3.3. Процес оволодіння знаннями і розумовий розвиток дитини в системі домашнього навчання Російської Імперії XIX — початку XX століття

У XIX — на початку XX століття уряд Російській імперії чітко усвідомлював, що могутність держави прямо пропорційно залежить від інтелектуального потенціалу молодого покоління. Не виключено, що саме цей аргумент був вирішальним, коли у 1834 році гувернерська система домашнього навчання й виховання стала офіційно визнаною як одна з найважливіших складових імперської освітньої структури.

Особлива увага в Російській імперії зверталася на дидактику, тому що саме досконалі дидактичні системи дозволяли розвивати вищі здібності дитини і навчати її застосовувати свій хист та свої знання з максимальною користю для себе й для оточуючих [167, с. 4]. Суттєвим завданням навчання вважалося пробудження "творчої самодіяльності" дитини. Водночас провідною турботою суспільства було збереження здоров'я дітей в процесі навчання. Цій тематиці присвячувались численні наукові дослідження. Наприклад, один з провідних дидактів того часу А. Дивногорський науково обґрунтував рекомендацію не розпочинати з дитиною регулярного навчання, пов'язаного з багатогодинним сидіння за партою, до досягнення нею семилітнього віку. Надалі для запобігання перевтомі маленького учня вчений радив будувати навчальний процес так, щоб тривалість занять для дітей 7-8 років не перевищувала двох годин на день; 9-Ю років — трьох. Починаючи з 12-літнього віку, вчений вважав можливим чотиригодинне щоденне перебування учня за партою. В процесі наукових досліджень А. Дивногорський довів, що навчальна праця, яка триває понад 4 години на день, шкідливо позначається на здоров'ї дитини [63, с. 77-82].

Якщо порівняти норми, визначені на основі досліджень авторитетним вченим, і кількість годин, проведених за партою та письмовим столом сучасними дітьми, стає зрозумілим, чому абсолютно здоровими сьогодні в Україні визнаються лише 0,8 % школярів [215, с. 40]. Уже навіть один цей факт засвідчує доцільність вивчення освітньої системи XIX — початку XX століття, яка дозволяла на достатньо високому рівні навчати дітей, не руйнуючи їхнього здоров'я.*

198

Проблема якісного навчання і збереження здоров'я учня стала ключовою для наукових досліджень одного з найвідоміших педагогів XIX століття К. Д. Ушинського. Мало кому відомо, що К. Д. Ушинський більшість своїх науково-методичних рекомендацій та підручників писав не тільки для шкільних, а й для домашніх вчителів. У методичному поясненні для "батьків і вчителів", які навчатимуть за підручником "Рідне слово", вчений пише: "...я мав на увазі не тільки школу, але й сім'ю. У нас більше, аніж де-небудь, поширене домашнє початкове навчання і, дай Боже, щоб воно розповсюджувалось і покращувалось. Оглянувши багато закордонних шкіл для малолітніх дітей, я виніс з цього огляду повне переконання, що початкове виховання й навчання дітей, в усякому разі, до 8-літнього і навіть до 10-літнього віку, більш на місці у сім'ї, аніж у... школі, і що сама школа для малолітніх дітей тоді тільки й хороша, коли вона повністю пройнята сімейним характером і буде більше схожа на сім'ю, аніж на школу" [307, с. 241]. Педагог неодноразово підкреслює, що бажано, якби кожну дитину до 8 чи 10-літнього віку виховували і навчали гувернер або мати і що кожна освічена жінка може сама навчати дитину, поки тій виповниться 10 років [307, с. 241-242, 249-250].

У цій праці, у розділі "Про час початку навчання", педагог пояснює, що, розпочинаючи навчання дитини, слід мати на увазі, що дитина незалежно від навчання розвивається з кожним днем і розвивається так швидко, що 2 місяці в житті шестилітнього малюка приносять більше змін у його душі й організмі, аніж потім рік в період від 10 до 15 років.

