7. Будова і функції еліпсу

Е́ліпс або е́ліпсис (грец. ἔλλειψις — пропуск, випадіння, нестача) — пропуск у висловлюванні деяких структурних елементів, які мають домислюватись за контекстом. Наприклад, у реченнях можуть обминатися дієслова-зв'язки («я вже додому, а ти ще на роботу?»), у іменниково-прикметникових словосполученнях — іменники, на які вказують специфічні сполучення прикметників («Перша Кінна» (армія)). Еліпсис як властивість тексту є протилежністю плеоназму.

Еліпсис може бути механізмом утворення нових лексичних одиниць, наприклад, «пропозиція» у значенні «пропозиція одружитися».

Еліпс(ис) як стилістична фігура у літературі полягає в опущенні певного члена речення чи словосполучення, які легко відновлюються за змістом поетичного мовлення. Вживається задля досягнення динамічності і стислості вираження думки та напруженості дії, відрізняючись цим від обірваної фрази (апосіопези), власне, вмовчування

8. Верлібр

Верлі́бр (фр. vers libre — вільний вірш) — неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). Верлібр є одночасно і ліричним жанром.

У художній літературі верлібр поширюється в добу середньовіччя (літургійна поезія), у творчості німецьких передромантиків, французьких символістів та інших. Особливого значення верлібру надавав В. Вітмен, а надто — авангардисти 20 ст. Це одна з провідних форм сучасної поезії, сприйнята як виокремлена система віршування:

9. Вірш як поняття метрики

10. Внутрішній монолог і потік свідомості

11. Вставні компоненти літературного твору

12. Гіпербола

Гіпе́рбола (грец. hyperbole — перебільшення) — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «він ходить з черепашачою швидкістю».

Вживання гіперболи

Гіпербола часто поєднується з іншими стилістичними прийомами, додаючи їм відповідне забарвлення: гіперболічні порівняння, метафори і т.п. («хвилі вставали горами»). Характер, що зображається, або ситуація також можуть бути гіперболічними. Гіпербола властива і риторичному, ораторському стилю, як засіб патетичного підйому, так само як і романтичному стилю, де пафос стикається з іронією. Протилежний гіперболі троп — літота.

13. Градація: будова, різновиди, функції

Града́ція (лат. gradatio — поступове підвищення, посилення) — стилістична фігура, котра полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення (клімакс) чи пониження (антиклімакс) їхньої емоційно-смислової значимості. Градація розрізняється за просторово-часовими (переважно у прозі), інтонаційно-емоційними (поезія) та психологічними (драма) ознаками. Виразність градації посилюється поєднанням її з анафорою (Юлій Цезар: «Прийшов, побачив, переміг»).

14. Допоміжні літературознавчі дисципліни

Допоміжними вважають бібліографію, текстологію та літературознавчу історіографію.

Бібліографія (грец. βιβλιον — книжка і γραφω — пишу) — галузь знання про книгу, газету або інший бібліотечний документ

Текстологія —вивчає пам'ятки писемності, твори літератури і фольклору для критичної перевірки і встановлення на підставі наявних варіантів автентичності текстів. Увагу текстологів притягають передусім пам'ятки старого українського письменства.

Літературознавча історіографія - допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням історії розвитку та нагромадженням знань з основних літературознавчих дисциплін - теорії літератури, історії літератури й літературної критики. Матеріалом цієї науки є також літературні джерела, присвячені творчості письменників і літературознавців. Від бібліографії відрізняється своєрідним критицизмом, оскільки покликана дати уявлення про зміст і характер, жанр літературознавчих праць, визначити їх вартість стосовно піднятих у них проблем, проаналізованих творів, з урахування рівня науки часу, коли ті праці з'явилися, і часу, коли створюється нова історіографічна праця. Літературознавча історіографія залежить від філософсько-естетичних поглядів автора, рівня літературознавства відповідного часу і суспільних умов, які забезпечують свободу наукової творчості або через цензуру чи інші адміністративно-політичні канали справляють тиск на літературознавця-історіографа.