40. Література і музика

41. Література і наука

Тривала традиція на цьому шляху пов'язана із зіставленням поезії (літератури) з історією (наукою), а також іншими видами мистецтва. Виходячи з теорії наслідування, можна, йдучи за Арістотелем, специфіку літератури вбачати, на відміну від історії, яка наслідує те, що було, в тому, що література показує те, що могло бути за ймовірності, і головну увагу в дослідженні специфіки літератури зосереджувати на співвідношенні, діалектиці об'єктивного і суб'єктивного, дійсного та уявного, реального і вигаданого.

Ця традиція тривка і до сьогодні живить традиційне літературознавство. Вона доповнюється порівняльними студіями науки і літератури, в основі яких лежить понятійне та образне мислення. Головна теза, що диференціює науку і мистецтво звучить так: вчений мислить поняттями, митець — образами. З неї випливає висновок: наука і мистецтво мають спільний предмет пізнання — об'єктивну дійсність. Відмінність між ними починається з форми пізнання (відображення, освоєння) об'єктивної дійсності.

42. Література серед інших мистецтв

43. Літературна компаративістика як наукова галузь

44. Літературний інтер’єр : будова, різновиди і функції

45. Літературний пейзаж : будова, різновиди і функції

Літературний пейзаж — це образ живої і неживої (створеної людськими руками) природи у творі, що є змістовим і композиційним елементом, виконує зображувально-виражальні та емоційно-естетичні функції і підпорядкований ідейно-художньому задуму твору.

Пейзаж у композиції художніх творів може відрізнятися як кількісно, так і якісно. «Насиченість художніх творів картинами природи залежить від тієї місцевості, в якій відбуваються події, від розуміння письменником змісту і характеру зображуваних явищ»

Наведемо класифікацію композиційно-художніх функцій пейзажу, використану Ю. Кузнецовим під час аналізу творів М. Коцюбинського. 1) зображувальна — часткове (те, що потрапляє в поле зору героя) змалювання місця і часу подій; 2) виражальна — передача настрою, переживання героя, які позначаються на особливостях сприйняття ним природи.

46. Літературний портрет : будова, різновиди і функції

Літерату́рний портре́т — жанр літературно-критичного, науково-популярного нарису про життя та творчість письменника, близький до наукової біографії, стисліший за викладом, розрахований на масового читача.

Іноді (в українській літературі таке буває нечасто) літературні портрети постають як компоненти складнішої жанрової структури. Прикладом може бути тетралогія Юрія Смолича «Розповідь про неспокій», що є велетенським мемуарним нарисом, в якому, крім характеристики суспільно-політичного життя впродовж кількох десятиліть, аналізу літературного процесу цього ж періоду, представлені літературні портрети багатьох письменників, учених, політиків

47. Літературознавче поняття стилю

48. Метамовна функція поетичного тексту

49. Метафори, її різновиди і функції

Мета́фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю. Вона не може бути «скороченим» порівнянням, тому посідає синтаксичне місце, призначене для предиката. Це — перехід інтуїтивного осяяння у сферу раціональних понять.

Різновидом метафори є метафоричний епітет - художнє означення, яке образно характеризує якийсь предмет чи явище. Наприклад: блискуча відповідь, колючий погляд, золоті руки, солодкі мрії

За стилістичним забарвленням серед метафор розріз­няють:

-стерті метафори, які втратили свою образність: ніжка стола, ручка дверей, вушко голки, чутки ходять, день про­йшов;

-образні загальномовні метафори: час біжить, дні ле­тять, гроші тануть, холодний прийом, тепла атмосфера;

-образні індивідуально-авторські метафори: Кипить у нас в артеріях сучасність (Ліна Костенко); Поезія згу­била камертон (Ліна Костенко).