Визначити оптимальний час початку регулярного, наближеного до шкільного, навчання досить складно. Проте, за переконанням вченого, краще розпочати навчання трохи пізніше, аніж дещо раніше, хоча і те й інше має негативні наслідки.

Якщо розпочати навчати дитину раніше, аніж вона буде до цього готова, чи навчати її якогось предмета, зміст якого не може бути усвідомленим у цьому віці, то вчитель неминуче зустрінеться з такою перепоною, яку здатний подолати тільки час. Що наполегливіше дорослий боротиметься з цією перепоною, то більше це шкодитиме учневі. Вченого непокоїть, що дорослі часто вимагають від дитини неможливого щоб вона піднялася над власним розвитком, забуваючи, що органічний розвиток відбувається у певний період. Найгіршим

199

педагог вважає те, що, дочасно зустрічаючись з надмірними вимогами у навчанні й непереборними для її віку труднощами, дитина може втратити віру у власні сили, і невпевненість так вкорениться, що надовго уповільнить успішне навчання. К. Д. Ушинський твердить, що не одна талановита і вразлива дитина перетворилася на тупу й ледачу саме тому, що в неї підірвали впевненість у її силах. Тому він радить кожному наставникові, який помітив, що якась нова справа, не зважаючи на щирі зусилля учня, йому не дається, відразу припинити невдалу спробу й відкласти це заняття на якийсь час [307, с. 244—245]. Порада ніби спеціально призначена для сучасних честолюбних батьків, які з 3-4 років намагаються віддати дітей у різноманітні "школи".

К. Д. Ушинський розробив методики для початкового навчання дітей з більшості предметів. Його підручники з російської мови та читання регулярно перевидавалися. Проте, на наш погляд, найбільш актуальними для початку XXI століття є дослідження вченим питань вивчення іноземної мови та навчання малювання.

У статті "Рідне слово" К. Д. Ушинський аналізує вплив вивчення іноземних мов на процес оволодіння дитини рідною мовою. Він зазначає, що коли заради чистоти вимови дитину змушують змалку спілкуватися іноземною мовою, наслідки бувають здебільшого негативні. Вчений оприлюднює результати своїх спостережень і пояснює, що люди, які вивчили з самого раннього дитинства кілька іноземних мов, часто не здатні з користю застосувати свої знання, тому що опанування іноземними мовами відбувалося за рахунок вивчення рідної мови, становлення вимови і знання іноземних слів досягалось за рахунок розвитку мислення [306, с. 570].

К. Д. Ушинський переконаний, що тільки рідна мова сприяє духовному формуванню дитини. Відповідно, він обстоює думки:

1. Вивчення іноземних мов не повинне розпочинатися раніше, аніж стане помітним, що "рідна мова пустила глибоке коріння в духовну природу дитини".

2. З дітьми з низькими розумовими здібностями не вивчати жодну іноземну мову взагалі, бо вона остаточно пригнітить і без того слабку здатність мислити.

3. Іноземні мови потрібно вивчати одну за одною, а не одночасно. Тільки після досягнення порівняно вільного володіння першою, слід підключати вивчення другої іноземної мови.

200

4. Вивчення іноземної мови повинне проводитись, за можливістю, швидко, тому що у цьому випадку необхідні безперервні вправляння й повторювання, які попереджають забування.

5. Що більше практикується дитина у вивченні іноземної мови, то більше часу слід відводити на вивчання з нею рідної. Тільки такий підхід нейтралізує шкоду, якої завдають розвитку мислення посилені заняття іноземною мовою [306, с. 572-574].

Позиція видатного педагога щодо вивчення іноземних мов, безумовно, змусила б замислитись сучасних батьків та гувернерів, які чи не головною своєю місією вважають "озброєння" дитини знанням кількох іноземних мов, які змушують малюка вивчати мало не від народження.

