроводжується задишкою, потовиділенням, трудним ковтанням;

• печія, що сполучається з болями у животі;

• прогресуюча втрата ваги;

• печія, що пов’язана з прийомом певних лікарських засобів.