4. Відродження храму Петром Могилою

Страшна монголо-татарська навала хоча і зупинила функціонування Десятинної церкви, але пам’ять про храм збереглася. На вцілілій південно-західній частині споруди була влаштована невелика церковка, яка мала назву Миколи Десятинного.

Деякі дослідники вважають, що була спроба відродження храму у XI столітті під час князювання в Києві Олелька Володимировича та Симона Олельковича. Принаймні якісь ремонтні роботи на руїнах точно проводилися. [23]

У першій половині XVII століття французький інженер Боплан описує руїни Десятинної церкви, зазначаючи, що стіни її були вкриті грецькими написами і досягали висоти 5-6 футів. Інший сучасник і сподвижник Петра Могили, Сильвестр Косів зазначає, що за часів Могили від Десятинної церкви залишилися тільки руїни, і стоїть лише частина однієї стіни, що ледве виступає на поверхню.

Передання залишило нам розповідь про те, що Київський митрополит Петро Могила мав звичку відвідувати київські храми щосуботи. Одного разу він вирушив до місця Десятинної церкви, де на той час була невеличка каплиця, прибудована до вцілілої частини храму. Виходячи звідти, він побачив яму від землі, що запала. Митрополит вирішив, що варто зайнятися розкопкою цих місць. [24] Отже, невелика каплиця існувала ще до відродження храму митрополитом Петром Могилою.

На початку XVII століття в Києві поступово утверджувалася унія і на руїнах Десятинної церкви існувала уніатська церковця під назвою «Миколи Десятинного». Дослідник житія святителя Петра Могили Микола Костомаров зазначає, що бунт проти уніатів у Києві після прибуття Петра Могили на кафедру в 1632 році повернув до Православної церкви і дерев’яну церкву святого Миколая, яка була збудована на місці Десятинної. [25]

Святитель Петро Могила близько 1636 року вирішив Десятинну церкву «викопать из мрака і одкрить днівному світу».

При цьому в стародавній усипальниці Десятинної церкви митрополит Петро Могила відкрив дві стародавні гробниці. Кістки, які лежали в одній із них, він визнав за останки князя Володимира Великого, а в другій - за останки грецької царівни Анни. Главу рівноапостольного Володимира митрополит відділив від частини мощей і передав до Печерської лаври. Згодом він узяв також частину правої руки Володимира і щелепу, а решту кісток закопав. Через кілька років Петро Могила передав щелепу, як подарунок, московському цареві Михайлові Федоровичу. Натомість він просив царя пожертвувати на усипальницю для останків святого Володимира. Митрополит планував пишне перенесення останків до Софійського собору, але цар на прохання не відгукнувся… Як вважає архієпископ Дмитро (Рудюк), церковні кола в Москві були не в захваті від ідеї встановлення гробниці святого Володимира у «польському» Києві. [26]

У якості маленького історичного відступу зазначу, що часточку мощей київського князя Володимира привезли до Києва уже в наші дні – влітку 2005 року. І жодних черг до великого князя, від якого, власне, і поширилося християнство по всій Русі, чомусь не спостерігалося… [27]

Через деякий час святитель Петро Могила на залишках Десятинного храму збудував невелику церкву, яка була освячена в 1654 році його сподвижником і наступником Київським митрополитом Сильвестром Косовим. Могилі не вдалося закінчити відбудову цієї святині, тому у своєму заповіті він зазначив: «На закінчення церкви, названої Десятинною, Яку я почав реставрувати, щоб відновлення закінчено було, з моєї шкатули готових тисячу золотих призначаю і записую». Московська військова залога, що прийшла до Києва 1654 року прибудувала до церковці трапезну і надбудувала другий дерев’яний поверх з церквою апостолів Петра і Павла.