Найкращим відпочинком, вправою для вироблення точності руки й ока називає К. Д. Ушинський малювання. Оптимальним способом навчити малювати, на його думку, є малювання "за сіткою" (малюнок 3.1). Методика дозволяє кожній дитині досягти успіху в зображенні фігурок, які вона навряд чи змогла б намалювати без "сітки" [307, с. 15-18]. На другому етапі вчений радить паралельно з малюванням за сіткою підключити вправляння у малюванні без сітки [307, с. 335-336]. Наші дослідження показали, що малювання за сіткою дійсно ефективне і дозволяє швидко навчити малювати навіть тих дітей, які до того не могли опанувати на достатньому рівні цей вид діяльності.

Загальний зміст та особливості організації домашнього навчання в Російській Імперії були представлені ще на початку XIX століття в концепції Ястребцева "Про систему наук, пристойних у наш час дітям, призначених до найосвіченішої верстви суспільства" (друга частина концепції).

У своїй концепції Ястребцев висловлює цікаву думку: "Потреби фізичні тим нестерпніші, що довше не задовольняються. Розумові, навпаки, що довше не задовольняються, то більше послаблюються, так що можуть, зрештою, зникнути взагалі". Вчений робить висновок, що найкраща спадщина, яку можуть дати батьки своїм дітям, — це освіченість і працьовитість.

Система навчання, за Ястребцевим, повинна мати такі відомості: 1)"сумісні з організмом учня" (мається на увазі ті, які відповідають віковим особливостям дитини); 2) сумісні з можливими у цьому віці затратами часу; 3) тільки найкорисніші [325, с. 75-77].

201

Мал. 3.1. Зразки малювання за сіткою

"Найкорисніші" науки Ястребцев поділяє на кілька груп. До першої групи він відносить науки, які сприяють вправлянню душевних і тілесних сил людини. Велика помилка, на думку Ястребцева, вчити дітей того, до чого у них немає здібностей, бо навчання тільки розкриває й удосконалює здібності, але не створює їх. Він переконаний у тому, що природа наділила кожну людину здібністю до якоїсь корисної діяльності, а справа батьків і домашніх наставників — зрозуміти до якої і розвинути цю здібність. Учений застерігає, що навчання й виховання дитини необхідно здійснювати професійно, тому що надто тривалі чи надто складні вправляння в якомусь виді діяльності, навіть у такому, до якого дитина має схильність, здатні посіяти у вихованця відразу до цієї діяльності, до навчання в цілому, а іноді й до спілкування з дорослими [325, с. 77-83].

До другої групи віднесені "найкорисніші науки стосовно батьківщини". Це історія та науки, "необхідні для економічного й духовного поступу батьківщини" [325, с. 94].

202

Третя група — "найкорисніші науки стосовно людства". Вибір цих наук автор рекомендує узгоджувати з вимогами часу.

Четверта група — "найкорисніші науки стосовно них самих чи допоміжні". Маються на увазі ті науки й загальнонавчальні вміння, які становлять основу для засвоєння усіх наук, наприклад: вміння свідомо й швидко читати, грамотно й логічно викладати на письмі власні думки, знання арифметики тощо [325, с. 95].

За переконанням Ястребцева, система навчання в дитячому віці повинна відповідати наступним шести умовам: 1) щоб відомості, які викладаються дітям, не виходили за межі їхнього розуміння; 2) щоб можна було розпочинати планомірний, цілеспрямований розвиток та навчання (на доступному рівні) з наймолодшого віку, але так, щоб всебічний ранній розвиток не переобтяжував дитину і не позбавляв здоров'я; 3) щоб навчальні заняття, розвиваючи розумові здібності дитини, сприяли, наскільки можливо, і розвиткові "тілесних сил" (мається на увазі обов'язковість регулярних фізичних вправ: гімнастики, плавання, фізичної праці, пов'язаної із практичним застосуванням набутих знань); 4) щоб навчальна інформація відповідала "духові часу", тобто містила найновіші відомості, здобуті в усіх галузях наук, запропонованих дитині для вивчення; 5) вивчення з дітьми навчального матеріалу повинне підготувати їх до подальшого засвоєння наук; 6) усі знання, які здобуває учень, повинні слугувати процвітанню його вітчизни, тому для представників різних соціальних верств освіта повинна бути різною [325, с. 104-213].

Концепція Ястребцева цікава з позицій сьогодення своєю психологічною основою і практичною спрямованістю. Заслуговує уваги також патріотизм у педагогічній позиції автора.

Саме патріотична позиція уряду Російської Імперії дозволила йому в XIX столітті здійснити безпрецедентну в історії педагогіки "революцію". За розпорядженням царів та міністрів народної освіти найталановитіших педагогів того часу посилають у довготривалі закордонні відрядження (терміном до кількох років) для інтенсивного вивчення, узагальнення й творчого опрацювання передового європейського педагогічного досвіду, з метою його впровадження на батьківщині (одним з таких педагогів був згаданий вище К. Д. Ушин-ський) [224, с. 81-91]. На основі надбаних і узагальнених закордонних знань та вітчизняних досліджень створювались високоякісні навчальні програми й підручники. Наприклад, програми з початкової мате-

203

матики й російської мови. їх можна не аналізувати, оскільки кожний наш сучасник вивчав математику у школах України за цією програмою, а нинішні підручники з української та російської мов побудовані майже за тим самим принципом, як до 1917 року. В СРСР російська література викладалася також за програмами, розробленими до 1917 року, які доповнювались творами авторів XX століття [21, 44, 50, 342]. Підручники практично з усіх дисциплін у XIX столітті мали цікаві для школярів оповідання й високохудожні малюнки, тому що представники тогочасних Міністерства народної освіти та Академії наук вважали першочерговим у навчанні завданням зацікавити дитину вивченням того чи іншого предмета [28, 29, 276].

Доцільно проаналізувати ті методичні знахідки, які сьогодні не-заслужено забуті. Такими унікальними дидактичними знахідками у XIX — на початку XX століття були: 1) навчання правильного, свідомого й швидкого читання; 2) навчання каліграфічного грамотного письма; 3) організація навчально-виховної роботи дитини з книгою; 4) навчання чітко й логічно висловлювати думки у письмовій формі. Всі проаналізовані далі окремі дидактичні прийоми, цілісні методики, підручники використовувалися, насамперед, гувернерами в системі домашнього навчання, хоча частину з них застосовували також і вчителі гімназій [190].

Книга — головне джерело наукових знань. Для того щоб стати освіченою людиною, дитина мусить досконало оволодіти такою складною загальнонавчальною навичкою, як читання. Тепер важко уявити, що звуковий метод навчання читання для XIX століття був незвичним. Тому, по-перше, на той час існувало немало наукових робіт, у яких роз'яснювалося, як слід навчати за ним, а, по-друге, складаючи іспити з метою одержання диплома чи свідоцтва, майбутні домашні наставники, домашні вчителі та вчителі початкових класів повинні були продемонструвати знання кількох способів навчання читання. Ці та інші вимоги публікувалися у спеціальному збірнику "Випробування на звання..." [309].

Найкращим поясненням, як навчати за звуковим методом, на нашу думку, була книга Ф. Кочержинського "Кілька роз'яснень до навчання грамоти за звуковим способом", яка, окрім пояснень, містила докладні поурочні плани, розроблені на весь курс навчання грамоти. Алфавіт вивчався за 21 урок. Спеціальна увага надавалася вправам у читанні відкритих і закритих складів, вивченню м'яких і

204

твердих звуків, читанню слів (російською мовою), у яких окремі літери не вимовляються, наприклад: "здравствуйте" "сердце", "сол-нце", "чувствовать" [128].

Найкращим посібником, у якому були представлені усі різновиди навчання читання, на наш погляд, стала книга І. Паульсона "Методика грамоти за історичними й теоретичними відомостями" [195].

Важливо, що домашні наставники та вчителі в пошуках оптимальної методики навчання читання для свого вихованця могли одночасно поєднувати кілька прийомів та способів, що збільшувало ефективність навчальної діяльності. Наведемо способи і прийоми, які використовувались найчастіше.

Способи навчання читання поділялися на синтетичні, аналітичні й аналітико-синтетичні.